4. Громадянське суспільство – інституція доброчесності

Суто позитивістська методологія, як засвідчив досвід історії, є помилковим мірилом. Людину не можна вилучати із трансцендентності, адже вона – створіння релігійне, а не лише політична тварина, як гадав Аристотель. Так само людина – не лише той, хто вовк для

³⁵ Засурский Я. Десять лет свободы печати в России // Вест. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 2001. – № 1. – С. 14.

³⁶ Паламарчук Г. Хліб, вода і Божа благодать // Українське слово. – 2000. – 17-23 серп. – С. 19.

292

ближнього, як уважав Гоббс. Криза розуму, отже, у нашому випадку, і криза відображальної, «інвентаризаційної» журналістики спричинили провал двох ідеологій поступу –лібералізму, який завершився нацизмом, і комунізму, який призвів до сталінізму.

Було б на часі «зрівноважити» тріумфалізм у ЗМІ щодо прогресу, демократії, ринку, правової держави та інших, переважно орнаментальних, постулатів чесним зазначенням атмосфери загальної нестабільності. Морально чутлива частина Заходу якраз і намагається переорієнтувати масову свідомість на те, щоб «бачити майбутнє не лише у сфері матерії»³⁷. У психології відоме поняття «звужений стан свідомості». Детермінованість життя економікою і політикою, що є вислідом предметної свідомості, яка поглинула світ за останні два століття, неминуче ослаблює пошуковість розуму.

Акцентуючи нині увагу на правах людини, не можемо ігнорувати її права на захист перед деморалізацією. Матимемо сумну картину, якщо не позбудемося синдрому сутенера. Дуже багато журналістів гендлює душами людей, тобто принижує їх гідність. Журналісти не повинні поповнювати середовища деморалізаторів, у якому домінує і зобов’язує оцей синдром сутенера. Хіба не бачимо, що на сучасному етапі телебачення стало тим вікном, у якому вибито скло? Через це вікно у наше життя заповзає злочинність, цинічна політика, наркоманія, тотальний релятивізм.

Принагідно: у цьому разі варто скористатися багатим спадком інших цивілізацій та культур. Один лише приклад. Поняття «підсвідомість» (нині телебачення переважно впливає на нижчі поверхи свідомості) в індійській культурі не має нічого спільного із західним фройдистським аналогом, що володіє явною сексуальною конотацією. В Індії вважають, що людина думає навіть тоді, коли не усвідомлює цього. Свідомість набагато ширша від усвідомленої думки. Ця концепція прекрасно відображена у санскритському вираженні, яке можна приблизно перекласти як «таємничий рух душі, внутрішньої сутності». Це – глибоке серце. Тому можна погодитися з тими вченими, які виводили раціоналізм європейців з геопсихічного фактору – обмеженість простору спричиняє певну «пригніченість душі».

³⁷ Kultura. – 1996. – Ч. 10. – С. 15.

293

Журналістика має стати засобом синтезу буднів з вічним, непроминальним, завжди вартісним. Будувати світ – означає займатися превентивною діяльністю. Оскільки метою історії є моральний прогрес, мас-медіа повинні розморозити морально-етичний розвиток суспільств – і багатих матеріально, і злиденних. Треба збуджувати не абстрактну громадську думку, яку речники глобалізму хочуть «тримати на узбіччі, ошукувати, маніпулювати й інтерпретувати згідно зі своєю волею»³⁸. Така громадська думка є улюбленим барометром сучасних ідеологів глобального прагматизму, оскільки більшість ЗМІ, яка їм належить, зацікавлена діяти так, щоб спонукувати споживачів інформації не перешкоджати великим проектам, відволікти маси людей на вирішення дріб’язкових проблем. Щодо посткомуністичних країн, то йдеться про інтелектуальне й моральне обеззброєння націй, накреслення нам безрадісної перспективи.

Як слушно підсумовує Олександра Віатек, трактування «громадської думки» як найвищого демократичного критерію в інформуванні, діяльності, політиці, звичаях і правах є неправдивою і небезпечною пропагандою. Немає «громадської думки». Існують різні «громадські думки», які виражають плюралізм думок, гарантований демократією, що його не можна спроваджувати (дискредитуючи лояльно діючі пропаганди) до єдиної, генеральної опінії, або навіть до опінії арифметично домінуючої³⁹. Крім того, громадянське суспільство має стати інституцією доброчесності, а не стихією гри індивідів – кожний за своїми правилами.

Декарт свого часу увів у науковий і культурно-політичний обіг формулу «дерево знання». М. Шлемкевич доповнив картезіанське порівняння знання з деревом, коріння якого -метафізика, стовбур – фізика, а гілки – усі інші науки. Перейшовши від статики до динаміки, беручи до уваги не тільки вигляд, але й життя дерева, Шлемкевич говорить про внутрішній сенс, життєвий принцип явищ, про духовні інтереси доби.

³⁸ Viatteau Alexandra. Od komunizmu do globalizmu. Propaganda – sztuka przekonywania czy oszukiwania // Zeszyty Prasoznawcze. – 1996. – Nr 3-4. – S.49.

³⁹ Там само. – S. 49.

294

Запитання для самоконтролю

1. Аристократія істини.

2. Насущна потреба – пропонувати людині вищий сенс буття.

3. Як змоделювати опінієтворчу пресу?

4. У чому полягає незалежність ЗМІ?

5. Творча знахідна газети «Тиґоднік Повшехни» і польського телебачення.

6. Істини-орієнтири.

7. Програмний документ Папської Ради соціальних комунікацій.

8. Властиве розуміння «громадської думки».

295

Розділ 8

ІВАН ФРАНКО: МІСІЯ ПУБЛІЦИСТА