Тема 15. Зона лісостепу

§30. Лісостеп — зона поєднання широколистянолісових і лучностепових природних ландшафтів

(Урок № 36 – комбінований)

 Чому клімат вивчають першим серед інших природних компонентів природних зон?

— Тому що природна зона сформувалася під впливом зонального чинника – головного чинника кліматоутворення, який зумовлює особливості інших природних компонентів – вод, ґрунтів, рослинності й тваринного світу.

 На яких материках виділяють зону лісостепу помірного поясу?

— Лісостеп – перехідна природна зона між широколистяними лісами і степами, – характерна для помірно-континентальних і континентальних секторів помірного поясу Євразії (від передгір’я Карпат – до Уралу, а також на Далекому Сході, переважно в Китаї), та відповідних секторів у Північній Америці (так звана «лісопрерія» США і півдня Канади).

 Які є природні зони — аналоги лісостепу за умовами зволоження в інших географічних поясах Землі?

— За показниками коефіцієнта зволоження (1…0,6) аналогом лісостепу в тропічному й субекваторіальному поясах є типові савани та рідколісся (наприклад, у Східній Африці).

Зона лісостепу вивчається за методикою, яка застосовувалася при вивченні природної зони мішаних лісів.

Пригадайте критерії виділення фізико-географічних країв.

— Фізико-географічний край – це частина зони з різною ступінню континентальності клімату та трансформації повітряних мас, а також із різною історією розвитку природи впродовж антропогенового періоду. У межах природної зони лісостепу, по мірі зростання континентальності клімату, виділяють чотири фізико-географічні краї (табл. на с. 156).

 3. Клімат західної і східної частин зони дещо відрізняється (чим?). Чи обґрунтовано відносять ці частини до однієї природної зони?

— Передусім, різниться умовами зволоження. Частина вчених за цією відмінністю Західноукраїнський лісостеп (з коефіцієнтом зволоження ≥1) відносить до окремої зони середньоєвропейських широколистяних лісів. Але унаслідок антропогенного впливу (вирубування лісів) західна й східна частина сучасної зони стали схожими, що й дозволяє більшості дослідників відносити їх до зони лісостепу.

 4. Які ґрунти найбільш поширені в межах зони? Які природні угруповання рослинності їм відповідають?

— У межах зони найпоширенішими є два типи ґрунтів: опідзолені (сірі лісові тощо) та чорноземи типові. Їм відповідають: першим – дубові ліси, другим – лучні степи.

 8. Які ландшафти поєднуються в межах лісостепової зони? Схарактеризуйте особливості кожного природного компоненту цих ландшафтів.

— Зональними типами природних ландшафтів у межах зони були широколистяно-лісові на сірих лісових ґрунтах, у поєднанні з лучно-степовими на чорноземах типових.

 9. Складіть за зразком схему зв’язків природних компонентів у широколистяно-лісових ландшафтах зони лісостепу.

Приземний шар повітря (клімат) І з дещо недостатнім (К 1-0,6) і нестійким зволоженням, відносно теплим літом (+19…21°С) і прохолодною зимою (–3°С на заході, –8°С на сході зони)

Гірські породи – лесоподібні суглинки; рельєф – розчленований ярами і балками

Підземні води залягають відносно глибоко від поверхні (промивний режим)

Ґрунт – опідзолений (сірий, ясно-сірий, темно-сірий лісовий)

Рослини: переважає дуб звичайний (з домішкою бука й граба – на заході зони, клена й липи – на сході зони); розвинений трав’янистий ярус

Тварини: великі копитні, гризуни, дрібні комахоїдні птахи

Хрестоматійний матеріал: ДІБРОВИ НА СХОДІ ЛІСОСТЕПУ

Ліс — найскладніше угруповання рослинності. Тут рослини утворюють яруси-поверхи: деревні, чагарникові, трав’янисті. Діброва — це ліс, у верхньому деревному ярусі якого переважає дуб (висотою 25-35 м). Дуб — величне і довговічне дерево, яке може рости до 1000 років!

Колись діброви суцільними смугами тяглися вздовж правих берегів річок. Зараз їх острівці збереглись біля крутосхилів річок і балок.

Звичайними супутниками дуба в лісах східного лісостепу є липа серцелиста і клен гостролистий, рідше — граб і ясен. Влітку крони цих дерев утворюють тінисте зелене шатро — “дах лісу”. В нижньому деревному ярусі зростають в’яз, клен польовий, дикі яблуня, груша, черешня. Ці дерева не бояться затінення.

Під шатром дерев розвивається тіневитривалий чагарниковий ярус (підлісок). Чагарники також мають тверде стебло, але не одне, а багато, і висотою лише в кілька метрів. Найчастіше зустрічається ліщина, яка восени дає смачні горішки, а також бузина чорна, свидина, бруслина. За тінистість у давнину діброви називали “чорним лісом”. На узліссях, в умовах кращого освітлення, часто утворюються густі чагарникові зарослі з клена татарського, терну, глоду, шипшини, жостеру.

Склад трав’янистого ярусу лісу чутливо реагує на зміни умов зволоження. На більш освітлених (сухих і розріджених) ділянках дібров переважають осока волосиста і тонконіг дібровний; на середньо зволожених - копитняк і яглиця; на більш затінених і зволожених - конвалія, зірочник, зрідка - папороті. Трав’янистий покрив поступово змінює колір від квітучих рослин. З ранньої весни, коли крони дерев ще не встигли одягтись у зелені шати, а ґрунт вологий, і до його поверхні проникає багато світла - з’являються чудові первоцвіти: проліски, рясти, анемони, фіалки, медунки, пшінки, а вже під шатром листя дерев і кущів цвітуть яглиця, конвалія, дзвоники, орхідеї (булатки, гніздівка, зозулині сльози тощо). Багато видів лісових трав, “завдяки” красивим квіткам, стали рідкісними і занесені до Червоної книги України — всі лісові орхідеї, лілія лісова, підсніжник, тюльпан дібровний, цибуля ведмежа. Є у лісі і отруйні рослини — чемериця чорна, наперстянка, воронець колосистий. Отруйні плоди конвалії, купини багатоквіткової. У дібровах ведуть заготовки лікарської сировини - кори дуба, квітів липи, трави звіробою, материнки, конвалії.

Лісові тварини займають “квартири” на різних поверхах лісу. У густих кронах на початку літа чується нескінченний спів птахів. На верхівках дерев роблять гнізда ворони, сороки, а також хижі птахи - шуліки, яструби; у середній частині крон — іволги, горлиці, зяблики. Особливо багато видів птахів живуть у нижній частині крон і чагарниках — солов’ї, кропивники, вільшанки, дрозди. У дуплах селяться дятли, синиці, шпаки, одуди, сови. На деревах живуть дикі звірі — білки, соні, лісові куниці, а також маленька жаба-квакша.

Кожне дерево — це не тільки житло, але і “їдальня” для тварин. Ось стоїть старий кучерявий дуб. Його листям харчуються гусениці різних метеликів, жуки і клопи-листоїди, тля. Їх, в свою чергу, споживають павуки, хижі комахи (мурашки, жуки-красотіли) і комахоїдні птахи (чорні дрозди, мухоловки, зозулі, славки, іволги). Під корою живуть жуки-короїди, личинки рідкісних жука-оленя і дубового вусача. Ними харчуються дятли, повзики, синиці. Насіння дуба (жолуді) поїдають сойки, лісові миші, соні, дикі свині. Молоді гілочки взимку об’їдають козулі, а коренями живляться личинки хруща.

Травами харчуються копитні звірі - лось, козуля, дика свиня; в минулому - зубр, бик тур, лісовий тарпан, олень. Серед хижаків трапляються лисиця, тхір чорний, ласка, зрідка - вовк, усеїдний борсук (вид занесений до Червоної книги). Колись водились бурий ведмідь і рись.

Серед опалого листя і гілок живуть різні комахи, черви, слимаки, якими живляться їжаки, кроти, землерийки, неотруйна змія мідянка. Гриби і бактерії переробляють відмерлі організми на прості речовини, які знову поглинають рослини.

Ліс дає не тільки деревину, смачні горішки, гриби, лікарські рослини. Він захищає верхній шар землі від розмиву, поглинає з повітря шкідливі речовини і виділяє кисень. Тому ліс називають і “зеленою аптекою”, і “зеленими легенями” і “коморою здоров’я” і “природним кондиціонером” (влітку тут прохолодно, а взимку тепліше).

ЛУЧНІ СТЕПИ НА СХОДІ ЛІСОСТЕПУ.

Степи — це природне угруповання рослинності з переважанням трав, які добре витримують і літні посухи та спеку і зимові морози. При несприятливих умовах верхня частина степових рослин відмирає, але залишаються їх підземні частини – кореневища, цибулини, бульби, – з яких наступного року знову відростали рослини. Для вбирання вологи влітку степові рослини мають дуже довгі і розгалужені корені, а мичкувата коренева система злаків утворює густу дернину. Більша частина степових рослин розташовується під землею, тому степ часто влучно називають "лісом навпаки".

Ділянки лучних степів де-не-де збереглися по схилах балок, та ще у заповіднику "Михайлівська цілина" на Сумщині. Тому колишній вигляд степів можна уявити, переважно, за описами мандрівників і природознавців минулих століть.

Виїхавши на майже плоску вододільну рівнину, мандрівник бачив схвильоване лагідним вітерцем море трав, широке і просторе - аж до самого обрію. Від ранньої весни до пізньої осені зацвітали і відцвітали все нові і нові рослини. Тому степ був схожий на барвистий яскравий килим, що постійно змінював свій колір. Рано навесні цей килим був бурим від торішньої трави, з фіолетовими плямами сон-трави. Потім до бурого додавався золотисто-жовтий відтінок горицвіту, згодом - сині квіти півників, білі анемони, червоні вогники півонії вузьколистої (воронцю). А вже на зеленому фоні листя - блакитні незабудки, жовтець, срібні пір'я ковили...

На початку літа цвіте темно-лілова шавлія, з'являються золотисті кошики козельців. У середині літа степ стає білим від цвітіння конюшини гірської, таволги, ромашок, а потім синє-ліловим від квітів дзвоників, рум'янки; рожевим від квітів еспарцету; темно-синім - від сокирок... Влітку на 1 м² цілинного степу одночасно зростало до 80-100 різних видів рослин! Такого видового різноманіття немає навіть у тропіках. Восени пориви вітру котили по жовто-бурому степу сухі кулі перекотиполя.

Колись у барвистих лучних степах вирувало життя. Цвірчали тисячі-тисяч коників, співали їм у лад жайворонки, гуділи великі і малі жуки, дзижчали бджоли і джмелі, падали на розкриті квіти різномасті метелики, свистіли, стоячи на збудованих ними курганчиках кимсь наполохані меткі байбаки і ховрахи. І ось уже, гучно б'ючи крильми, мовби хмара, підіймалися у небо зграї куріпок і перепелів; збивалися у гурти стада коней-тарпанів, куланів, сайгаків, оленів; насторожено піднімали могутні голови степові зубри і бики-тури... То, мабуть, вийшов на полювання цар відкритих просторів - лев, а може підкрадається вовча зграя?

Давно це було — кілька століть тому... Плоскі вододільні рівнини зони лісостепу із родючими чорноземами типовими ще 400...200 років тому були розорані під поля культурних злаків — пшениці, жита, проса. Більшість степових рослин і тварин зникли, а ті, що зникають, занесені до "Червоної книги" (усі види ковили, астрагал шерстистоквітковий, півонія вузьколиста; серед ссавців – світлий або степовий тхір, тхір-перев'язка, земляний заєць; серед птахів – дрохва, стрепет, канюк степовий, лунь польовий; серед плазунів – гадюка степова).