Друга половина 20 ст

Виразно оформлюються дві тенденції:

1. Тенденція інституціоналізації конкретно-соціологічних досліджень у сфері мас-медіа;

2. Тенденція створення теорії середнього рівня.

Перша тенденція: у другій половині 20 ст. стали створюватися різні інститути для емпіричних досліджень ЗМІ:

• відділи по вивченню аудиторії ЗМІ

• соціологічні центри та центри соціологічного аналізу, що існують на кошти замовників

• дослідницькі центри при університетах (Німеччина, Італія, Японія)

Друга тенденція: Теорії середнього рівня допомагають узагальнювати розрізнені несистематизовані емпіричні дані функціонування ЗМІ.

Приклади

Теорія пропаганди г. Лассуела

Силу пропаганди Г. Лассуел пояснював не стільки особливостями текстів ЗМІ, скільки уразливістю свідомості і підсвідомості пересічної людини, котра не здібна самотужки

• розібратися у своєму суспільному світі

• приймати розумні рішення відносно власних вчинків.

Уразливість людської психіки збільшується в десятки разів під час економічних кри0з та політичних конфліктів. На прикладі фашистської Німеччини Лассуел показував, як уся країна може стати

• психологічно неврівноваженою

• вразливою до маніпулювання

Лассуел розробив «стратегію довгої кампанії», що базується на

• створенні еталонних символів

• пов’язуванні еталонних символів з емоціями людини

і закликав до того, що соціально здорове суспільство повинно організувати контроль з боку науковців над розповсюдженням у суспільстві еталонних символів.

Теорія соціальних систем у. Шрамма

У. Шрамм досліджував ЗМІ «третього світу» і прийшов до висновку, що інформаційна основа ЗМІ формує відчуття національної цілісності: розрізнені прошарки і сили під впливом інтегруючих ідей (національна мета, національні досягнення), поглядів, цінностей починають узгоджувати свої дії з функціонуванням соціальної системи.

Крім інтегруючої функції Шрамм виокремив такі функціональні можливості ЗМІ:

• зняття соціальної напруги

• адаптація

• досягнення соціальних цілей

Теорія журналістської автономії Дж. Мерзіла

Дж. Мерріл виступає як опонент У. Шрама. Він розглядає суспільну функцію мас-медіа через призму теорії «соціального конфліктного циклу», сутність якої полягає у виділенні 3 етапів розвитку соціального конфлікту:

1. Перша стадія розвитку конфлікту: у традиційній соціальній системі конфлікт є локалізований у групі автократичного чи елітарного керівництва.

На цій стадії суспільного розвитку ЗМІ є елітарними; головна мета суспільної комунікації – збереження соціальної стабільності (пом’якшення соціальної напруги та підтримка соціальних інститутів та закладів).

2. Друга стадія розвитку конфлікту – зона конфлікту розширюється, стискаються соціальні групи, прошарки, класи, партії, фракції. Ця суспільна стадія вимагає від суспільної комунікації масовості, тому що еліті потрібна підтримка мас. Вона через ЗМІ ставить перед масами комплекс загальних ідей і цілей, підкреслюючи схожість з ними (культурну, родову, релігійну), потім пропонує загальну негативну мету і формує образ загального ворога.

У перехідну стадію ЗМІ поступово перестають бути засобом гармонізації суспільства і перетворюються на серйозну силу, яка сприяє розгортанню конфлікту. Чим більше свободи слова у ЗМІ, тим глибшим буде конфлікт.

3. Третя стадія розвитку конфлікту – стадія сильної влади, що наступає після перехідної стадії. На цій стадії конфлікт взагалі «вимикається», а протиріччя між політичними угрупованнями і сильними лідерами зведені на нуль.

По мірі просування суспільства до сильної влади, свобода мас-медіа згасає, а суспільна думка стає одним з механізмів, за допомогою якого регулюється влада. ЗМІ використовуються для внутрішнього соціального контролю, управління, стабілізації суспільства, введення зовнішньої пропаганди.

Усі наведені теорії сприяли виокремленню соціології мас-медіа як певної галузі знання з чітким предметом дослідження.

На сьогоднішній день соціологія мас-медіа розвивається за такими напрямками:

1. Взаємозв’язок ЗМІ і суспільства

2. Взаємозв’язок масове суспільство-масова культура – мас-медіа, масова поведінка

3. Функціонування журналістики як соціального інституту

4. Власність і контроль над журналістикою

5. Взаємовідносини між «журналіст-підприємець», «журналіст-суспільство», «журналіст-читач», «журналіст-джерело інформації».

6. Соціальне спілкування під впливом мас-медіа.

Філологія – це сукупність гуманітарних дисциплін, що вивчають історію і сутність духовної культури людства через мовний і стилістичний аналіз письмових текстів.

Філологія дає службові коментарі до тексту, спирається на універсальність культури людства – філолог повинен знати усе.

Філологія виникає як роздуми над текстом і словом і цим вона близька до філософії.

Власне філологія народжується як службовий коментар до незрозумілого тексту. В античній культурі філологія народжується зі шкільного коментування Гомера. В епоху софістів література стає об’єктом філології. Наприкінці античної культури зароджується біблейська філологія. Класична філологія формується як наука про античність в епоху відродження.

Особливості філологічної науки

1. Універсальність – філолог є лінгвістом, критиком, істориком громадського побуту, культури.

2. Сутнісна єдність – і лінгвістику, і літературознавство об’єднує особливий підхід до слова

3. Філологія апелює до традиції, до класики. Текст розглядається як джерело вищої духовної орієнтації.

4. Інтерпретативність.

Як філологія вивчає журналістику

1. Філологія цікавилася публічним текстом, починаючи з античності. Для класичної філології публіцистика не становила окремого предмету дослідження. У радянський час рівень дослідження публіцистики описовий, упереджений, вибірковий.

2. У середині 20 ст. публіцистичний текст сприймався як сукупність особливих мовних прийомів.

3. На основі філології наукова думка вийшла на рівень дискурсивності

Визначальні риси дискурсу:

1) контекстуальність – текстуальна, соціальна, психологічна;

2) особистісність – спільний світ суб’єкта та об’єкта;

3) процесуальність (породження висловлювання та рецепція);

4) замкненість (структура дискурсу замкнена, відкритою є лише інформація тексту

Але журналістський текст є підкреслено дискурсивним, він не сприймається у відриві від ситуації.