9. Радикальна та еміграційна журналістика

Радикальна течія народилася у середині 1870-х рр. з течії народовської, ґрунтувалася на ідеях марксизму. Соціалізм пов’язувався з революцією.

Засновники українського соціалізму

• М. Драгоманов – 1883 р. в автобіографії визнав себе поміркованим західноєвропейського зразка соціалістом

• С. Подолинський – особисто знав Маркса. Видав брошури «Парова машина», «Про бідність». Заперечував головний постулат Маркса, що капіталізм експлуатує працівників.

• Франко, Павлик та ін.

Головні особливості «Соціалізму по-українськи»

1. У Галичині соціалізм виник з народовства під впливом Драгоманова, у 1873 р. утворилася україно-руська радикальна партія (1890).

2. Революція, але еволюційну модель не відкидали (ідея вищої моральної справедливості)

3. Соціалізм – шлях виведення України з вузько провінційного стану

4. Більшість соціалістів – представники інтелігенції

5. У 1890 р. партія розкололася: старше покоління з І. Франком павликом, Данилевичем; молодше зі Стефаником

6. Першим виданням соціалістів був журнал «Друг»До першого редакторського комітету увійшли С. Лабораш, редактор І. Кардосевич, О. Калиновський, М. Вагилевич.

7. Москвофільський, хоча дехто дотримувався народовських позицій і соціалістичних ідей.

Першим періодичним виданням радикалів був (соціалістів) був журнал «Друг». Часопис був заснований студентським москвофільським товариством «Академіческий кружок», яке існувало у львівському університеті з 1870 р. Напротивагу йому було засноване народовське товариство «Дружній лихвар». Початковий об’єм газети складав один аркуш – письмо для белетристики і науки, видавав Степан Лабаш. Потім об’єм видання збільшився до 1,5 аркуша. Тираж видання від 600 примірників збільшився до 2 тис.

У розвитку журнал пройшов три етапи:

1. від заснування до оснені 1875 р. (коли почалася дискусія після першого листа Драгоманова)

2. З осені 1875 і до кінця 1876 р, коли в «Друзі» саме відбувається процес ідейного зламу.

3. Період 1877 р., коли «Друг» уже виходив як революційно-демократичний журнал.

Видання журналу здійснював редакційний комітет, до його першого складу входили Степан Лабаш, Ієронім Кордасевич, Омелян Калиновський, Михайло Вагилевич і Антон Долінський. До друку журнал підписував І. Кордасевич, бо тільки він мав 24 роки, але він займався лише адміністративними питаннями. Передбачалося, що редакційний комітет буде щороку переобиратися. Восени 1874 р. до редакційного комітету був обраний Михайло Павлик, який поставив питання про мову журналу. Але «Друг» продовжив розвивати москвофільські традиції. Журнал мав переважно реферативний характер, видатних художніх прозових творів у ньому не було. Поезія була представлена творами М. Павлика, І. Озаркевича, І. Франка («Балади і розкази»).

Художній відділ мали б загатити твори «Пес» Тургенєва, «Вій» Гоголя, «Вадим» Лермонтова, але подавалися вони в жахливому перекладі на язічіє.

Науковий відділ журналу складався з 2 частин: природничої й літературно-критичної. У першому містилися компілярні матеріали, створені студентами з німецьких першоджерел. Цей відділ як найменш важливий з часом зазнав скорочення.

У літературній критиц відзначилися три статті: «Общественная сторона развития новейшей літературі великорус ской» А. Дольницького (реферат з «Вестника Європи» - наявність у російському літературному русі західників і слов’янофілів), «Миколай Васильович Гоголь» М. Павлика (Гоголь як особа, що єднає малоруський і великоруський напрями у творчості), «Новое направление украинской літератури» о. Гната Онишкевича (посилаючись на Драгоманова говорив, що українська література розглядалася як перешкода для єднання галицької літератури з російською) – викликала дискусію.

На таке перекручення власних думок Драгоманов відповів листом:

• українська література не лише не ворожа великоруській, але і не шкідлива Росії, не противна змаганню Галичан війти в духовний зв'язок з нашою російською суспільністю

• до українських письменників і в Росії ставляться з повагою

• краще ніж сперечатися про межі української літератури зайнятися спільною роботою в напрями просвіти народу

• питання про розмір української літератури розв’яже час.

• намагаючись писати російською мовою, ігноруючи уже створену українську, галицькі журналісти слова та друга створюють не літературну мову, а волапюк.

• Російську літературу також необхідно вивчати

Онишкевич відповів поверхово.

До редакційного комітету увійшли А. Дольницький, Іван Франко, Михайло Вагилевич, Володимир Лукаш-Левицький, Михайло Павлик, Іван Белів. Але змінити москвофільський напрям тоді ще не вдалося.

Але видано повний «Кобзар» Т. Шевченка, з’явився приклад для наслідування. Зі студентами поспілкувався Драгоманов.

Другий лист Драгоманова друкувався не в перекладі язичієм, а російською мовою

• у Галичині не ведеться робота інтелігенції для народу

• рішуче виступив проти прагнення галичан убезпечити себе від зовнішнього впливу

• говорячи про спілкування з Росією, я маю на увазі спілкування моральне, а не політичне приєднання

• ніхто не може заперечити, що українська мова в Галичині зазнала німецьких і польських впливів. Але галичане неодноразово заявляли про бажання злиття з Росією, а українську мову критикують за те, що вона зазнала російських впливів

• галичани прагнуть законсервувати рутенщину, навічно прикріпити галицькому письменству провінційність

Відповів А. Дольницький, чіплявся за дрібниці, а по суті нічого сказати не міг.

Третій лист Драгоманова – думки автора зосереджувалися навколо проблеми народу і проблеми культури. Розділяв мораль і релігію, релігію і науку: можна вірити або в астрономію, або в Ісуса Христа.

Розмірковуваннями на соціальні теми були сповнені і вірші І. Франка –«Намит», «Поступовець».

Налякані російською пропагандою австрійці, один за одним арештовували видавців журналу. З усього редакторського колективу залишився лише І. Франко, він заповнив сторінки журналу своїми творами цикл «Борислав: Картини з життя підгірського народу», що ознаменував появу нової теми і нового героя в літературі, ознаменував народження в російській літературі натуралізму.

У відділі літературної критики переважали публіцистичні матеріали, написані Драгомановим за підписом «Українець».

20 травня 1877 р. вийшло останнє число журналу «Друг», він припинив виходити через арешт редакції. Але часопис став стартовим майданчиком для значної кількості видатних українських журналістів, він розвивав думку про галицько-українську єдність.

Журнал «Громадський друг». Його відповідним редактором був М. Павлик, журнал мав усього 15 передплатників. У ньому вміщувалися статті Драгоманова та вірш І. Франка «Товаришам із тюрми».

№2 журналу вийшов 12 травня, його конфіскували, Павлика заарештували на 6 місяців.

Щоб обійти цензуру журнал було переіменовано на «Дзвін» 1878р, він виходив на 7 друкованих аркушах. 27 серпня конфіскували

«Молот» - виходить на початку січня 1879 Тут друкувався Франко («Каменярі»), Павлик. З перекладів слід назвати «Провина аббата Мюре» - переклад Золі, Друкований уривок з»Квінтесенція соціалізму» - «Що таке соціалізм».

«Вісті з галичини» псали про убогість галицького селянства, «Вісті з України» друкували статті Кониського з Полтавщини, О. Пчілки

Журнал «Світ»

Навколо Франка формується молодіжний гурток соціалістичного напряму (І. Онишкевич, О. Терлецький та інші). У 1881 р. вони утворюють журнал «Світ». Це був ілюстрований науково-політичний часопис. Він виходив до 1882

Тут надрукований твір Франка «Борислав сміється» - вперше зображений робітничий страйк, Сатиричні твори І. Релея «Роман Розмарин», «Гнет Перевізник», Коницький «Антін Калина».

Поетичний розділ був представлений творами Гулака-Артемовського, П. Куліша, І. Галки, Т. Шевченка, Б. Грінченка

Редактором виступив І. Франко. Він же переклав поему Некрасова «Русские Женині»

Наука і публіцистика були представлені статтями

«Як розвивалися погляди людські на звірів»

І. Франко «Місль о еволюции в истории руськості», «Промислові робітники в Східній Галичині».

Також Франко полемізував з народовськими ідеями.

Літературна критика була представлена роботами Франка про Т. Шевченка, відповідь на статті Белінського, Добролюбова.

Причини припинення журналу

1. Недостатнє зацікавлення читачів

2. Фонетичний правопис

3. Нестача коштів

Еміграційна журналістика

Першим українським журналістом на еміграції слід вважати Агапія Гончаренка (справжнє ім’я Гумницький Андрій). Був засуджений за викривальні статті проти духовенства, але друзі допомогли йому втекти. Заснував друкарню у Сан-Франциско. Невдовзі отримав пропозицію від уряду США вести пропагандистську роботу на Алясці. 1 березня 1868 р. розпочалося видання двотижневика англійською і російською мовами «Вісник Аляски» Газета мала ознайомити читачів з американськими законами й політикою американського уряду. У відриві від батьківщини у редактора пробудилася національна свідомість. У першому числі своєї газети він вмістив статтю «Цікаві ідеї поета Т. Шевченка», яка складалася з прозового перекладу поеми «Кавказ» і стислого коментаря до нього з роз’ясненням колоніальної політики царського уряду щодо України. Редактор і балі друкував твори Шевченка у своїй американо-російській газеті українською мовою. Він приділив значну увагу українському питанню, вмістивши статтю про військо запорозьких козаків, які за наказом царського уряду перейшли Беренгову протоку для створення Аляски. Видавець відстоював права читачів перед владою, виступив із закликом вимагати від американських підприємців зарплату не меншу, як по п’ять доларів щоденно, виступав проти зловживань військової влади на Алясці. Через таку позицію його стосунки з урядом зіпсувалися. У травні 1872 р. газета припинила своє існування.

Замість неї А. Гончареко почав видавати російський журнал «Свобода, простая речь». Вийшло 5 чисел журналу, де були вміщені статті про Гоголя, Рилєєва, Герцена. Але журнал особливого успіху не мав. У 1890-ті роки розпочав листування з Павликом, у журналі «Народ» зявилися його статті «Волі, вічної, святої волі», «Країна козаків у Північній Америці, або Аляска».

Видатним діячем еміграційної журналістики є М. Драгоманов, який у 1877-1882 рр видавав журнал «Громада» у Женеві. У різний час участь у виданні брали С. Подолинський, Ф. Вовк, М. Павлик, А. Ляхоцький. Опублікавув анонімно повість П. Мирного «Лихі люди». – в ньому вперше зображався українофіл, революційний діяч. Перший випуск «Громади» вийшов на початку 1878 р. і містив «Переднє слово», що являє політичний маніфест Драгоманова (громадівство як рівність людей через рівність власності; без начальство – люди вільної праці мають добровільно допомагати один одному; категорично відкидав повстання як спосіб зміни порядків; воля і рівність повинні стати основою стосунків між націями).

Ужиткова програма Драгоманова виглядає такою:

• добиватися скасування царської і чиновничок сваволі, запровадити республіку

• працювати для українського мужика

• громадівці мусять виступити проти попівства, бо воно пристало до чужого начальства і панства

• для здійснення своїх дій необхідно закласти українську пресу

У журналі був вміщений розділ «Що нового в газетах»,

Праця «Шевченко, українофіли і соціалізм» Драгоманова започаткувала принизливе ставлення до Шевченка. У його творчості Драгоманов побачив міцні підвалини релігійної свідомості, виходячи з того, що людина продукт оточення, Шевченку ніде було навчитися соціалістичних ідей.

З приїздом Павлика і Подолинського, який надав кошти, журнал змінюється. У ньому мали міститися власні статті про природні й соціальні науки, про найважливіші праці в цих галузях, повісті і драми, що прадиво паказують життя бідняків, перегляд робітничого життя по місцевих часописах, дописи і статті про стан громад в Україні, дрібні звістки й новинки про те, що діється в Україні.

С. Подолинськів виклав поширену тоді ідею природності соціалізму, розвідка «Громадівській рух в Англії й Ірландії» - розкрито причини виникнення робітничого руху, викладено його історію.

М. Павлик починає повість «Вихора» (тобто, стихія).

Занепад журналу спричинила гостра критика як з боку російських соціалістів, і від монархічної преси, батьки перестали надсилати Подолинському гроші, потім він захворів і невдовзі помер. Драгоманов, як людина гостра, нетерпима не зміг зібрати достатніх сил для видання журналу.

На американському континенті українську журналістику продовжив о. Іван Волянський. 15 серпня 1886 р. він почав видавати газету «Америка» Видання газети тривало три з половиною роки. Католицькі священики оборювалися, що поряд з ними перебуває одружений уніатський піп, зажадали від Риму заборони перебувати в Америці жонатому духовенству. І. Волянський повернувся в Україну, а газета занепала. 2 червня 1889 р. вийшло її останнє число.

15 вересня 1893р о. Григорій Грушка заснував у Сан-Джерсі газету «Свобода» яка існує і досі. Вона стала найширшим інформаційним джерелом американських українців, широко висвітлювала життя української еміграції, відіграла значну роль для пробудження національної свідомості в емігрантів у США.

Роль журналістики у становленні національної свідомості українства в 19 ст.

Цей період презентовано переважно політичною журналістикою. Українська періодика виникла не для інформаційних потреб: та інтелігенція, що потребувала періодики для щоденного читання задовольняла свої інформаційні потреби за допомогою газет і журналів іншими мовами (французькою, польською, німецькою, російською). Але інший пласт свідомості міг бути реалізованим лише в емоційному художньому слові.

Неоціненним є значення журналістики для розвитку української літератури. Якщо на початку століття спостерігаємо цілковиту відсутність літературного процесу, наявність окремих явищ літератури, роз’єднаних між собою у часі і просторі, то наприкінці століття за допомогою журналістики сформувався літературний процес, творення художніх цінностей перетворилося в безперервний процес

У другій половині 19 ст журналістика відіграла величезну роль у формуванні української літературної мови. Журналістика Галицької України розширила її стильовий плацдарм української мови, забезпечивши вироблення в ній інформаційного, суспільно-політичного, наукового стилів.

За допомогою журналістики українське суспільство пройшло шлях від інтуїтивного, інстинктивного українофільства до самого себе і своїх завдань українства, усвідомлення своєї національної гідності.Уже перша політична партія європейського зразка – Русько-українська радикальна партія, утворена у Львові 4 жовтня 1890 р. на своєму установчому зїзді при безумовному провідному соціалістичному векторі ставила у своїй програмі національне питання.

У під російській частині України відбуваються схожі процеси, однак вони мали латентний характер. Так, у Харківському університеті утворено «Братство тарасівців». Які прилюдно відзначали шевченківське свято з читанням політичних промов – за здобуття національної волі для українців, що є окремою нацією. Промову опублікували у Львівському журналі правда – почалися арешти, але ліберально налаштоване крило тарасівців влилося до Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації.

В західній Україні масового характеру набула еміграція. У четвертому лютневому числі журналу «Народ» з’явилася публікація Ю. Бачинського «По поводу еміграція» - вона давала марксистське обґрунтування неминучості розв’язання національного питання стосовно створення своєї власної держави. Повністю у журналі праця надрукована не була. Бачинський почав з того, що це невірно, що причина еміграції економічна. Але по селах панує страх за свою подальшу долю і за долю своїх дітей. А причина убожества селянства – у політичній системі Австро-Угорщини.У всьому світі кількість населення збільшується і частка землі на душу населення зменшується, але при цьому розвивається капіталістичне виробництво, і фабрики вбирають в себе надлишок робочої сили. А в Австро-Угорщині капіталістичне виробництво розміщене в столиці і навколо неї. А відтак Україну чекають два шляхи у майбутньому – цілковите винищення, безслідне зникнення з лиця землі чи утворення власної держави. Економічна боротьба обов’язково перетвориться на боротьбу національну. Ця книга «Україна ірредента» сколихнула громадськість, на її основі розвивав свою концепцію І. Франко.

Відцентрові процеси в радикальній партії після смерті М. Драгоманова набули загрозливого характеру. Вона розділилася на три угруповання: ліва меншість утворила Українську соціал-демократичну партію, під керівництвом Павлика продовжувала існувати Українська радикальна партія яка перетворилася на партію селян. Праве ж крило, до якого увійшли І. Франко, В. Охрімович, Є. Левицький створило разом з народовської більшістю Україно-руську націонал-демократичну партію. Саме вона зайняла домінуюче місце в українському суспільстві.

Приблизно такі ж процеси відбувалися і в під російській Україні. 1900 р. у Харковібула створена українська підпільна організація Революційна українська партія (РУП). Програму для неї склав Міхновський.

Зарубіжна журналістика