Семінар – професійна дискусія.

Професійні дискусії – це публічна суперечка, в якій формуються нові ідеї та переконання, поглиблюються розуміння нових теоретичних положень, невірних суджень, відбувається корекція та уточнення звичних понять, розвиваються вміння кожного учасника логічно викладати свої думки, поєднувати власне розуміння з теорією, аналізувати і порівнювати різні точки зору, вміння знаходити доводи для доказів і обгрунтування своїх висновків [5]. Головне в дискусії – встановити істину, а не виявити чиюсь правоту.

Мета семінару: у ході колективного інтелектуального обговорення розглянути факти чи явища із різних точок зору, виявити позитивне та негативне в усіх позиціях, узагальнити їх; формувати демократичний стиль спілкування.

Структура семінару:

І. Підготовка до дискусії включає: вибір і оголошення теми, визначення цілей колективного пошуку істини за певним питанням, вибір ведучого, формування запитань, кожне з яких містить протиріччя, що викликає різні думки; ознайомлення з правилами поведінки під час дискусії, самостійне вивчення літератури з проблеми, що розглядається.

ІІ. Дискусія.

Правила поведінки під час дискусії:

1. Висловитися усім, дотримуючись регламенту.

2. Не говорити одночасно, перебиваючи один одного. Про бажання висловитися показати поглядом, підведенням руки, проханням, зверненням до ведучого.

3. Уважно слухати учасників дискусії.

4. Не виступати з оцінкою особистості, особливостей характеру мислення учасників. Можна виступати “згоден” чи “не згоден” тільки проти змісту висловлювань, аргументовано.

5. Не вступати до діалогів із 1-2-ма учасниками дискусії, звертатися до всіх учасників.

6. У дискусії не слід використовувати наступні прийоми:

• використання як аргумент звертання до віку, стану, освіти;

• вдаватися до самовпевненого, рішучого, безапелаційного тону без бою;

• підміняти тезу: відводити обговорення в інший бік, вдаватися до обговорення не основних, а другорядних питань.

Завдання ведучого під час дискусії:

• встановлення психологічного контакту з аудиторією, атмосфери взаємної зацікавленості в суперечці;

• спрямування думок учасників дискусії до з’ясування значимих сторін предмету суперечки;

• встановлення зв’язку між теорією та практикою, дискутуючими і собою;

• залучення учасників дискусії до пошуку конкретних фактів із власного досвіду, зв’язок їх з предметом дискусії;

• пробудження у кожного учасника дискусії бажання обміркувати думку, визначити вірогідність аргументів, встановити причинно-наслідкові зв’язки, стимулювати до пошуку істини;

• порівняння різних точок зору та їх узагальнення;

• об’єктивна оцінка ходу дискусії.

Управління дискусією:

Починаючи дискусію, варто повідомити цікаві деталі щодо проблеми, досвіду зіткнення з нею, перспективи її вирішення – це буде сприяти підвищенню зацікавленості аудиторії.

Ведучому необхідно мати різні види питань: прямі та непрямі, проблемні та інформаційні, дзеркальні та естафетні.

Інформаційне питання слід формулювати так, щоб воно активізувало інформацію, яка здатна зацікавити та згрупувати навколо себе різні думки. Якщо питання розраховане тільки на відповідь “так” чи “ні”, або, якщо в ньому самому міститься відповідь, його не можна вважати інформаційним.

Технічно дзеркальні питання будують як повторення з питальною інформацією частини ствердження, яке тільки було висловлено співрозмовником для того, щоб уявити це ствердження “зверху”, побачити диспропорції у судженнях (наприклад: “Зараз у мене відсутні для цього засоби” – “Зараз? Або: – нема засобів”).

Естафетні питання призначені зробити діалог динамічним: відбувається уточнення й упорядкування фактів за мінімальний час; закінчується діалог у формі повторення, що конструйовано узагальнює ряд висловлювань.

Доцільно використовувати полемічні прийоми інтенсифікації навчання студентів на семінарах – професійну дискусію:

• прийом бумерангу: у дискусії репліка або аргумент обертається проти того, хто їх висловив, при цьому сила аргументу збільшується у декілька разів;

• прийом відкладення заперечення: якщо одразу відповідь не знайдено, то задають питання з уточненням попереднього висловлювання та починають відповідати з останнього;

• прийом доведення ствердження до абсурду: доводять помилковість тези, тому що у наслідку було вказано на протиріччя;

• атака питаннями;

• прийом розподілу виступу опонента на різні частини, які критикуються;

• прийом “підтримки” – учаснику дискусії не суперечать, наводять аргументи підтримки, але після цього йде фраза: “Ви не побачили помилки…”;

• прийом “так…але…”: спочатку погоджуватися, а потім заперечити з метою пошуку нових ідей.

ІІІ. Підведення підсумків:

робляться висновки за кожним питанням дискусії;

• отримання зворотньої інформації про хід дискусії.

Семінар-ситуація.

Мета: у ході аналізу проблемних ситуацій формування вмінь визначати, виявляти, аналізувати ситуації в залежності від наявної інформації та розвивати самостійність, ініціативність у прийнятті рішень.

Ситуативні задачі, що розглядаються на семінарі, відрізняються від задач-вправ: якщо в останніх сформульовано умову та що знайти, то в професійній ситуації-задачі таких параметрів немає. Ситуація містить факти, інформацію, аналіз якої потребує знайти проблему та з розглянутих варіантів обрати оптимальний, що потребує від спеціаліста професійних знань.

Розглядають такі види ситуацій (М.Новік):

• ситуація-проблема – поєднання фактів з реальної професійної практики. Учасники розподіляють ролі та у ході розігрування намагаються знайти розв’язання або прийти до висновку про відсутність розв’язання;

• ситуація-оцінка описує положення, вихід з якого в деякій мірі вже знайдено. Проводиться критичний аналіз раніше прийнятих рішень, дається мотиваційний висновок дій. Позиція учасників семінару – спостерігачі;

• ситуація-ілюстрація пояснює повну професійну процедуру (ситуацію): приклади, що пояснюють, як вірно розв’язати ситуацію;

• ситуація-вправа передбачає використання прийнятих положень й очевидних незаперечних розв’язань поставлених проблем. Такі ситуації розвивають певні навички студентів щодо обробки чи пошуку даних, які стосуються проблеми.

Структура семінару:

1. Організація студентів: розподіл по групах; ознайомлення з метою семінару; визначення кола проблем, що будуть розв’язані; інструктаж щодо витрати часу на обговорення ситуацій; надання роздаткового матеріалу (алгоритмів, схем, правил розбору, наказів, текстів з ситуаціями); ознайомлення з експертною групою та ведучим гри; перед кожною ситуацією ознайомлення з критеріями відповідей.

2. Методика аналізу ситуацій:

• рольове розігрування певної ситуації, що дозволяє вивчити її досконально, а аналіз її переходить у рольову гру;

• колективне обговорення варіантів розв’язання ситуацій, що дозволяє поглибити досвід кожного, вислухати їх оцінки, доповнення, зміни.

3. Підведення підсумків.

4. Висновки щодо проведення семінару.

Семінар-ділова гра.

Мета: практичне застосування теоретичних знань і отримання певних окреслених результатів за рахунок відпрацювання на семінарі вмінь використовувати сукупність професійних знань. Семінарам такого виду притаманно: розподіл ролей, сумісна діяльність; діалогове спілкування; загальна ігрова мета, яка є стрижнем гри, фоном для розв’язання конфліктів та протиріч; імпровізація; клімат змагання: використання оцінки результатів гри та професійних знань; система стимулювання, яка спонукає до дій, які б виконували в реальній практиці; динамічність, безперервність й захопленість діловою грою; досягнення єдиного – навчаючого, розвивального і виховуючого ефекту ділової гри.

Структура семінару:

Підготовчий етап:

1. Конструювання ділової гри: визначення мети (виходячи з теоретичних проблем та умінь, які повинні були отримати учасники в процесі семінару); визначення змісту (вибір ситуації, що забезпечує професійний контекст гри); розробка ігрового контексту (вводять правила, права та обов’язки гравців та арбітрів, персонажів, протилежних за інтересами ролей; конструювання протиріч у поведінці та розробка премій, результатів, що розроблено у папці документів до гри); складання структурно-функціональної програми ділової гри (зміст, цілі, опис структури гри, перелік учасників гри, їх функцій, питання, система стимулювання).

2. Підготовка учасників: теоретична (лекційне викладення змісту, самостійна робота над рекомендованими джерами з обов’язковим самоконтролем за підготовленими питаннями).

Ділова гра:

1. Організаційний етап: обгрунтування теми, формування міні-груп (4-5 осіб), створення арбітражу (4-5 осіб), інструктаж щодо ходу гри, розподіл документів.

2. Актуалізація знань: кожна міні-група відповідає на завдання, інші групи доповнюють відповіді; доповнення оцінюються за рівнями: діловий, риторичний, етичний.

3. Підготовчий: самостійна робота міні-груп (вивчення інструкцій, ситуацій, розподіл ролей, збір додаткової інформації, заповнення таблиць, ознайомлення з критеріями оцінок).

4. Гра: імітація підготовленого завдання, доповнення інших міні-груп. Арбітраж фіксує, оцінює виступ за трьома визначеними рівнями.

5. Підсумок гри: арбітрами аналізуються виступи, процес гри й активність, відмічаються помилки, вірні рішення, підбиваються підсумки гри.

Аналітичний етап семінару:

Отримання зворотньої інформації про набуті у ході семінару знання; аналіз теоретичної та практичної готовності членів семінару; побажання щодо підготовки до наступного семінару.

Семінар – захист проекту – активізація розв’язання професійних теоретичних проблем на практиці, що містять дослідницьку, навчально-пізнавальну задачу, яку розв’язують при організації проектно-конструкторської діяльності студентів. Особливість такого семінару полягає в тому, що, по-перше, він проходить декілька днів, по-друге, у розробці наукових проектів, які використовуються за межами навчального закладу.

Структура семінару:

Підготовчий блок:

1. Теоретичний (лекції та методичні рекомендації щодо розробки проекту, ознайомлення зі змістом основних питань, семінару).

2. Практичний (самостійне ознайомлення з проектами та їх оформленням, формою захисту та змістом виступів).

3. Розподіл ролей:

• розробники проекту (учасники різних груп, які змагаються; групу може складати й один учасник);

• опоненти, рецензенти (учасники семінару, які не увійшли до міні-груп);

• логік (може бути студент або викладач семінару);

• експертна група (спеціалісти з даної проблеми).

Проведення семінару:

Перший день:

1. Постановка мети, завдань семінару.

2. Ознайомлення з проблемою проекту.

3. Інструктаж щодо роботи кожної групи.

4.Ознайомлення з критеріями оцінки проекту.

5. Вивчення рекомендованої літератури.

Другий день:

1. Самостійне проектування.

2. Аналіз конкретних проектів, що розроблені в теорії та на практиці.

3. Консультація спеціалістів.

Третій день:

1. Оформлення проекту за розділами:

- проблема проекту;

- обгрунтування мети проекту;

- опис певних методів та засобів досягнення мети;

- розподіл певних заходів на кожному етапі реалізації проекту та зазначення терміну їх виконання;

- організації, які беруть участь у реалізації проекту;

- ресурсне забезпечення проекту (обсяг тексту 5-10 машинописних сторінок, розробка наочності обов’язкова).

2. Вибір доповідача, відповідачів на питання за різними розділами.

3. Підготовка плану та тез виступу (2 екз.).

4. Надання проекту опонентові для ознайомлення.

Четвертий день:

1. Захист проекту за встановленими правилами:

- виступ доповідача від групи (5-10 хвилин);

- відповіді на запитання (доповідач має право використовувати підтримку групи);

- виступ опонентів (рецензентів) із зауваженнями та власними пропозиціями;

- відповіді на зауваження опонентів (рецензента).

2. Виступ логіка з аналізом кожного проекту.

3. Робота експертної групи щодо визначення кращого проекту за розробленими критеріями.

4. Обгрунтування експертами кращого проекту.

Підсумковий блок семінару:

Одержання зворотнього зв’язку про хід семінару; обговорення логічних помилок проектів та міркувань опонентів; оцінка роботи кожного учасника семінару та якості їх навчання.

Пошуковий семінар передбачає дослідницьку діяльність учасників семінару в групах, а потім колективний пошук розв’язання професійних задач, проблем.

Структура семінару:

1. Ознайомлення з темою, метою семінару.

2. Інструктаж перед кожним етапом семінару.

3. Актуалізація опорних знань.

4. Мотивація пізнання.

5. Постановка проблеми.

6. Вибір необхідних засобів для розв’язання проблеми.

7. Виконання дослідницько-пошукових дій учасниками семінару.

8. Складання звіту.

9. Обговорення результатів дослідження.

10 .Виступ опонентів (обов’язково з теоретичними доказами).

11. Захист результатів з урахуванням корекційних зауважень.

12. Рефлексія діяльності.

13. Підсумок семінару.

Семінар - критичне мислення

На семінарі такого типу основним методом інтенсифікації розв’язання задач є критичне мислення.

Мета: формування спроможності щодо конструктивного діалогу з партнером, здатності відстоювати власну точку зору та визнавати її недосконалість при висуненні опонентами аргументованих заперечень, спрямованості на самодіагностику на основі всебічного глибинного аналізу та осмислення нової інформації, умінь виявлення внутрішніх взаємозв’язків між основними поняттями і причин різноманітних явищ [10].

Структура семінару:

1. Організаційний момент: ознайомлення з метою, задачами, інструктаж щодо проведення семінару, розподіл на групи.

2. Розминка:

мета: створення сприятливого психологічного клімату;

форма проведення:

• універсальні розминки: психологічні тренінги, що допомагають досягти успіху, здружити групу;

• спеціальні розминки: їх зміст відповідає темі семінару та спрямований на створення ситуації успіху - досвід із самоспостереження, рольові ігри, мініексперименти, нетрадиційні шляхи розвитку проблеми.

Актуалізація:

• прочитайте тему семінару. На чистому аркуші заповніть таблицю, у якій наприкінці семінару вкажіть, що нового Ви дізналися (у колонку „Що я вивчив?”) (див.табл.2.4).

Таблиця 2.4

Що я знаю?	Що я хочу знати?	Що я вивчив?

• колективне створення асоціативних кущів: ведучмй пропонує згадати, що студенти знають про основний предмет вивчення семінару, записати слова, які асоціюються відносно до основного поняття. Коли всі ідеї записані, встановлюються зв’язки там, де це можливо. У групі організовується дискусія щодо основних проблем з теми семінару, виступ від групи з основними питаннями (2 хв.).

4. Усвідомлення нового матеріалу:

• Стратегія Думай (Працюй у парах; обмінюйся думками).