Тема 5. Методи аналізу і прогнозування розвитку середовища організації

Одним з найвідоміших варіантів складання стратегічного балансу є SWOT-аналіз. Методик виконання SWOT-аналізу існує декілька, і розроблялися вони переважно західними науковцями. Також існує ряд особливостей у визначенні окремих елементів SWOT-аналізу, а саме: сильних і слабких сторін, загроз і можливостей. Студентам слід усвідомлювати, що SWOT-аналіз не містить остаточної інформації для прийняття управлінських рішень. Це лише спосіб групування тої великої кількості релевантних відноcно організації факторів та наслідків їх дії, зіставлення яких потребує детального аналізу. Одним з найбільш поширених методів такого зіставлення є SPACE-аналіз, що зосереджується на визначенні стратегічної позиції організації на основі двох груп факторів: внутрішнього стану організації та її зовнішнього сере­довища. Використання SWOT-аналізу пов’язане з рядом суб’єк­тивних оцінок, імовірністю ризику віднесення факторів до не тієї групи, необхідністю постійного його проведення. Вивчаючи ме­тодику проведення SWOT-аналізу, студенти повинні проана­лізувати сукупність специфічних особливостей, які визначають його ефективність. Опановуючи матеріал теми, доцільно акцентувати увагу на часових характеристиках факторів, що застосовуються у стратегічному управлінні, а саме при виконанні SWOT-аналізу. Фактори, що формують окремі складові SWOT-аналізу, можуть мати різні часові характеристики впливу. Тому студентам пропонується пошук шляхів ранжирування та зіставлення таких параметрів. Найбільш загальним варіантом є ранжирування факторів SWOT-аналізу на короткострокові та довгострокові. Слід звернути увагу на те, що однозначного алгоритму виконання SWOT-аналізу не існує; в той же час студентам необхідно визначити послідовність концептуальних дій та логіку виконання аналізу, подавши її у формі алгоритму. Вивчаючи методи побудови стратегічного балансу, треба зупинитися на підході до встановлення взаємозв’язку між наслідками можливих тенденцій, суть якого полягає в аналізі взаємозалежності між зовнішніми проблемами та слабкими (сильними) сторонами діяльності організації. Така взаємозалежність відслідковується за допомогою перехресної матриці «Єврокіп» (І. Ансофф). Проте використання матриці «Єврокіп» виправдане лише за умов, коли нові загрози та можливості значно відрізняються від попередніх. Підсумовувати вивчення методик складання стратегічного балансу необхідно структуруванням специфіки стратегічного балансу українських підприємств. Слід зупинитися як на методиці його виконання, так і на організаційно-економічних механізмах. Вивчення застосування прогнозування слід починати зі структури функцій, що їх виконує прогнозування в системі стратегічного управління. Зупинитися доцільно на тих варіантах прогнозів, що є специфічними: побудова системи співвідношень продукт-ринок, можливості-загрози. Необхідно акцентувати увагу студентів на тому, що екстраполяційні та інтуїтивні прогнози не можуть забезпечити належного ступеня ефективності прогнозування, оскільки тенденції недалекого минулого не повною мірою характеризують майбутні зміни. Більшу увагу треба приділити методам експертних оцінок і методам моделювання. Вивчаючи методи екстраполяції, слід зупинитися на тому, що вони працюють при припущенні про незмінність або відносну стабільність наявних тенденцій розвитку. Гіпотеза економічного передбачення базується, таким чином, на схожості та спадковості глобальних умов існування організацій у минулому, теперішньому та майбутньому. Експертні методи є більш гнучкими відносно застосування їх для прогнозування ситуації в стратегічному управ­лінні. Такі методи базуються на думці спеціалістів-експертів. Студентам треба дослідити ті головні умови, виконання яких дозволяє говорити про ефективні результати застосування такого методу. Найбільш поширеними є методи математичного моделювання. Для моделювання використовують широкий спектр економіко-математичних, економетричних та інших моделей, що моделюють реальне явище чи об’єкт. Доцільним є характеристика відомих студентам моделей, що використовуються в управлінні. Більш-менш надійне передбачення майбутнього може дати лише комбінація методів прогнозування. У стратегічному управлінні найбільшого поширення набула розробка сценаріїв розвитку подій. Такий інструмент займає проміжну позицію між експертними методами та методами моделювання. В основі використання методу сценаріїв лежить твердження, що інформація про головні параметри розвитку може допомогти людям своїми рішеннями впливати на майбутній розвиток. Серед найбільш відомих виділяються методи, природу дії яких студентам слід усвідомлювати. Специфіка методу посилань полягає у використанні системи передумов (поточних тенденцій), на базі яких будуються варіанти розвитку майбутнього. Цей метод не враховує непередбачених подій. Головний недолік методу — можливість надвитрат у разі неврахування планового зменшення впливу негативних подій. Методи систем діаграм використовують для координації стратегій та сценаріїв розвитку кожної з підсистем, що впливають на структуру та зміст стратегій. Метод критичних полів базується на вивченні структури прийняття рішень у системі управління. Розробки сценаріїв ідентифікують ті ключові точки прийняття рішень, що допомагають у реструктуризації. Особливістю методу «логіки можливого розвитку» є те, що він використовується як доповнення до всіх інших. Для передбачення взаємозалежних або суперечливих подій використовується матриця перехресного впливу подій. Серед головних вимог до розробки сценаріїв особливе місце займають вимоги змістовності, достовірності, системності.