1.2. Класифікація методів і прийомів фінансового аналізу

У фінансовому аналізі застосовують різні методи досліджень. їх поділяють на формалізовані та неформалізовані (рис. 1.2). Роз­глянемо детальніше основні з них.

Неформалізовані методи ґрунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні. Зокрема, методи порівняння вико­ристовуються для виявлення тенденцій і закономірностей розви­тку об'єктів, які досліджуються. У процесі порівняння здійсню­ється співставлення:

• планових і фактичних показників з метою оцінки ступеня досягнення планових завдань;

• фактичних показників з нормативними чи оптимальними;

• фактичних показників звітного року з попередніми роками (ланцюгові показники динаміки, базисні показники динаміки) з метою виявлення тенденцій розвитку економічних процесів;

• фактичних показників із середньогалузевими з метою пози-ціювання аналізованого підприємства на галузевому сегменті рин­ку;

• фактичних показників до і після прийняття управлінських рішень з метою оцінки ефективності їх впровадження.

Аналітичні таблиці у фінансовому аналізі використовують з метою підвищення наочності і системного подання вихідних да­них та результатів аналізу.

14

Експертні методи застосовуються у фінансовому аналізі у тому разі, якщо відсутня інформація про явище, яке досліджуєть­ся, або недостатній рівень її достовірності. Надійність експерт­них оцінок визначається якістю підбору спеціалістів-експертів. В основі експертного методу використовується гіпотеза про на­явність у експертів вміння з високим ступенем достовірності оці­нити важливість і значення проблеми, яка досліджується, адже поступаючись комп'ютеру у швидкості і точності прогнозних роз­рахунків, людина відрізняється унікальною здібністю швидко оцінювати ситуацію, виділяти головне і не приймати до уваги другорядне та співставляти протирічні оцінки.

Морфологічний аналіз — метод систематизованого огляду всіх можливих варіантів розвитку окремих елементів системи, яка досліджується та побудованих на повних і строгих класифі­каціях об'єктів і явищ, їх властивостей і параметрів [111J.

Методи аналізу фінансової звітності дозволяють оцінити те­нденції зміни статей звітності в абсолютному і відносному вимі­рі. Зокрема розрізняють:

• вертикальний аналіз — це визначення у відсотках структу­ри об'єкта, що досліджується;

• горизонтальний аналіз — це дослідження зміни показників у часі з розрахунками абсолютних та відносних відхилень;

• аналіз відносиш показників — це розрахунок співвідно­шень між окремими показниками;

• трендовий аналіз — це порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення основної тенденції динаміки показників;

• порівняльний аналіз— це порівняння значень окремих по­казників підприємства із показниками конкурентів, середніми показниками галузі, нормативними, оптимальними розмірами;

• факторний аналіз — це визначення впливу окремих факто­рів на зміну результативного показника.

Метод сценаріїв застосовують, якщо необхідно продемонст­рувати різні варіанти розвитку подій (оптимістичний, оптималь­ний та песимістичний сценарії).

Формалізовані методи грунтуються на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях.

Елементарні методи фінансового аналізу дозволяють визна­чити ізольований вплив факторних ознак на результативний по­казник. При цьому факторними називаються ознаки, які вплива­ють на інші і зумовлюють їх зміну, а результативними — залежні ознаки.

16

Аналітичні групування застосовуються для вивчення взаємо­зв'язку між двома або декількома ознаками. Наприклад, дані що­до залежності фондовіддачі основних засобів від обсягу випуще­ної продукції.

Для більш глибокого і всебічного фінансового аналізу підпри­ємства виникає необхідність дослідження аналізованого об'єкту у часі. З цією метою застосовують методи аналізу рядів динамі­ки. Рядами динаміки називають послідовність чисел, які характе­ризують зміну певного економічного явища з часом і дозволяють визначити особливості його розвитку. Основними показниками аналізу рядів динаміки є:

• середній рівень ряду — характеризує середній розмір показ­ника для всього періоду часу;

• абсолютний приріст — показує наскільки даний рівень ря­ду більший чи менший за попередній або базисний;

• темп росту — відображає інтенсивність зміни рівнів ряду динаміки;

• темп приросту— характеризує відносну швидкість зрос­тання рівнів ряду динаміки.

Індексний метод базується на відносних показниках, що ха­рактеризують зміни у часі, співвідношення у просторі рівня еко­номічного явища, яке досліджується або рівень виконання плано­вих завдань. Найбільшого поширення у фінансовому аналізі набули агрегатні індекси. Вони дозволяють виявити вплив різних факторів на зміну рівня результативного показника. При його по­будові необхідно враховувати наступні правила:

1. якщо індексована величина є якісним фактором (собівар­тість, ціна, продуктивність праці і т. д.), то індекс будується з ва­гами поточного періоду;

2. якщо індексована величина є кількісним фактором (чисель­ність робітників, середньорічна вартість основних засобів і т. д.), то індекс будується з вагами базисного року.

У загальному вигляді агрегатний індекс обчислюється за фор­мулами:

♦ агрегатний індекс з вагами поточного року

Дисперсійний аналіз дозволяє визначити роль фактору, по­кладеного в основу групування у зміні результативної ознаки.

Слід відзначити, що вищезазначені математико-статистичні методи сьогодні широко представлені у різноманітних програм­них продуктах, адже алгоритмів визначення зв'язку між факто­рами досить багато. Крім того, масив вихідної інформації для та­кого аналізу має бути настільки значним за обсягом, що абсолютно недоцільно проводити потрібні розрахунки за допо­могою калькулятора.

Вказане зумовило активізацію розвитку теорії прийняття рішень, що базується на багатоваріантності ситуацій у залежнос­ті від характеру взаємодії різних факторів.

Використання методів фінансових обчислень у фінансовому аналізі зумовлене необхідністю врахування фактора часу в процесі оцінки і порівняння вартості розподілених у часі грошових потоків. Забезпечення приведення економічних і фінансових показників, рі­зних часових періодів до порівняного у часі вигляду, необхідне ана­літикам для забезпечення правильності розрахунків ефективності використання капіталу та ресурсів, погашення позик, обліку довго­строкових зобов'язань та вирішення інших професійних питань.

Концепція вартості грошей у часі використовує два базових поняття — теперішня вартість грошей (PV) і майбутня вар­тість грошей (FV). Процес визначення майбутньої вартості гро­шей за відомою теперішньою називається нарощуванням вартості або компаундуванням. Ця операція дозволяє отримати відповідь на питання щодо того, скільки матимемо грошей у майбутньому, якщо сьогодні інвестуємо певну суму за процентною ставкою «І» на п часових інтервалів (періодів нарахування процентів). У той же час на практиці часто виникає зворотне завдання — скільки потрібно інвестувати сьогодні, щоб отримати у майбутньому пе­вну суму коштів, тобто, яка вартість з позицій сьогоднішнього дня цієї майбутньої суми. Процес визначення поточної вартості грошей за відомою майбутньою називається дисконтуванням. Нарощення може здійснюватися за простою чи складною проце­нтною ставками. Для визначення майбутньої вартості грошей за простою процентною ставкою використовують формулу:

FV=PV (1+I x n), [1.10]

де FV— майбутня вартість грошових коштів у процесі їх наро­щення;

PV— первісна, теперішня, вартість грошей (наприклад, перві­сна сума депозитного вкладу);

21

і — процентна ставка у вигляді десяткового дробу; п— кількість періодів нарахування процентів. Майбутня вартість грошових коштів за складною процентною ставкою обчислюється за формулою:

FV=PV(1 + i)n [1.11]

Разом з тим, у значній кількості фінансових операцій викорис­товуються потоки платежів. Потік рівно направлених платежів, що здійснюються рівними сумами через рівні проміжки часу, на­зивають фінансовою рентою або ануїтетом. Розрізняють два види ануїтетів:

♦ ануїтет пренумерандо — поток, платежі якого здійсню­ ються на початку відповідних інтервалів нарахування. Майбутня вартість ануїтету пренумерандо визначається за формулою:

[1.12]

де FVA_npeн — майбутня вартість ануїтету пренумерандо; Р — розмір одного платежу (член ренти); і — процентна ставка у вигляді десяткового дробу; п— кількість періодів нарахування процентів.

♦ ануїтет постнумерандо — поток, платежі якого здійсню­ ються у кінці відповідних інтервалів нарахування. Майбутня вар­ тість ануїтету постнумерандо визначається за формулою:

[1.13]

де FVA_nocmн — майбутня вартість ануїтету постнумерандо.

Таким чином, застосування різних методичних прийомів фі­нансового аналізу в економічних дослідженнях дозволить значно підвищити якість аналітичної роботи.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрийте сутність поняття «фінансовий аналіз».

1. Яка необхідність та роль фінансового аналізу в ринковій еконо­міці?

2. Охарактеризуйте основні завдання фінансового аналізу.

3. Що є метою фінансового аналізу?

4. Як класифікують види фінансового аналізу?

22

22

6. Які методи та прийоми використовують у фінансовому аналізі?

7. Охарактеризуйте основні напрями організації аналітичної роботи на підприємстві.

8. Наведіть основні відмінності між формалізованими і неформалі-зованими методами фінансового аналізу.

9. Назвіть основні групи формалізованих методів фінансового ана­лізу.

10. Які основні типи моделей використовують у фінансовому аналізі?

11. У яких випадках застосовують стохастичні моделі фінансового аналізу?

12. Назвіть методи фінансового аналізу, які належать до групи нефо-рмалізованих?

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

При вивченні цієї теми студенти повинні:

• отримати уявлення про те, що включає в себе інформа­ційне забезпечення фінансового аналізу;

• зрозуміти, в чому полягають основні відмінності в інфо­рмаційному забезпеченні фінансового аналізу підприємств різних галузей, форм власності;

• опрацювати національні стандарти бухгалтерського обліку стосовно характеристики основних форм фінансо­вої звітності;

• навчитись складати аналітичний баланс та приводити його показники до порівняного вигляду.

Ключові слова: інформаційне забезпечення, баланс, екс-прес-діагностика, активи, пасиви, фінансовий стан, майно, капітал, фінансова звітність, статистична звітність, аналітич­ний баланс.

2.1. Значення і основні принципи складання фінансової звітності

В системі економічної інформації особливе місце займає ви­вчення показників фінансової звітності підприємства. Аналіз зві­тності є важливим елементом прийняття управлінських рішень. Фінансова звітність містить в собі величезний аналітичний поте­нціал і може бути використана в процесі прийняття управлінсь­ких рішень як поточного, так і перспективного характеру. Навіть побіжний погляд на показники фінансової звітності може дати досвідченому аналітику достатньо повну інформацію про поточ­не фінансове становище підприємства, стійкість його положення як суб'єкта підприємницької діяльності та можливих перспектив господарювання. В умовах ринкової економіки фінансова звіт­ність стає публічною та значно розширюється коло її користува­чів. Звітність повинні вміти читати не тільки професійні економі­сти, бухгалтери і аудитори, але і керівники, засновники (влас­ники) підприємств, менеджери, акціонери, податкові інспектори, фінансові і банківські працівники.

24

Аналіз фінансової звітності — це процес, за допомогою якого оцінюється минулий і поточний фінансовий стан і результати ді­яльності підприємства. Але при цьому головною метою є оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства відносно май­бутніх умов існування.

Сьогодні фінансова звітність в Україні є елементом інфрастру­ктури ринкової економіки. У сучасних умовах господарювання — це реальний засіб комунікації, з допомогою якого менеджери різ­них рівнів знаходять порозуміння між собою, визначаючи страте­гію і тактику розвитку підприємства, його місце на ринку серед конкурентів. Фінансова звітність базується на даних бухгалтерсь­кого обліку як системи суцільного, безперервного, документально­го оформлення фінансово-господарської діяльності підприємств. Адже саме на підставі даних фінансової звітності можна оцінити результати діяльності, прогнозувати напрями підвищення ефекти­вності господарювання, рух коштів, зміни фінансового стану в майбутньому, його здатність генерувати грошові кошти та їх екві­валенти та запропонувати ефективні управлінські рішення.

Звітність як економічна категорія трактується за двома напрямами:

• з одного боку, вона є економічною інформацією про вироб­ничу й фінансово-господарську діяльність підприємства,

• з другого — це метод узагальнення і подання інформації про результати діяльності підприємства.

Звітність за своєю суттю має включати не тільки систему еко­номічних показників, а й сукупність способів і прийомів узагаль­нення даних обліку та фінансового стану підприємства.

Згідно з п. З П(С)БО № 1 «Загальні вимоги до фінансової звіт­ності», фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що міс­тить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Украї­ні» визначено мету складання фінансової звітності та основні прин­ципи її складання, що забезпечує можливість використання інфор­мації працівниками різних рівнів для прийняття управлінських рі­шень. Метою складання фінансової звітності є надання користува­чам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності, рух грошових коштів підприємства. Тобто, інформація, яка подається бухгалтерією підприємства користувачам, повинна бути:

• повною;

• правдивою;

• неупередженою.

25

Критерій повноти фінансової звітності полягає в тому, що крім затверджених форм фінансової звітності до них додаються ще й примітки, в яких розшифровуються окремі показники і по­дається додаткова інформація.

Критерій правдивості фінансової звітності полягає в тому, що інформація, яка відображається у фінансовій звітності, базується на даних—бухгалтерського обліку, які створюються на підставі первинних документів, складених під час здійснення господарсь­ких операцій або безпосередньо після їх закінчення.

Критерій неупередженості фінансової звітності полягає в на­данні інформації про доходи, витрати, прибуток і збиток від дія­льності підприємства, яка б допомогла прийняти тільки правиль­ні управлінські рішення.

Для того, щоб інформація з фінансової звітності могла бути використана в управлінні, її необхідно формувати з дотриманням єдиних принципів. Згідно з П(С)БО № 1 «Загальні вимоги до фі­нансової звітності», принципи бухгалтерського обліку та фінан­сової звітності — це правила, якими слід керуватися при вимірю­ванні, оцінці та реєстрації господарських операцій, а також при відображенні їх результатів у фінансовій звітності (таблиця 2.1).

2.2. Типологія аналітичних завдань залежно від інтересів користувачів інформації

Основне призначення фінансової звітності — надати внутрі­шнім та зовнішнім користувачам правдиву і достовірну інфор­мацію про майновий та фінансовий стан підприємства, про фі­нансові результати та ефективність господарювання за звітний період.

Зміст звітності повинен бути таким, щоб наведені дані за сво­єю структурою і поданням були зрозумілі не тільки для бухгал­терів, економістів, а й для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Фінансова звітність задовольняє інформаційні потреби користу­вачів щодо: придбання, продажу та володіння цінними паперами; участі в капіталі підприємства; оцінки якості управління; оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання; забезпеченості зобов'язань підприємства; визначення суми диві-

27

дендів, що підлягають розподілу; регулювання діяльності під­приємства; інших рішень.

Користувачами фінансової звітності є фізичні та юридичні осо­би, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

За даними рис. 2.1 перша група користувачів— це зовнішні користувачі і, насамперед, це засновники, учасники, яких ціка­вить результат діяльності підприємства, і відповідно, які дивіде­нди будуть виплачені за результатами року.

Зовнішні користувачі — це ті підприємства чи фізичні особи, які мають певні фінансові інтереси й зацікавлені в інформації про підприємство.

Засновники, учасники зацікавлені в інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства, його прибутковість для прийняття рішень про розширення сфери діяльності тощо.

Органи, до сфери управління яких належить підприємство, потребують достатньо широкого спектру інформації і, як прави­ло, крім державної, впроваджують відомчу звітність, з якої отри­мують інформацію з окремих галузей діяльності, стану збере­ження власності, фінансових результатів, витрат тощо.

Органи державного контролю та регулювання (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державний комітет статистики) на підставі даних звітності здійснюють контроль за своєчасністю і повнотою розрахунків з державною податковою системою та іншими позабюджетними фондами, узагальнюють дані за галузями діяльності народного господарства, а також при­ймають рішення про приватизацію та акціонування підприємств.

Органи виконавчої влади (фінансові органи) здійснюють конт­роль за бюджетним фінансуванням та використанням цих коштів.

Дійсні інвестори — це ті, що надають підприємству кошти у вигляді довгострокових позик і кредитів, цікавляться сумою при­бутку та доходів, які вони отримають на вкладені кошти. Потен­ційні інвестори вивчають інформацію бухгалтерської звітності, приймають рішення про доцільність вкладення коштів.

Банківські й кредитні установи, вивчаючи й аналізуючи звіт­ність підприємства, приймають рішення про ефективність надан­ня кредитів і позик та ймовірність їх своєчасного повернення з відсотками.

Постачальники та інші кредитори впевнюються в плато­спроможності клієнтів і можливості погашення заборгованості або необхідності створення резерву сумнівних боргів.

Клієнти, покупці, замовники визначають місце підприємства на ринку товарів і послуг та приймають рішення про подальші ділові стосунки на предмет отримання необхідних товарів і послуг.

Профспілки, вивчаючи звітність, відстежують дотримання підприємствами своїх зобов'язань з оплати праці, соціального за­хисту, а також готують пропозиції щодо ведення переговорів з роботодавцями з питань оплати праці робітників.

Конкуренти, оцінюючи фінансовий стан підприємства та його місце на ринку товарів і послуг, шукають слабкі сторони в його діяльності з метою підриву ділової репутації.

29

Внутрішні користувачі — це насамперед керівники й управ­лінський персонал підприємства, який розробляє стратегію його розвитку.

Керівники підприємства, управлінський персонал та керівни­ки підрозділів приймають своєчасні оперативні рішення, які за­безпечують зниження витрат і збільшення доходів по кожному центру відповідальності.

Менеджери, використовуючи дані фінансової звітності, при­ймають своєчасні управлінські рішення, направлені на вдоскона­лення діяльності підприємства.

Праірвники підприємства, вивчаючи загальний стан підпри­ємства, визначають можливість збереження робочих місць та можливість підвищення оплати праці.

Таблиця 2.2

ТИПОЛОГІЯ АНАЛІТИЧНИХ ЗАВДАНЬ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД ІНТЕРЕСІВ КОРИСТУВАЧІВ ІНФОРМАЦІЇ

Працівники бухгалтерії, складаючи фінансову звітність, яка задовольняє потреби і зовнішніх, і внутрішніх користувачів, самі теж користуються нею. Адже дані на кінець звітного періоду включаються у звітність як дані на початок звітного періоду на­ступного фінансового року, проводять аналіз і розробляють захо­ди щодо покращення діяльності підприємства.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таєм­ниці. Під комерційною таємницею підприємства мають на увазі ві­домості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Державне регламентування звітності полягає в тому, що для всіх галузей економіки і підприємств встановлюють­ся єдині показники та єдині форми звітності, принципи складання і терміни подання. Це необхідно для узагальнення показників звітно­сті окремих підприємств у межах галузей економіки за класифіка­тором видів економічної діяльності Держкомстату України (КВЕД).

Таким чином, фінансова звітність підприємств є основним джерелом інформації про його діяльність. Показники звітності використовують, у першу чергу, самі підприємства для контролю за використанням виробничих і фінансових планів, для виявлен­ня недоліків і визначення способів їх усунення (таблиця 2.2).

2.3. Основні джерела інформації для фінансового аналізу та їх класифікація

За підсумками роботи на підприємствах складаються різні види та форми звітності, які можна згрупувати за певними ознаками. За економічним змістом та джерелами інформації розрізняють:

• бухгалтерську;

• статистичну;

• оперативно-технічну;

• податкову звітність.

Бухгалтерська звітність містить показники виробничо-фінансової діяльності підприємства. Вона складається на підставі даних синтетичного та аналітичного обліку, підтверджується пе­рвинними документами, використовує також дані оперативної та статистичної звітності.

Статистична звітність представляє собою систему кількіс­них та якісних показників, вимірювання та узагальнення яких не характерне для бухгалтерського обліку, призначена для статис-

31

тичного вивчення господарської діяльності підприємств і галузей економічної діяльності.

Оперативно-технічна звітність призначена для внутрішнього поточного контролю та управління підприємством на момент здійснення господарських операцій або одразу ж після їх завер­шення. Вона характеризує окремі фрагменти діяльності підпри­ємства і містить дані про виконання плану поставок матеріалів, виробництва важливих видів продукції, а також про дотримання укладених договорів та фінансовий стан підприємства.

Податкова звітність подається до органів податкової служби і позабюджетних фондів. Характеризує стан зобов'язань підпри­ємства, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів.

За місцем використання розрізняють зовнішню і внутрішню звітність.

Зовнішня звітність — це бухгалтерська, податкова та статис­тична звітність, що використовується як за межами підприємства, так і на підприємстві й обов'язково підписується керівником та головним бухгалтером. Даний вид звітності (окрім бюджетних установ) є відкритим для зацікавлених користувачів (інвесторів, банків, кредиторів, покупців тощо). Внутрішня звітність розро­бляється відповідними міністерствами та відомствами для влас­них потреб. Вона не підлягає оприлюдненню та не надається зов­нішнім користувачам.

За порядком регулювання та роллю в управлінні звітність по­діляється на державну та внутрішньогосподарську.

Державна звітність встановлюється органами державного управління України, Міністерством фінансів, Держкомстатом, Державною податковою адміністрацією. Ця звітність містить по­казники економічного й соціального розвитку підприємств, регі­онів, галузей, країни. Внутрішньогосподарська (управлінська)-звітність — це звітність окремих внутрішньогосподарських під­розділів підприємств. Вона містить окремі відомості про діяль­ність підрозділів підприємства за встановленими для них показ­никами, на підставі яких приймаються управлінські рішення.

За призначенням розрізняють загальнодержавну та відомчу звітність.

Загальнодержавна звітність містить дані виробничо-фінансової діяльності підприємства, потрібна для аналізу розвитку економіки країни. Кожна форма загальнодержавної звітності має свій код згід­но з Класифікатором, а також коди усіх реквізитів. Відомча звіт­ність розроблюється відповідними міністерствами та відомствами.

32

За обсягом показників виділяють коротку і повну звітність.

Коротка звітність подається зі скороченим числом показни­ків за звітний місяць або квартал. Повна звітність подається за всіма показниками, затвердженими в установленому порядку, вклю­чаючи й ті, за якими спочатку були відправлені короткі звіти.

За ступенем узагальнення даних звітність поділяється на: пер­винну, зведену, консолідовану.

Під первинною звітністю розуміють звітність окремих під­приємств. Зведену звітність одержують способом зведення пер­винної звітності. Консолідована звітність — це звітність, яка ві­дображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Залежно від періоду, який охоплює звітність, розрізняють проміжну та річну звітність.

Проміжна звітність — це місячна і квартальна звітність. Во­на відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства наростаючим підсумком з початку року за відповідний місяць, квартал. Річна звітність містить показни­ки діяльності підприємств за звітний (календарний) рік.

Суб'єкти підприємницької діяльності фінансову звітність по­дають:

• органам, до сфери управління яких належить підприємство;

• трудовому колективу на його вимогу;

• власникам (засновникам) відповідно до установчих доку­ментів;

• іншим органам та користувачам, згідно із законодавством, зокрема органам державної статистики, органам Державного каз­начейства щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету, фінансовим відділам райдержадміністра-ції, міськвиконкомів та фінансовим управлінням обласних, Київ­ської, Севастопольської, міських адміністрацій щодо викорис­тання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів.

2.4. Структура, призначення та аналітичні можливості фінансової звітності

Типові форми фінансової звітності та інструкції про порядок їх за­повнення розробляються й затверджуються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики. До стан­дартних форм квартальної та річної фінансової звітності належать:

♦ баланс (форма 1), що згідно П(С)БО № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»— це звіт про фінансовий стан підпри-

ємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал;

• звіт про фінансові результати (форма 2) — це звіт про до­ходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства;

• звіт про рух грошових коштів (форма 3) — це звіт, який ві­дображає надходження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприємства у звітному періоді;

• звіт про власний капітал (форма 4) — це звіт, який відобра­жає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом зві­тного періоду;

• примітки до фінансових звітів (форма 5) — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію і обґрунтова­ність статей фінансових звітів, а також інша інформація, роз­криття якої передбачено відповідними положеннями (стандар­тами).

Фінансові звіти відображають фінансові результати операцій та інших подій, об'єднуючи їх в групи за економічними характе­ристиками. Виділяють 5 груп елементів фінансових звітів:

- активи — ресурси, контрольовані підприємством в резуль­таті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому;

- зобов 'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очі­кується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що вті­люють в собі економічні вигоди;

- власний капітал — частина в активах підприємства, що за­лишається після вирахування його зобов'язань;

- доходи — збільшення економічних вигод у вигляді надхо­дження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зро­стання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за ра­хунок внесків власників);

- витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибут­тя активів або збільшення зобов'язань, які призводять до змен­шення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за ра­хунок його вилучення або розподілення між власниками).

Фінансова звітність містить статті, склад і зміст яких визнача­ється відповідними стандартами. Стаття — це елемент фінансо­вого звіту, що відповідає певним критеріям. Вона наводиться у фінансовій звітності, якщо відповідає таким критеріям: існує імо­вірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею; оцінка статті може бути достовірно визначена.

34

2.4.1. Бухгалтерський баланс — основне джерело фінансового аналізу

Бухгалтерський баланс є основною формою фінансової звіт­ності, в якій в грошовому вимірі на певну дату відображаються активи (господарські кошти) та пасиви (джерела їх утворення) підприємства. Зміст, форма та загальні вимоги до складання ба­лансу регулюються П(С)БО № 2 «Баланс».

Метою складання балансу є надання користувачам повної, прав­дивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємс­тва на звітну дату. Баланс дає можливість визначити склад та струк­туру майна підприємства, ліквідність та оборотність оборотних активів, наявність власного та запозиченого капіталу, зміну дебітор­ської та кредиторської заборгованості та багато інших показників. Отримання такої інформації є необхідною умовою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінки ефектив­ності майбутніх вкладень капіталу та ступеня фінансових ризиків.

З метою зіставності фінансових звітів різних періодів у балан­сі наводиться інформація на початок та кінець звітного періоду. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звіт­ного періоду. Звітним періодом для складання балансу, як і всієї фінансової звітності, є календарний рік.

Існує велика кількість видів бухгалтерських балансів. В зале­жності від мети їх складання баланси класифікують за наступни­ми ознаками: часом складання, джерелами формування, обсягом інформації, змістом, характером діяльності, формами власності, об'єктами відображення, способами очищення (рис. 2.2).

За формою баланс є таблицею, яка складається з двох час­тин — активу і пасиву. Основним елементом балансу є балансова стаття, яка є неподільним показником в балансі і характеризує окремий вид активів (активна стаття) або вид зобов'язань чи ка­піталу (пасивна стаття). Кожній балансовій статті привласнюєть­ся код рядка, в межах трьох знаків і який є незмінним. Балансові статті об'єднуються в розділи — три в активі та п'ять у пасиві балансу. Це дає можливість загального огляду балансу і дуже зручно при проведенні аналізу інформації. В основі об'єднання балансових статей в розділи покладено принцип їх ліквідності та їх економічна класифікація.

В балансах підприємств України статті активу розташовують зверху вниз, починаючи з найменш ліквідних і закінчуються най­більш ліквідними. Статті пасиву балансу групуються і розміщу­ються зверху вниз за ознакою зменшення часу, необхідного для

З"

35

повернення боргів. В Україні баланси підприємства складають за методом-нетто, тобто, валюта балансу підраховується за виклю­ченням сум за регулюючими рахунками.

Значення балансів для наукових досліджень полягає в тому, що вони дають у стислому викладі точні, систематизовані дані про майновий стан і господарську діяльність, статику й динаміку окремих підприємств.

Значення балансів для наукових досліджень полягає в тому, що вони дають у стислому викладі точні, систематизовані дані про майновий стан і господарську діяльність, статику й динаміку окремих підприємств

2.4.2. Зміст, структура та аналітичні можливості звіту про фінансові результати

Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і результати діяльності підприємства. Він є складовою частиною квартальної та річної фінансової звітності підприємств. Метою складання цього звіту є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Звіт про фінансові результати має надавати достовірне і повне уявлення про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

Доходи — це збільшення економічних вигод у вигляді надхо­дження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання власного капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати— це зменшення економічних вигод у вигляді ви­буття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зме­ншення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Прибуток— це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Збиток— це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Звіт про фінансові результати, на відміну від балансу, склада­ється на кінець останнього дня звітного періоду наростаючим підсумком з початку року. Дана форма звітності характеризує ді­яльність підприємства в динаміці та має три розділи.

Розділ І звіту про фінансові результати надає інформацію про доходи і витрати з точки зору власника підприємства, який:

♦ розглядає прибуток як джерело виплат власникам (нараху­вання і сплати дивідендів тощо), створення резервного капіталу або збільшення статутного капіталу;

37

♦ усі витрати, пов'язані з отриманням доходу звітного пері­оду, включаючи і податок на прибуток, вважає витратами звітно­го періоду.

Для розуміння змісту І розділу звіту необхідно чітко розмежо­вувати види діяльності підприємства, які мають вплив на групу­вання доходів і витрат (рис. 2.3).

збут та інших операційних витрат за економічними елементами та використовується для складання звіту про рух грошових кош­тів (під час коригування суми нерозподіленого прибутку на не-грошові статті, зокрема, на суму амортизації).

Розділ ПІ «Розрахунок показників прибутковості акцій» стосу­ється лише акціонерних товариств, прості або потенційні акції яких відкрито продаються і купуються на фондових біржах, у тому числі таких товариств, які знаходяться у процесі випуску зазначених ак­цій. Метою цього розділу звіту є розрахунок розміру дивідендів на одну просту акцію. Для розуміння змісту цього розділу та методики його складання необхідно знати визначення таких термінів:

• середньорічна кількість простих акцій — це середньозва­жена кількість простих акцій, які перебували в обігу протягом звітного періоду;

• скоригована середньорічна кількість простих акцій — це середньорічна кількість простих акцій в обігу, скоригована на кі­лькість потенційно простих акцій;

• фінансовий інструмент— це контракт, який одночасно при­водить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одному підприємстві і фінансового зобов'язання або інструмента власно­го капіталу в іншому;

• потенційні прості акції— це фінансовий інструмент або ін­ший контракт, за яким у майбутньому його власнику надається право на прості акції. До них відносять облігації, які можна конве­ртувати у звичайні акції; привілейовані акції, які можуть бути кон­вертовані в прості акції; варанти на акції; опціони на акції тощо.

Прибуток на акцію використовується для оцінки минулих ре­зультатів операційної діяльності підприємства з метою форму­вання висновку щодо його потенціалу і прийняття рішень про ін­вестиції. Інвесторів цікавить ефективність використання підпри­ємством ресурсів, наданих власниками простих акцій. Тому дуже важливим є застосування всіма підприємствами однакової мето­дики розрахунку цього показника і послідовне дотримання її під час подання фінансових звітів за кілька звітних періодів. Згідно з П(С)БО № 3, фінансові аналітики та інвестори, як правило, кори­стуються двома показниками прибутку на акцію:

• чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію обчи­слюється діленням чистого прибутку (збитку) періоду, які нале­жать власникам простих акцій, на середньозважену кількість прос­тих акцій, які перебували в обігу протягом цього періоду;

• скоригований чистий прибуток, що припадає на одну прос­ту акцію, який передбачає врахування під час його обчислення

39

показника таких фінансових інструментів, як потенційні прості акції.

Звіт про фінансові результати дає можливість користувачам оцінити результати минулої діяльності підприємства, його при­бутковість, здатність ефективно використовувати ресурси або ступінь ризику недосягнення очікуваних результатів діяльності.

2.4.3. Зміст, структура та аналітичні можливості звіту про рух грошових коштів

Звіт про рух грошових коштів складається з метою надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої, неупере-дженої інформації про зміни, які відбувалися в грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

Грошові кошти — це готівка (у касі в національній та інозем­ній валютах), кошти на рахунках у банках (поточних та інших рахунках в національній та іноземній валютах) та депозити до за­питання. Еквіваленти грошових коштів — короткострокові висо-коліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризи­ком зміни їх вартості.

Для забезпечення порівнянності даних інформація в звіті про рух грошових коштів наводиться за два періоди: звітний та попе­редній періоди.

У звіті про рух грошових коштів відображається рух грошо­вих коштів від трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. Така класифікація діяльності підприємства надає змогу:

• оцінити можливості підприємства щодо забезпечення про­довження та розширення основної діяльності необхідними кош­тами без залучення зовнішніх джерел фінансування;

• передбачити майбутній рух грошових коштів, пов'язаний з вимогами засновників, які надали підприємству капітал.

Звіт про рух грошових коштів складається з трьох розділів:

I. Рух коштів в результаті операційної діяльності

II. Рух коштів в результаті інвестиційної діяльності

III. Рух коштів в результаті фінансової діяльності.

В світовій практиці звіт про рух грошових коштів складається такими методами:

♦ прямий, за допомогою якого розкриваються основні валові грошові надходження і витрати;

40

♦ непрямий, за допомогою якого чистий прибуток або збиток коригуються з урахуванням операцій не грошового характеру, відстрочення, нарахування минулих років, майбутніх надходжень чи платежів, статей доходів і витрат, пов'язаних з інвестиційною та фінансовою діяльністю.

П(С)БО № 4 передбачає застосування непрямого методу скла­дання звіту про рух грошових коштів, який полягає у трансфор­мації чистого прибутку (збитку) в чисту суму отриманих (витра­чених) грошових коштів. В результаті використання цього мето­ду користувачу надається інформація тільки про чисті надхо­дження (вибуття) від операційної діяльності, а індивідуальні над­ходження і виплати залишаються поза увагою звіту.

Отже, звіт про рух грошових коштів є дуже інформативним для підприємства звітом, корисним в тому плані, що він надає інформацію про те, куди (на які цілі) витрачаються гроші на під­приємстві. Даний звіт виконує функції індикатора майбутньої економічної життєдіяльності підприємства, відображає ліквід­ність підприємства, а саме здійснювати свої короткострокові платежі.

2.4.4. Зміст, структура та аналітичні можливості звіту про власний капітал

Зміст, структура, форма і методика складання звіту про влас­ний капітал визначені П(С)БО № 5 «Звіт про власний капітал». Норми П(С)БО № 5 поширюються на підприємства, організації та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків та бю­джетних установ.

Звіт про власний капітал доповнює інформацію про фінан­совий стан підприємства та зміни між датами балансу, яка на­дана в інших звітах: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів. Метою складання звіту про власний капітал є надання користувачам узагальненої інформації про всі доходи і витрати, що впливають на власний капітал підприємс­тва протягом звітного періоду, а також про інші зміни власного капіталу, що дає можливість оцінити зміни в фінансовому стані і причини таких змін. Ця інформація є корисною як для власни­ків підприємства, так і для інших користувачів фінансових звітів.

Звіт про власний капітал складається за звітний період (кален­дарний рік) за даними з початку року до кінця звітного періоду.

41

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації підприємства повинні додавати до річного звіту звіт про власний капітал за по­передній період.

Структуру звіту про власний капітал побудовано за шаховим принципом, який передбачає розміщення по горизонталі джерел утворення власного капіталу, а по вертикалі — статей з відобра­женням інформації про його зміни (збільшення або зменшення), що дає можливість виявити, за рахунок яких факторів змінилися за рік сума та склад власного капіталу підприємства. Основними внутрішніми користувачами звіту про власний капітал є мене­джери підприємства. Одним із напрямків їх діяльності є управ­ління капіталом, що складається з управління власним капіталом та управління залученим капіталом.

2.4.5. Примітки до річної фінансової звітності та їх місце у фінансовому аналізі

Згідно з П(С)БО № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітнос­ті», примітки до фінансових звітів — це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію та обгрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої пе­редбачено відповідними положеннями (стандартами).

Примітки до фінансової звітності можна умовно поділити на З типи (рис. 2.4)

Примітки до фінансових звітів містять аналіз сум, показаних в основній частині балансу, звіті про фінансові результати, звіті про рух грошових коштів та звіті про власний капітал, а також іншу інформацію, необхідну для об'єктивного відображення фі­нансового стану підприємства.

форма № 5 складається з тринадцяти розділів, які розкрива­ють інформацію за статтями балансу та звіту про фінансові ре­зультати відповідно до вимог окремих П(С)БО. Метою складання приміток є забезпечення деталізації та обґрунтованості статей фінансових звітів. Примітки дають можливість визначити наяв­ність та рух необоротних активів за видами, що збігаються з від­повідною класифікацією за П(С)БО № 7 «Основні засоби» та П(С)БО № 8 «Нематеріальні активи», структуру грошових коштів та запасів на кінець року, склад доходів і витрат в більш деталі­зованому вигляді, склад дебіторської заборгованості за строками погашення, Отримання такої інформації є необхідною умовою для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінки ефективності майбутніх вкладень капіталу та ступеню фі­нансових ризиків. Примітки є основним джерелом інформації про підприємство для зовнішніх користувачів, де розкривається вся суттєва інформація, що вплинула на поточний фінансовий ре­зультат, а також та, що, як очікується, вплине на майбутні події.

2.5. Використання статистичної звітності у фінансовому аналізі

Статистична звітність є основною інформаційною базою, від­повідно до якої користувачі інформації отримують дані про обсяг виробництва і реалізації продукції, товарів, робіт, послуг; витра­ти на них за видами діяльності; зайнятість працівників та оплату їх праці; ефективність використання робочого часу; наявність та рух основних засобів тощо.

Статистична звітність подається органам державної статисти­ки за місцезнаходженням підприємства, вищестоящій організації або органу, який здійснює державне регулювання у відповідному виді економічної діяльності. Вона заповнюється на основі інфор­мації поточного обліку, фінансової звітності, П(С)БО і є уніфіко­ваною. Загальний реєстр основних форм державних статистич­них спостережень можна знайти у загальнодержавному переліку форм державних статистичних спостережень для об'єднань, під­приємств, організацій та установ України всіх форм власності. Залежно від управлінських потреб у інформації, статистичні звіти складають з різною періодичністю: за рік, квартал, один раз на місяць. Основні форми статистичної звітності, які залучаються аналітиками при проведенні фінансового аналізу, наведено в таб­лиці 2.3.

43

Закінчення табл. 2.3

OS

№ форми	Назва	Періодичність складання	Інформація, що надасться
Форма № 2-інвес- тиції	Звіт про капітальні ін­вестиції	Квартальна (термінова)	Вміщує інформацію про: ■ всі капітальні інвестиції та ті, що вкладені в основ­ ний капітал; ■ інвестиції в нематеріальні активи і т. п.; " інвестиції в основний капітал за видами основних за­собів: ■ капітальні інвестиції за джерелами інвестування
Форма № 1-інвес­тиції	Звіт про інвестиції в основний капітал (ка­пітальні вкладення)	Зарік	Наводиться інформація про: ■ інвестиції в основний капітал за видами робіт і ви­ трат; • інвестиції в основний капітал на охорону навколиш­нього природного середовища і раціональне викорис­тання природних ресурсів; ■ інвестиції в основний капітал за видами будівель і споруд; ■ відтворювана структура інвестицій в основний капі­ тал за видами економічної діяльності
Форма №П-03	Рух основних засобів, амортизаційні відра­хування	За рік	Відображається інформація про наявність, рух, суму нарахованого зносу за видами основних засобів
Форма № 1-підприємниц­тво (малі)	Звіт про основні пока­зники діяльності під­приємства	За півріччя	Містить дані про: ■ обсяги виробленої продукції в натуральному та вар­ тісному вимірах за видами продукції та напрямами дія­ льності; ■ виручку від реалізації продукції; ■ чисельність працівників, оплату їх праці /

Подані вище форми статистичної звітності складають усі під­приємства та організації незалежно від відомчого підпорядкуван­ня та форми власності, що перебувають на господарському роз­рахунку і є юридичними особами. Проте вони не поширюються на малі, спільні та іноземні підприємства, банки, страхові та бю­джетні організації [окрім форми 1-підприємництво (малі)].

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. В чому полягає значення та функції обліку та звітності у фінансо­вому аналізі?

2. Розкрийте значення бухгалтерського балансу для фінансового аналізу діяльності підприємства.

3. Хто є основними користувачами фінансової звітності підпри­ємства?

4. У чому полягає перевірка якості і достовірності бухгалтерської інформації?

5. Розкрийте сутність поняття «фінансовий стан підприємства».

6. Які інформаційні потреби користувачів повинна забезпечувати фінансова звітність?

7. Охарактеризуйте основні аналітичні можливості балансу.

8. Наведіть склад фінансової звітності відповідно до П(С)БО.

9. Перелічить основні принципи формування фінансової звітності.

10. У чому полягає призначення звіту про фінансові результати?

11. З якою метою використовуються показнику прибутковості у фі­нансовому аналізі?

12. Назвіть види господарської діяльності підприємства.

13. .Які функції виконують примітки до фінансових звітів?

14. Назвіть основну мету складання та аналізу звіту про власний ка­пітал.

15. Назвіть основну мету складання та аналізу звіту про рух грошо­вих коштів.

тема Показники та оцінка 3 фінансового стану підприємства

При вивченні цієї теми студенти повинні:

• отримати уявлення про те, які показники використову­ють з метою оцінки фінансового стану підприємства;

• зрозуміти доцільність розрахунку системи показників оцінки фінансового стану підприємства;

• опрацювати літературні джерела щодо методики аналі­зу показників фінансової звітності;

• навчитись проводити обчислення фінансових показників та розуміти їх економічну сутність.

Ключові слова: абсолютні показники, відносні показники, коефіцієнти, фінансовий стан, поточні активи, поточні зо­бов'язання, довгострокові зобов'язання, фінансова стійкість, ліквідність, платоспроможність, прибутковість, ділова актив­ність.