Тема 2. Передумови застосування стратегічного управління в організаціях

Об’єктивність процесів змін цілей і завдань, що постають перед організаціями в різних умовах господарювання, доцільно розглядати, зважаючи на досвід країн з розвиненою економікою, а також постсоціалістичних країн Центральної Європи. Необхідність адаптації до нових умов, підвищення самостійності організацій приводить до: зміни цілей та завдань управління (як необхідного та постійного процесу); зміни механізмів цілевстановлення (залежно від типу організації) та оцінки можливостей самостійного вирішення організаціями завдань різного змісту.

Стратегічне управління вимагає від підприємств наявності певних ознак, які дозволяють ефективно його використовувати, тому при характеристиці найбільш поширених сучасних концепцій підприємства (ресурсної, підприємницької, інформаційної, «технологічної організації», «поведінкової», «закритої» та «відкритої системи» тощо) необхідно приділити основну увагу тим рисам, що дозволяють визначити конкретну організацію як «відкриту соціально-економічну та матеріально-речову систему». Далі, зважаючи на обрану концепцію організації, доцільно зосередитися на конкретному визначенні організації як об’єкта управління. Найбільше відповідає обраній концепції таке визначення: організація або підприємство — це організаційно відокремлена, економічно самостійна ланка певної сфери економіки країни, що здатна виробляти продукти певного типу: товари, послуги, інформацію, знання (як окремо, так і в певному співвідношенні).

Далі необхідно з’ясувати значення та зміст класифікації господарських організацій, котрі мають на меті підкреслити загальні та специфічні риси суб’єктів господарювання, що функціонують у перехідних до ринку умовах (юридичний статус і форма власності, галузева належність і профіль підприємства, розмаїття ринків, що їх обслуговує підприємство, рівень та особливості конкуренції в галузі, розміри підприємств та їх виробничий потенціал, типи організацій (самостійні або інтегровані) та організаційно-економічних механізмів).

Система стратегічного управління залежатиме від особливостей самого підприємства, його стратегічного рівня, тобто можливостей сприймати зміни в середовищі та ефективно реагувати на них за допомогою обґрунтованих стратегічних рішень.

Сприймають зміни та розробляють управлінські рішення люди, тому останнє питання даної теми присвячене ролі стратегічного мислення (по-перше — менеджерів, по-друге — всього персоналу організації), яке є головною умовою формування страте­гічно орієнтованого підприємства. Розглядаючи цю проблему, насамперед слід відокремити з-поміж великої кількості характерних рис типів мислення саме ті, що можуть бути визначені як «стратегічні» (цілеспрямованість і перспективність, наукова орієнтація, інноваційність і творчість, реалістичність, здоровий глузд і конструктивність, системність і масштабність, самостійність і гнучкість).

Після з’ясування термінологічного значення поняття «стратегічне мислення» у контексті тлумачення понять «мислення», «економічного мислення», «перспективного мислення», слід звернути увагу на те, що стратегічне мислення не виникає само по собі, а свідомо формується за допомогою нагромадження знань, умінь та навичок певного типу, спрямованих на опанування теоретико-методологічних основ та практичного досвіду застосування стратегічного управління в організаціях різного типу. Враховуючи, що мислення — це активна взаємодія суб’єкта та об’єкта управління, наявність стратегічного мислення у менеджерів та всього персоналу організації дозволяє таким чином впливати на об’єкт управління, щоб формувати та розвивати його стратегічний рівень за рахунок впровадження системи стратегічного управління. Продуктом цієї діяльності є, з одного боку, обґрунтовані стратегічні цілі розвитку (як новий ідеальний образ бажаного, необхідного і можливого стану об’єкта управління), з іншого — уявлення про шляхи їх досягнення, про зміни, що їх треба здійснити в об’єкті й суб’єкті управління.