Переклад, трансформація чи відповідник імен в різних мовах: проблеми назовництва

Сьогодення вимагає прискіпливого та уважного ставлення до найменувань. Особливо це стосується імен, тому зазначена тема є актуальною і потребує дослідження.

Мета роботи — прослідкувати сучасну тенденцію зміни імені, визначити трансформацію імен в різних мовах.

Досягненню поставленої мети служить вирішення наступних завдань:

• описати естетичну природу імені як об’єкта номінації,

• дослідити сучасну тенденцію зміни власного імені,

• виявити трансформацію імен в різних мовах.

Дослідження імені людини є важливим джерелом для вивчення культурного, релігійного та ментального життя суспільства. Саме за допомогою імені ми визначаємо національну чи релігійну приналежність, самоідентифікацію носія певного суспільства. Григорій Півторак, Любомир Белей, Ірина Єзерська — не єдині фахівці у галузі мовознавства та історії України, що намагалися проаналізувати тривалий процес розвитку назовництва на українській території.

З розвитком глобалізації, як зазначає Любомир Белей, українські батьки виявляють цілковиту безвідповідальність, коли легковажно називають своїх дітей Атлантида, Дарвін (Крим), Принцеса (Дніпропетровська обл.), Їжак, Лимончик, Цариця (Закарпатська обл.), Жуйжуй, Мадагаскар, Русалка (Одеська обл..), Кеннеді, Литвин, Іглесіас (Харківська обл..) [1, с. 40]. За даними Міністерства юстиції уподобання українців щодо власних імен стимулювала окремих з них звертатися до органів реєстрації актів громадянського стану з тим, щоб офіційно змінити своє ім’я. Про це свідчать оперативні дані роботи органів РАЦС минулого, 2011 року. Бажання змінити власне ім’я чи прізвище виявляє щороку близько 10–20 тис. громадян. Наприклад, мешканка Одеської області змінила ім’я «Світлана» на «Вішнупрія». У Кіровоградській області зафіксована зміна імені «Анна» на «Анабель-Лія». У Миколаївській — «Ганна» на «Лейла». У Полтавській області «Павло» — «Пабло». У Чернігівській області «Ніна» на «Ніна-Марго». У Дніпропетровській — «Валерія» на «Валерія-Фоккєра», «Людмила» на «Лакі», «Вікторія» на «Дельфіна», «Катерина» на «Фабіанна». У Донецькій області — «Крістина» на «К’яра», «Олексій» на «Аскольд». У Кіровоградській області ім’я «Михайло» було змінено на «Август» [4].

Серед тих, хто змінює ім’я чи прізвище, є також прихильники іноземних імен. Зокрема, у 2006 році зафіксована зміна імен «Ірина» на «Ельжбета», «Галина» на «Лаура», «Наталія» на «Барбара», «Рябов Анатолій» було змінене на «Мустафі Раміль», «Федорова Юлія» на «Фенікс Джуліанна», а «Карпенко Станіслав» на «Ріхтер Герман».

Створення незалежної держави сприяє і грамотнішому підходу до запису прізвищ та імен у свідоцтва про народження, а згодом — у паспорти. Щоправда, конфлікти, як і раніше, виникають. Багато батьків записують доньку Альоною, а сина Аліком, — що є зразком у першому випадку —російським відповідником імені Олена, а в другому — пестливою формою. Найчастіше прагнуть дати ім’я дівчинці Крістіна, а не Христина, або російські імена — Данііл, Михаіл, Анфіса, Васіліса.

В Україні новонародженим дітям все частіше дають рідкісні імена. У 2011 році українці також називали дітей деякими рідко вживаними іменами, такими як: Яромир, Радомир, Злат, Платон, Нестор, Климентій, Серафим, Аристарх, Спартак, Христофор, Майкл, Леонардо да Вінчі, Алітрохан, Принц тощо.

Серед рідко уживаних жіночих імен у 2011 році були зареєстровані Глафіра, Соломія, Асія, Жасмін, Алсу, Мадонна, Ауріка, Тіна, Каміла, Йордана, Роза, Принцеса, Золушка, Береза, Радість, Шехерезада, Грація, Росіяна, Квітка і Калина.

Дуже помітною є тенденція трансформації красивого українського імені Ганна (Анна). В українській пресі є низка статей про осіб, що мають ім’я Hannah / Hanna. За правописом їх слід передавати українською як Ганна. Деякі користувачі не погоджуються з цим, вважаючи ім’я Ганна суто українським і невластивим цим людям, натомість пропонуючи ім’я Ханна. По-перше, тому, що є єврейське Ханна, яке поширилось далеко за межі Ізраїлю, по-друге, щоб не плутатись, по-третє, в англійській/німецькій мовах «Ганна» не вживається. Ім’я Ганна сприймається як суто українське ім’я, і прихильники імені «Ханна» вважають це ім’я нормальною транслітерацією на польську, німецьку чи англійську мови. В українській мові ще повністю не унормувалося вживання в різних випадках імені Ганна і Анна. Зараз молода людина, незалежно від того, яка форма імені зазначена в свідоцтві про народження, при отриманні паспорту вибирає собі відповідник, який їй до вподоби.

Ім’я Світлана відоме в східних слов’ян ще з часів Київської Русі, коли поряд з християнськими іменами, запозиченими з Візантії, вживалися й місцеві, споконвічно слов’янські імена. Дітей називали самі батьки на підставі різних ознак дитини, її поведінки, часу й обставин її народження тощо. Жіночим відповідником до цього імені було «світловолоса, білява». Пізніше, вже в епоху середньовіччя, це ім’я стали співвідносити з поняттями «світлий, ясний, світло».

Традиція називати дітей ім’ям, у яке вкладається поняття світла, ясності, світанку, є і в інших народів Європи. Наприклад, як зазначає Григорій Півторак, «свої «Світлани» є в німців, англійців, французів: нім. Lucie, англ. Lucia, Lucy і чоловіче ім’я Lucian, франц. Lucie і чоловічий відповідник Lucien, італ. Luciana і Luciano. Усі ці імена походять від латинських Lucia, Lucianus, утворених від слова lucia «світлий, блискучий, осяйний»[3, с. 23]. Ім’я Світлана було забороненим на початку 19 століття. Цим іменем священнослужителі забороняли охрещувати дітей і пропонували ім’я православної святої Фотіни, Фотінії — походить з грецької мови, утворене від давньо-грецького φῶς, що означає φωτός — «світло». Іноді батьки вирішували змінити ім’я на Фаіна (від давньо-грецького φαεινή — «сяюча, блискуча»), Лукія (від лат. lux — «світло»), Євлампія (др.-греч. — λάμπω «сяю»), Аглаїда (від др.-греч. ἀγλαΐα — «блиск, світло»), а також Олена (за однією з версій,похідне з давньо-грецького — «факел»).

Ім’я Світлана поширене в Східній Європі та має свої відповідники (напр. рос. Светлана, білор. Святлана, чеське Светка). Цікавим залишається те, як саме це ім’я трансформується в інших мовах. Як не дивно, українські жінки, що емігрують з України досить часто свої імена зовсім трансформують. Напр. Wita, Lanya, Liana, Leana, Alana, Klara (Німеччина) Helen (Греція) , Lona, Lucia (Лючия), Lanette (Італія), Lucie, Claire (Клэр) (Франція); Clare (Англія), Lana (США), Lajma, Laura (Латвія).

Нещодавно на молодіжному сайті в Інтернеті любитель ономастики провів опитування у користувачів глобальної мережі, яким би іменем хотіли українці назвати свою дитину, яке по праву можна вважати модним. ..)[5]. Результати виявились неочікуваними: найпопулярнішими іменами стали для хлопчиків: Олександр (Алекс), Максим (та іншомовний відповідник Майк), Назар, Руслан, Роберт, Едвард (вірогідно для шанувальників саги про вампірів), Річард. Та для дівчаток: Анастасія, Софія та Анна — перші місця, Даріна, Вікторія, Аріна, Карина, Віолета, Джесіка, Кароліна, Єва. Підсумовуючи сказане, можна додати, що хоч і переважають українські імена, але західноєвропейська культура тісно вплітається в сферу українського назовництва.

Дуже неприємно, коли українське ім’я замінюють його чужомовним відповідником, а не дослівно перекладають. Наприклад, Григорій Квітка-Основ’яненко дуже обурювався у повісті «Сердешна Оксана», коли на панських дворах «з Явдохи перевернуть на Дуняшку, з Ївги на Євгенію, з Пріськи — на Афроську…») [2, с. 29]. Передача імен українців у чужомовному середовищі іменами-відповідниками — є ефективним засобом денаціоналізації українців. Чеські, польські, румунські або угорські імена в українській мові піддавали практичній транскрипції, а не передавали українськими відповідниками. Тобто Томаша Масарика ніхто не називав Хомою, а Юзефа Пілсудського — Йосипа. Відомий російський мовознавець Олександр Реформатський слушно наголошував, що однією з вимог передачі у чужомовному тексті є «збереження національної своєрідності імені: Іван Тургенєв не може стати ані Яном, ані Джоном, ані Жаном, а при перекладі «Ревізора», Осип мусить залишатися Осипом, а не Жозефом чи Йозефом, тому що це його «національний костюм» [1, с. 45]. Юрій Карпенко у своїй праці зазначав : «Нині Йоганна Штрауса ніхто не назве Іваном Страусом, але слов’янські варіації імен одного походження настільки близькі, що цілком можуть замінити одна одну» [1, с. 43].

Українське законодавство повинно обов’язково врегульовувати надання та функціонування процесу назовництва. Через довготривалу глобалізацію, через масову трудову імміграцію українські імена докорінно трансформувались. Ми не можемо сказати, що це негативний процес, але якщо і надалі чужоземні (зокрема західно-європейські) імена будуть витісняти українські, наш народ може позбавитися національної самобутності та культури.

Література

1. Белей Л. О. Українські імена перед викликами XXI ст. // Українська мова й література в навчальних закладах : щомісячний науково-методичний журнал / МОНУ ; ТОВ «Редакція журналу «Дивослово». — Київ. — 2011. — №9 (654). — С. 40–45. 

2. Белей Л. О. Ім’я дитини в українській родині / Л. О. Белей. — Х. : Фоліо, 2011. — С.  28–29.

3. Півторак Г. З історії власних імен / Г. Півторак // Урок української. — 2001. —№3. — С. 20–25.

4. www.minjust.gov.ua/

5. http://news.dt.ua/SOCIETY/vcheni_viznachili,_scho_prosti_imena_roblyat_lyudey_privablivishimi-98000.html

Салій А. М.,

студентка 20 групи

Інституту історії, етнології та

правознавства імені О. М. Лазаревського