Розвиток пізнавальної самостійності учнів молодших класів на уроці читання

До найважливіших наукових і практичних проблем вчительської праці належить широке коло питань розвитку пізнавальної активності й самостійності школярів у процесі навчання. «У центрі дидактики, психології навчання і предметних методик перебуває проблема виховання пізнавальної активності й самостійності учнів, вінцем якої є формування здатності самостійно виробляти діалектико-матеріалістичний світогляд, з одного боку, і прагнення до активної, творчої діяльності в усіх видах розумової та фізичної праці — з другого. Саме в світлі цієї проблеми виникають нові аспекти розробки методів навчання та організаційних форм їх побудови» [3; с. 34]. Дослідженнями М. О. Данилова, І. Я. Лернера, М. І. Махмутова, І. Т. Огороднікова та інших вчених встановлено, що пізнавальна самостійність школярів є найважливішою умовою успішності їх навчання й розвитку.

Пильна увага до проблеми активності й пізнавальної самостійності учнів у процесі навчання характерна для всіх періодів розвитку школи. Зокрема, ще К. Д. Ушинський висловив думку, яка й нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам’ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові» [4; с. 500].

Один із перших дослідників розвитку пізнавальної самостійності, відомий дидакт М. О. Данилов зазначав, що її суть виявляється в потребі й умінні учнів самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до їх розв’язання. Пізнавальна самостійність виявляється, наприклад, в умінні самостійно аналізувати складні навчальні задачі і виконувати їх без сторонньої допомоги й характеризується певною критичністю розуму школяра, здатністю висловлювати свою думку незалежно від суджень інших. На думку Г. О. Люблінської, самостійність у навчальній роботі молодших учнів насамперед є здатністю школяра не тільки розуміти матеріал, а й застосовувати його в нових видах самостійних робіт.

Зміст предмета читання створює передумови для реалізації ідей особистісно-орієнтованого навчання, організації розвивально-діяльнісного, діалогічного характеру роботи з текстами, забезпечення різних форм співпраці учнів, розвитку естетичної, мислительної, духовної сфери їх життя, виховання свідомої людини, патріота [1, с. 8]. У цьому аспекті великого значення набуває самостійна пізнавальна діяльність, тому що при її виконанні акцентується увага на необхідності спрямування уроків читання на розвиток мислительних здібностей, розумової активності й самостійності учнів: як допомогти дитині виконувати певні завдання не заради оцінки чи похвали, а для задоволення власного бажання, наприклад, знати більше, відкривати постійно для себе щось нове? Коли дитина не виконує постійно одноманітні репродуктивні вправи спрямовані на відтворення знань, а постійно знаходиться в активному пошуку, більш вільному плаванні, без строго встановлених шаблонів. Можливо такі умови і є «формулою успіху» не тільки в навчанні, а й взагалі в житті дитини. Отже, тут йдеться про виховання самостійності у кожного учня. У цьому й допоможуть різноманітні самостійні пізнавальні завдання.

На уроках читання в молодших класах пізнавальні завдання, на жаль, широко не застосовуються, хоча в методичному апараті підручників є запитання і завдання, спрямовані не тільки на формування знань, умінь і навичок, а й на вироблення вмінь розмірковувати, оцінювати, порівнювати. Зауважимо, що в досвіді роботи творчо працюючих учителів трапляються цікаві приклади використання пізнавальних завдань.

Однак за нашими спостереженнями, як правило, вони розв’язуються учнями не самостійно, а за допомогою вчителя, без фіксації уваги до способів розв’язування. У таких умовах знижується їхнє розвиваюче значення.

Грунтуючись на загальних психологічних підходах до формування розумових дій, відображених у працях Д. Б. Богоявленського, Н. О. Менчинської, Н. Ф. Тализіної та їх співробітників. О. І. Раєва пропонує алгоритм дій учителя і учнів у процесі розв’язування самостійних пізнавальних завдань.

Таблиця 1

Дії учителя	Дії учнів
Актуалізація потрібної інформації Розкриття мети завдання Пояснення способу розв’язування задачі Залучення учнів до участі у міркуванні Постановка завдань в аналогічній ситуації Постановка самостійних пізнавальних завдань даного типу в новій ситуації	Слухання і відтворення Сприймання й осмислення Осмислення і відтворення Спостереження, участь у розв’язуванні на окремих етапах, міркування за зразком Виконання учнями дій за аналогією Перенесення способу дії в нову ситуацію

Наведемо приклади завдань спрямованих на розвиток пізнавальної самостійності учнів молодших класів на уроках читання.

У процесі роботи над текстом з метою усвідомлення ідейного змісту художніх образів слід широко використовувати різноманітні самостійні завдання. Наприклад:

1. Вибрати для читання уривок, що найбільше сподобався.

2. Вибрати образні висловлювання.

3. Скласти уявлювану картину за прочитаним.

4. Прочитати і поставити до певної частини тексту запитання.

5. Прочитати текст і розмістити готові заголовки до поділеного на частини тексту.

6. Відшукати частини тексту за деформованим планом.

8. Прочитати і перебудувати деформований план відповідно до тексту.

9. Підготувати переказ за даним планом.

10. Підготувати переказ від імені дійової особи.

11. Порівняти вчинки різних героїв твору, виділивши при цьому істотні риси їх характерів.

12. Знайти і прочитати слова, якими автор передає своє ставлення до зображуваного.

13. Прочитати вірш (уривки, описи) і подумати, чим вони подібні між собою.

14. Прочитати текст і поставити запитання про головне в цьому творі.

16. Прочитати уривок тексту і подумати, про яку рису героя йдеться в ній.

Формуючи пізнавальну самостійність учнів, необхідно дотримуватися важливого дидактичного принципу — вести дітей од відомого до невідомого, від простого до складнішого. Велику роль у цьому відіграють творчі роботи, зокрема в молодших класах твори-описи. На уроці, коли вивчали вірш Лесі Українки, учні познайомилися з репродукцією пам’ятника великій поетесі у Києві, і визначали, що являє собою скульптура як вид мистецтва, значення її в духовному житті людини. Діти прослухали розповідь вчителя про стару грецьку легенду і найголовніше, що запам’ятали записали. Завдання виконували групами.

Після цього до розповіді вчителя добирали заголовки, серед яких були «Походження назви скульптури», «Сила почуття Пігмаліона», «Закоханість Пігмаліона у свою скульптуру, «Мистецтво, що оживляє» тощо. Групами складали план розповіді вчителя, після обговорення повідомлень записали спільний план:

1. Незвичайна статуя уславленого скульптора.

2. Життя Пігмаліона з красунею Галатеєю — справжнє щастя.

3. Захоплення мистецтвом скульптури.

4. Походження слів «скульптура» і «пластика».

Потім учні працювали з тлумачними словниками, записували значення слів: «монументальна, станкова, декоративна» (так поділяється скульптура за своїм призначенням).

На наступному уроці читання перед екскурсією до Києва (до пам’ятника Лесі Українки) обговорювали запитання (завдання):

1. Хто є автором пам’ятника?

2. Як приймається монумент з різних боків, відстаней?

3. Про що говорить вираз обличчя, поза поетеси?

4. Чи поєднується пам’ятник з навколишнім середовищем?

5. Який ваш настрій, які роздуми під час споглядання монумента?

Серед робочих матеріалів до написання твору були запропоновані можливі заголовки, синонімічні словосполучення і вирази (пам’ятник, монумент, скульптура, робота скульптора, мистецький твір, талановита скульптура, геніальна Леся, поетеса, друг трудящих); метафоричні вислови (огортає радісне почуття, краса проглядає, силует пам’ятника вимальовується на фоні неба); образні вирази (теплий весняний вітер, тепер вільний і щасливий народ, хвилюючі, мудрі, і пророчі слова, мужня й водночас ніжна жінка, оглянувши пам’ятник, підійшовши ближче до скульптури) та інші.

Такі ж твори (усні і письмові) учні складали під час вивчення творів М. Коцюбинського, Л. Глібова після екскурсії до пам’ятників, що знаходяться у нашому місті.

Добираючи матеріали до творів, учні використовують знання, засвоєні на уроках з багатьох предметів, це сприяє самостійному застосуванню вивченого, пізнанню невідомого, розвитку зв’язного мовлення і мислення, виховання.

Враховуючи зміст пізнавальної самостійності та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, науковці вбачають значні можливості ефективності інтерактивних методів у її розвитку [2; с. 109].

Наприклад:

Гра «музичний вулик». Передбачає велику кількість відносно коротких запитань, пов’язаних з темою або цілим розділом. Запитання пишуться на окремих аркушах і кладуться до «Музичного вулика». Діти можуть самі готувати запитання заздалегідь. На підсумковому уроці діти витягують аркуші з питаннями і відповідають на них. При потребі питання обговорюються у мікрогрупах. «Музичний вулик» супроводжує відповіді учнів прекрасною мелодією, підсилюючи вплив емоційного компоненту в пізнавальній діяльності.

«Придумування історії з шостим словом». Дітям дається перелік слів на основі яких вони вигадують якусь історію, наприклад, п’ять слів, що підказують сюжет казки «Червона шапочка»: дівчинка, ліс, квіти, вовк, бабуся, з шостим словом «всюдихід».

Гра «Що я чую, що я бачу». Клас ділиться на дві команди, учитель читає вірш, а учні першої команди записують, що чують (шелест, курликання журавлів тощо), другої команди — що бачать (перелітних птахів, дерева в жовтому вбранні тощо).

Використання кейс-методу. Після прочитання оповідання на морально-етичну тему учні отримують завдання: проаналізувати реальну ситуацію, підібрану вчителем, розібратися в суті проблеми, запропонувати можливі варіанти рішень і вибрати кращі з них. Учні навчаються співвідносити отриманий теоретичний багаж з реальною практичною ситуацією.

Отже, пізнавальна самостійність виявляється у потребі й умінні школяра самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу й знайти підхід до її розв’язання. На уроках читання вчитель має використовувати вправи різного змісту й характеру, спрямовані на формування пізнавальної самостійності. Види таких завдань надзвичайно різноманітні, й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з предмета читання, важливо також звертати увагу на розвиток творчих здібностей учнів в процесі виконання таких завдань.

Література

1. Лозова В. І. Пізнавальна діяльність школярів. — Харків: вид-во ХДУ, 1990. — 48 с.

2. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: метод посібн. — К: АПН, 2002. — 136 с.

3. Савченко О. Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів. — К.: Радянська школа, 1982. — 176 с.

4. Ушинский К. Д. Вибрані твори. — М.: Радянська школа, 1974. — Т. 10. — 576 с.

Примак Ю. В.,

студентка 55 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка