Дисбактеріоз

11. Вчення про інфекцію

Актуальність теми: вчення про інфекцію та складові компоненти інфекційного процесу є важливим для формування у лікаря знань щодо природи (етіології), патогенезу, діагностики та лікування інфекційних захворювань і ускладнень.

Мета – при інфекційних захворюваннях та ускладненнях уміти визначити провідну роль компонентів інфекційного процесу (макроорганізму, мікроорганізму, довкілля) з метою вибору правильної тактики лікування та профілактики.

Теоретичні питання

1. Патогенність і вірулентність мікроорганізмів. Фактори вірулентності, методи визначення.

2. Роль макроорганізму, мікроорганізму, природних і соціальних умов життя та спадковості у виникненні та розвитку інфекційних захворювань.

3. Джерела, шляхи та механізми передачі інфекцій.

4. Патогенез інфекційних хвороб. Періоди розвитку інфекційного процесу.

5. Класифікації інфекцій залежно від збудника, патогенезу, способу зараження, клінічних проявів.

Практична робота

Робота 1. Визначити патогенність чистої культури Staphylococcus spp. (плазмокоагулазна, лецитовітелазна, гемолітична та ДНК-азна активність). Зробити висновок про патогенність досліджуваних мікроорганізмів.

У наш час визначення вірулентності проводять без використання лабораторних тварин (через високу вартість та з етичних міркувань). З цією метою широко використовують інші методи визначення вірулентності: інфікування культур клітин, курячих ембріонів, а також виявлення окремих факторів патогенності або їх генетичних детермінант.

Оцінка патогенності мікроорганізмів in vitro є найбільш простим та доступним методом. Багатьом патогенним мікробам властиве утворення ферментів – токсинів, що руйнують клітини і тканини або пригнічують ферментні системи організму (плазмокоагулаза, гіалуронідаза, лецитовітелаза, фібринолізин, декарбоксилаза та ін.). Визначаючи наявність таких ферментів у досліджуваних мікроорганізмів, можна встановити патогенність культури.

1. Виявлення гемолітичної властивості бактерій

Для виявлення гемолізу еритроцитів роблять посів культури на кров'яний агар і визначають наявність зони гемолізу навколо колоній, що виросли. Гемолітичні властивості бактерій пов'язані з наявністю гемотоксину.

Рисунок 65 – Ріст S. aureusна кров’яному агарі

2. Виявлення плазмокоагулазної активності бактерій

Для виявлення плазмокоагулази виділену агарову культуру у вигляді густої зависі вносять в пробірку з 0,5 мл цитратної плазми кроля та ретельно емульгують. Пробірки витримують у вертикальному положенні при 37 °С та спостерігають за появою коагуляції – згортання плазми (зазвичай позитивний результат відмічається через 2 – 6 годин).

Рисунок 66 – Виявлення плазмокоагулазної активності бактерій

3. Виявлення ДНК-азної активності

Для визначення ДНК-азної активності добові культури стафілококів засівають бляшками в чашку Петрі з агаром, який містить ДНК. Наважку нуклеїнової кислоти з розрахунку 10 мг/мл ДНК вносять в дистильовану воду, додаючи на кожні 20 мл води 1 мл 0,8% розчину їдкого натру та прогрівають до повного розчинення. До розчиненого та охолодженого до 50 °С МПА асептично додають отриманий розчин ДНК до концентрації 1 мг/мл (на 9 мл МПА — 1 мл розчину ДНК). Через добу в чашку вносять 5 мл 1 % розчину соляної кислоти та через 3 - 5 хвилин спостерігають появу навколо бляшок зони просвітління, які свідчать про наявність ДНК-ази.

Рисунок 67 – Виявлення ДНК-азної активності