Східноєвропейська рівнинна фізико-географічна країна Природні зони

Учні вже знають, що природні зони виділяють із урахуванням впливу радіаційного (зонального, широтного) чинника. Саме цей чинник зумовлює головні спільні риси природи всередині зон. Тому клімат як характеристика природного компоненту, на який найбільше впливає цей чинник, вивчається другим пунктом плану (після географічного положення). Відмінності геологічної будови й рельєфу впливають на виділення фізико-географічних областей всередині зон, тому цей природний компонент розглядається при вивченні внутрішньо-зональних відмінностей.

При вивченні тем 15, 16, 17 слід користуватися таблицею додатку на с. 220-222, у якій у логічній послідовності подається характеристика особливостей трьох природних зон. Маючи перед собою карту природних зон, учні спочатку вивчають особливості кожної з них (за таблицею і текстом параграфів, у яких основна увага приділяється поясненню проблемних питань). Необхідно також звертатися до карт навчального атласу — кліматичної, ґрунтів тощо. При вивченні кожної природної зони можна складати моделі взаємозв’язків природних компонентів, підбирати з науково-популярної, художньої літератури, хрестоматій, періодичних видань описи природи фізико-географічних зон, ілюстрації до них.

Тема 14. Зона мішаних лісів

§29. Природа українського полісся

(Урок № 36 – вивчення нового)

 Які критерії виділення фізико-географічних зон?

— Фізико-географічні (природні) зони виділяють за впливом зонального чинника. Слід звернути увагу на головну причину відмінностей природних зон між собою – різницю у співвідношенні тепла і вологи (коефіцієнта зволоження) та забезпеченості теплом.

 На яких материках і в яких їх частинах виділяють зони мішаних лісів помірного поясу?

— Зони мішаних лісів розташовані в помірно-континентальних секторах помірного поясу материків, між зонами тайги і широколистяних лісів Євразії і Північної Америки. У континентальних секторах цих материків зона мішаних лісів відсутня. Тому в межах Східноєвропейської рівнини її ширина поступово зменшується із заходу на схід (від узбережжя Балтійського моря – до Уралу).

У таблиці додатку (колонки 1—2) за типовим планом схарактеризовані географічне положення і природні компоненти зони мішаних лісів. Учні за цією таблицею послідовно вивчають їх особливості, а потім за текстом параграфа ознайомлюються з окремими проблемними питаннями (проходженням меж зони, причинами мозаїчності ландшафтів тощо), дають відповіді на запитання. У кінці теми за текстом параграфа діти порівнюють фізико-географічні області зони – виявляють внутрішні відмінності Українського Полісся у зв’язку з відмінностями геолого-геоморфологічної будови цієї території.

 Відомо, що піски — дуже водопроникні гірські породи. Поясніть головні причини великої заболоченості Полісся.

• Причинами великої заболоченості території Поліської низовини є її коритоподібна форма (річка Прип’ять і її притоки протікають у центральній частині цієї низовини). Уповільнений стік і низовинний рельєф зумовлюють близьке до земної поверхні залягання ґрунтових вод, велику заболоченість території.

 2. Чому повінь на річках Полісся триває довше, ніж у лісостепу і степу?

• Із заболоченої території Полісся вода поступово стікає до річок. Тому рівень води в річках під час весняної повені повільно піднімається, а потім повільно знижується.

 3. У басейнах яких великих річок розташована зона? Назвіть особливості їх течії.

• Зона розташована у басейні Дніпра і його найбільших приток – Прип’яті (на правобережжі басейну Дніпра) і Десни (в лівобережній частині басейну Дніпра). Ці річки тихоплинні, з піщаним дном, заболоченими берегами. Вода в них буруватого кольору – від речовин, що вимиваються із заболочених ґрунтів.

 4. Поясніть залежність ґрунтів і рослинності зони від рельєфу і складу гірських порід.

• На пісках поширені дернові ґрунти під борами (сосновими лісами); на супіщаних і піщано-глинистих антропогенових відкладах — дерново-підзолисті ґрунти під суборами (дубово-сосновими лісами).

 5. Чому ця зона є найменш освоєною для землеробства?

— Унаслідок великої заболоченості й малої родючості ґрунтів.

 6. Чим Українське Полісся близьке до зони широколистяних лісів?

— За кліматичними умовами (забезпеченістю теплом і вологою) на території Українського Полісся могли б зростати широколистяні ліси. Але склад гірських порід зумовлює переважання тут сосни – рослини мало вибагливої до малої родючості ґрунтів. З особливостями клімату деякі російські вчені відносять Українське Полісся до підзони широколистяних лісів лісової природної зони.

 9. За зразком мал. 27.1 складіть модель взаємозв’язків між природними компонентами мішано-лісових ландшафтів:

Приземний шар повітря (клімат) В ологий (К≥1), з відносно прохолодним літом (+18…19°С) і прохолодною зимою (–3°С на заході, –8°С на сході зони)

Гірські породи – супіски; Рельєф - низовинний

Підземні води залягають близько від поверхні (застійний режим)

Ґрунт дерново-підзолистий

Рослини: сосна (перший ярус), дуб (другий ярус), розвинений трав’янисто-чагарничковий ярус

Тварини: великі копитні, великі усеїдні й дрібні комахоїдні птахи

 10. Назвіть по дві фізико-географічні області Полісся, які схожі: а) за складом гірських порід, що залягають під антропогеновими відкладами (у Волинському й Новгород-Сіверському Поліссі залягають крейдові відклади; у Київському й Чернігівському Поліссях – палеогенові й неогенові піщано-глинисті відклади); б) за великою заболоченістю (найбільш заболоченими є Волинське й Чернігівське Полісся; найменш заболоченими – Житомирське й Новгород-Сіверське Полісся); в) за плоским рельєфом (найбільш плоскими є найбільш заболочені області та Київське Полісся); г) за найбільш піднятою й розчленованою поверхнею (такими є Житомирське й Новгород-Сіверське Полісся).

11. Назвіть відмінності фізико-географічних областей: а) за належністю до тектонічних структур; б) за континентальністю клімату; в) за складом рослинності.

Фізико-географічна область	Тектонічна структура	Континентальність клімату	Особливості рослинності
1) Волинське Полісся	Волинсько-Подільська плита	Найменш континентальний	Найбільша лісистість і заболоченість. Домішкою до дуба є вологолюбні бук і граб, до сосни – ялина
2) Житомирське Полісся	УкЩ	 Напрямок зростання 	У лісах переважає сосна
3) Київське Полісся	Схил УКЩ		Типові субори
4) Чернігівське Полісся	Д-ДЗ		Поєднання суборів, борів, дібров, луків і боліт
5) Новгород-Сіверське Полісся	Воронезький кристалічний масив	Найбільш континентальний	Домішкою до дуба є морозо- й посухостійкі липа й клен

Хрестоматійний матеріал. ЯКІ ЗОНАЛЬНІ ЛАНДШАФТИ ПОШИРЕНІ НА ПОЛІССІ?

Ландшафти Українського Полісся сформувалися в голоцені, в умовах сприятливого для розвитку рослинності клімату (достатнього зволоження і помірного забезпечення теплом), але на гірських породах (пісках і супісках), які не сприяють формуванню рослинності, вимогливої до вмісту поживних речовин у ґрунтах. Мозаїчне чергування гірських порід і форм рельєфу, зміна рівня залягання ґрунтових вод зумовили мозаїчність грунтово-рослинного покриву – чергування борів, суборів, луків, боліт, дібров.

Поліссями у Східній Європі здавна називають площі суцільних лісів і боліт. В основному, тут поширені ліси з переважанням сосни - бори та субори. Здійснимо спочатку уявну мандрівку на піщаний горб – утворену вітром із водно-льодовикових або алювіальних пісків дюну-кучугуру, що поросла сосновим лісом-бором; пізніше – на моренну і моренно-зандрову рівнину, складену супісками або чергуванням пісків і глин, що зайнята суборами, дубово-сосновими лісами, а в кінці мандрівки - на заплаву річкової долини.

БОРИ. Говорячи про Полісся, насамперед згадують жовтокорі, золотисті колони лісових гігантів з піднятою догори кроною, аромат сосни, що наповнює повітря.

Тільки при поверховому і байдужому погляді можуть здаватися одноманітними і бідними соснові ліси Полісся, бори, що сформувалися на дерново-борових ґрунтах. Їх разючу красу і чарівність можна збагнути, коли уважно вдивлятися у зміну трав'янистого рослинного покриву, спускаючись від вершини піщаного горба до його підніжжя, або до улоговинки між горбами.

Коли вийти на гребінь піщаного горба, що поріс сосною, то можна побачити розріджений деревостан із старих, кучерявих, навіть своєрідно вродливих, але не високих сосен (10-12м у 60-80 років) , простір між якими покритий майже суцільним килимом лишайників. Це найсухіші лишайникові бори.

Коли спускаєшся по схилу такого високого піщаного горба, то помічаєш, як поступово лишайники змінюються вологолюбним мохом. У борах зеленомохових сосна досягає найбільшої висоти: прямо стовбурні 60-80 річні дерева піднімаються вгору на 20-22м. Саме серед зелено мохових борів можна натрапити на щоглові сосни.

Нижче окремі, невеликі ділянки займають сосняки орлякові. Папороть-орляк піднімає розпластану, як орел у польоті, пластину своїх листів до 100-120 см, утворюючи ярус, подібний до підліску (чагарників).

Якщо продовжити наш спуск по схилу, то ліси зеленомохові через нешироку смугу сосняків довгомохових переходять у найнижчих місцях у сосняки біломохові. Назви говорять самі за себе: довгий мох – це зозулин льон, що росте у сирих, надто вологих місцях, а білий мох – сфагнум, пов’язаний уже з болотним зволоженням.

Соснові сфагнові ліси ростуть у найбільш вологих умовах, по западинах. Надлишок вологи робить тут ґрунти більш холодними і утруднює їх постачання киснем, що різко погіршує умови росту рослин. Тому сосна у сфагновому лісі росте у декілька раз повільніше, ніж у зеленомоховому, і досягає висоти лише 10-12м у віці 80-100 років. Тут також трапляються чорна вільха і береза пухнаста.

У найнижчих місцях (улоговинках серед піщаних горбів) ми переходимо на болото, де також ростуть сосна і береза, але ж це вже не заболочений сосновий ліс, а “сосна по болоту” .

СУБОРИ сформувалися на дещо кращих за передумовами розвитку грунтово-рослинного покриву материнських гірських породах водно-льодовикового походження – супісках, чергуванні пісків та глин або на морені (льодовикових відкладах). Ґрунти тут, у порівнянні з борами, дещо родючіші (дерново-підзолисті), але також кислі і мають невеликий вміст гумусу. У першому деревному ярусі суборів переважає сосна (висотою 25-30м), у другому - дуб (висотою 16-18м). Домішку в суборах становлять повсюди береза і осика; на заході Полісся - граб, зрідка - бук і ялина; на сході зони - липа і клен. У суборах розвинений ярус підліску (із чагарників - ліщини та крушини), а також трав'янисто-чагарничковий ярус. Найпоширеніший чагарничок - чорниця. На місці згарищ або вирубок формуються вторинні ліси із берези повислої.

БОЛОТА, ЛУКИ і ЛІСИ ЗАПЛАВ. Значна заболоченість – теж особлива риса природи Полісся. Чому ж, не дивлячись на велику проникливість пісків і супісків для води, на Поліссі дуже поширені болота? Це зумовлено комплексом природних чинників: надмірним зволоженням, низовинним рельєфом та коритоподібною ввігнутістю поверхні Поліської низовини (стік направлений у її центральну частину), слабким ерозійним розчленуванням поверхні, і, - як наслідок, - неглибоким заляганням (0,5-0,8м) і застоєм підземних вод. Річки зони мають заболочені береги. Вони повноводні, вільно петляють по заплавах, що теж зумовлює їх заболочуванню. Переважають низинні високотравні болота, що живляться підземними водами. Вони сформувалися в западинах заплав і біля русел. На центральній підвищеній частині заплави ростуть луки, на пісках біля русел - заплавні ліси із сірої вільхи, верб, тополь. Болота на значній площі осушені (часто – надмірно).