Тема 10. Стратегічні плани, проекти і програми

Виходячи з визначення «стратегічного набору» підприємства (організації), його специфічних особливостей (залежно від характерних рис самої організації та середовища, в якому вона функціонує), слід усвідомити необхідність існування системи планових документів різного типу: від слабоструктурованих сценаріїв, прогнозів, стратегічних планів, проектів та програм до поточних, оперативно-календарних планів. Кожен з цих планових документів має своє місце в стратегічному плануванні, характерні особливості, внутрішню структуру та зміст, який відображає зміст окремих стратегій. Важливими є взаємо­зв’язок і спадковість планів, проектів і програм. Відмінності між ними охоплюють такі характеристики, як час, сфери впливу, сут­нісно-змістовні риси, а також методи розробки, оформлення та механізми виконання.

Студентам необхідно з’ясувати характерні особливості стратегічного плану організації, які розкриваються через його визначення: інструмент реалізації цілеспрямованої поведінки організації, а також виконання «стратегічного набору»; формалізоване відображення гіпотез про справи на ринку та у зовнішньому середовищі; підприємницький план, що дозволяє ефективно конкурувати на ринку; основа балансування відносин усередині та поза межами підприємства тощо.

Для підвищення ефективності застосування розгорнуті стратегічні плани організації повинні відповідати таким вимогам: орієнтація на досягнення довгострокових цілей, системність, визначеність за термінами, витратами та виконавцями; гнучкість, кількісна визначеність, легкість для пояснення та сприймання, можливість виконання тощо. Невідповідність цим вимогам створює ситуацію, коли стратегічний план не тільки не сприятиме розвитку організації, а навпаки, виступатиме як гальмо.

При розробці стратегічного плану використовується су­купність методів. Вибір методу планування залежить від об’єк­тивних та суб’єктивних чинників і здійснюється з такого загального переліку: експертний, балансовий, ресурсний, цільовий та програмно-цільовий, нормативний, логіко-структурний, економіко-математичний, екстраполяційний, інтерполяційний, статистичний тощо.

Оскільки стратегічний план є інструментом реалізації стратегій різного типу, він має складну внутрішню структуру, що відбивається в наявності декількох «зрізів»: часового, функціонального, ресурсного, «виконавчого». За своєю структурою загальний стратегічний план є формалізованим плановим документом, в якому знаходить вираження «стратегічний набір» організації, конкретизований у послідовності окремих планових завдань. Необхідними складовими стратегічного плану є забезпечуючі плани, плани-графіки, кошториси, бюджети (різних типів) тощо.

Оскільки стратегічний план складається в тому числі для урахування і, до деякої міри, подолання невизначеності майбутнього, він повинен містити так звані альтернативні (або резервні) плани, в яких передбачені інші варіанти розвитку подій. Багатоваріантність стратегічного плану знаходить вираз у відповідних показниках. Показники стратегічного плану обґрунтовують логіку, взаємозв’язок розділів, мають вигляд завдань і контрольних точок (стандартів) їх виконання. Доцільним є з’ясування спільних і відмінних рис між «внутрішнім» стратегічним планом організації та бізнес-планом.

Наступним кроком у вивченні теми має бути досконале дослід­ження взаємозв’язку між стратегічними документами різного типу: планами, проектами та програмами. Зазначені документи мають спільні риси: цільова спрямованість, досить велика тривалість виконання, ймовірнісний характер результатів.

Однак необхідно звернути увагу на їхні відмінності, які виражаються в особливості цілей та проблем, що вирішуються, термінах розробки та виконання, структурі документа та органів управління розробкою та виконанням, виконавцями, механізмами фі­нансового та ресурсного забезпечення. Визначаючи особливості застосування стратегічних планів, проектів і програм, необхідно чітко визначити місце, що вони займають в системі стратегічного планування, а також взаємозв’язок між ними.

Стратегічні програми бувають різних рівнів, спрямованості, часових характеристик тощо. Державні, регіональні та міжнародні стратегічні програми слід розглядати у даному курсі лише з точки зору забезпечення участі в них окремих організацій. Основна увага має бути приділена ініціативним стратегічним програмам, що призначені для вирішення комплексних проблем, виражених у комплексних стратегіях розвитку окремих суб’єктів господарювання. Стратегічні програми мають різні класифікаційні ознаки (наприклад, спрямовані всередину або поза межі підприємства, технічні, економічні, соціальні, одно- та багатоцільові, середньо- та довгострокові). У зв’язку з цим студенти повинні вивчити визначення стратегічних програм як координуючих документів, де економічно та науково обґрунтовані, пов’язані між собою, націлені на досягнення конкретної комплексної мети різні за змістом заходи, узгоджені за термінами, виконавцями в умовах забезпеченості необхідними ресурсами. Для розробки та виконання стратегічних програм використовується інструментарій програмно-цільового планування. В умовах застосування певного переліку програм та проектів стратегічний план є кроком в їх спільному виконанні, інструментом забезпечення синергетичних, програмних ефектів.

Слід розрізняти також стратегічні програми та проекти, які призначені для досягнення «цілей створення» і можуть бути визначені як одноразові сукупності цілей, стратегій, задач та дій, що мають системні характеристики відносно взаємозв’язку ресурсів, послідовності виконання робіт і залучення спеціалістів певного фаху. Від стратегічного плану проект відрізняє орієнтація на вирішення конкретної проблеми, а від стратегічної програми — граничні критерії виконання, тобто орієнтація на досягнення конкретної кінцевої мети. Для розробки та організації виконання проектів використовуються методи проектного аналізу та інструменти управління проектами. Зміст, структура, критерії оцінки та показники стратегічних проектів залежать від типу проблеми, яка вирішується в їх межах.

Інструментами виконання стратегічних планів, проектів і програм є поточні та оперативні плани. Завершальним питанням теми, що розглядається, є з’ясування механізмів їх взаємодії. Студентам необхідно звернути увагу на ступінь формалізації планів, пов’язаних з необхідністю їх конкретизації при переході від довгострокових до більш короткострокових планів. Тут важливим є визначення змісту та можливості розробки типових за оформленням тактичних планів; з’ясування логіки розділів, складу та взаємозв’язку показників стратегічних, оперативних планів, а також окремих їх підрозділів. Відомо, що завершальною процедурою у плануванні є розробка оперативних планів, де найбільшою мірою знаходять вираз усі обмеження (часові, грошові та виконавчо-орга­нізаційні), які існують в організації на шляху досягнення стратегіч­них планів.