Робота над морфемною будовою слова в аспекті розвитку мовлення (4 клас)

Рідна мова — один з найважливіших предметів у системі навчально-виховного процесу. Через її вивчення «в початкових класах здійснюється початкова мовна освіта молодших школярів, їхній розумовий і мовленнєвий розвиток» [47, с. 9], що надалі сприятиме формуванню, особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами у різних формах, сферах і жанрах мовлення».Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному розвитку учнів. Ознайомлення молодших школярів із морфемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення, уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного значення слова. Під час вивчення цієї теми учні знайомляться із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові і образного мовлення дітей.

Досвід проведення уроків у школі свідчить, що при опрацюванні цього розділу вчитель має приділяти більше уваги тому, щоб діти відкривали способи творення слів, усвідомлювали походження окремих з них, а також встановлювали взаємозв’язок між лексичним значенням слова та його морфемною будовою.

Але при вивченні цього матеріалу виникає низка труднощів, оскільки вживаються подібні терміни: основа, суфікс, префікс. Вивчаючи морфемну будову слова, вчителю необхідно приділяти належну увагу попередженню типових учнівських помилок. Ці труднощі пов’язані з тим, що діти:

1. Аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити);

2. Враховуючи семантику слова, його значення, забувають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими, скажімо слова парк і сад (місце де ростуть дерева);

3. Не розрізняють однокореневих слів і форм одного й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

4. «Склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня із слів заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі інших слів: співати, спів, співак-корінь буде виділено правильно);

5. Склеюють корінь із суфіксом (наприклад, аналізуючи слово робітник учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий визначити корінь робот-, робіт-, добір же слів зароблений, робити, роботящий переконує учнів в тому, -от-, -іт- — суфікси, а не частини кореня;

6. «Склеюють» між собою суфікси (наприклад, у слові слоненятко суфікс –енятк- або –ятк-. Насправді ж тут три суфікси –ен-, -ят-, -к-);

Лише тоді, коли учні навчаться розмежовувати словотвір і морфемну будову слова, можна вважати, що матеріал вони засвоїли свідомо. Вивчення такого матеріалу відкриває широкі можливості для систематичної роботи над словом.

Незважаючи на те, що шкільні підручники і програми орієнтують при визначенні способу утворення слів і при розборі за складом працювати зі зв’язними текстами, практика показує, що багато вчителів обмежуються аналізом ізольованих слів, взятих поза контекстом. Це певною мірою позбавляє школярів можливості бачити різницю в вживанні у мовленні різних похідних слів.

Отже, з метою прищеплення правильного і гарного мовлення, більш глибокого знання значущих частин слова необхідно:

1) попереджати появу в мовленні учнів помилкових утворень слів або допомагати в їх подоланні;

2) збагачувати мовлення дітей можливими варіантами найменувань (що являють собою похідні слова), щоб учні могли свідомо вибирати потрібні слова для даної мовленнєвої ситуації, враховуючи їхню смислову і стилістичну своєрідність.

Для вирішення цих завдань необхідно познайомити учнів з деякими нормами словотворення, а також зі смисловими, емоційно-експресивними, художньо-виразними можливостями словотворчих варіантів, з їх стильовим закріпленням в українській мові. Це передбачає розвиток уваги учнів до похідного слова як до номінативної комунікативної одиниці.

Виходячи із вищезазначеного, ми побудували типологію вправ згідно зі змістовим аспектом роботи над значущими частинами слова у плані розвитку мовлення.

Типи вправ

1. До слова мед доберіть спільнокореневі слова

2. Вилучіть зайве слово у споріднених словах: річка, річний, річковий, річечка

3. Згрупуйте спільнокореневі слова й випишіть їх: водити, багатство,вода, водій, багатющий, поводир, заводнення, водянистий, багатіти, водойми.

Надзвичайно важливо на уроках вивчення частин мови 3-4 класах продовжувати роботу, розпочату під час опрацювання будови слова і спрямовану на формування в учнів поняття про морфему як значущу частину слова, на усвідомлення ними узагальненого характеру семантики морфем.

Розуміння школярами морфеми як смислового компонента слова значною мірою сприяє застосування вже в початкових класах елементарного словотворчого аналізу, який охоплює: з’ясування значення вихідного слова; тлумачення лексичного значення похідної одиниці; визначення словотворчого засобу та, де це доступно, — встановлення схеми утворення слова.

Результативність збагачення словникового запасу учнів похідними словами в процесі вивчення морфемної будови слова залежить від ряду умов, найважливішими з яких слід визнати: формування поняття про морфему як значущу частину слова; планомірний, систематичний, цілеспрямований характер проведення різноманітних словотворчих вправ; встановлення тісного взаємозв’язку між аналітичними і синтетичними видами словотворчої роботи; забезпечення виходу словотворчих вправ у зв’язне мовлення зі спрямуванням їх на активізацію розумової діяльності школярів.

Враховуючи, що в процесі сприйняття і побудови мовлення людина оперує словами, які часто являють собою комплекси морфем, що пов’язані з поняттями про факти, явища, предмети об’єктивної дійсності. Тому необхідно при виконанні практичних завдань звертали увагу на можливості варіацій їх морфемного складу на доцільність уживання слова тієї чи іншої морфемної конструкції у якості певного члена речення, у конкретній мовленнєвій ситуації.

Крім усього цього, систематична робота над семантикою слова у процесі опрацювання розділу «Будова слова» сприяє підвищенню учнівського інтересу до рідної мови, їхньому інтелектуальному розвитку, формуванню навичок мовленнєвого самоконтролю, поліпшенню орфоепічної і орфографічної грамотності.

Література

1. Дорошенко С. І. Методика викладання української мови. — К.: Вища школа, 1980. — 421с.

2. Невідомська Л. М. Вивчення словотвору в школі (Методичні рекомендації). — Тернопіль, 1986.

Довженко Л. І.

студентка 43 групи

факультету початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка