- •Поняття «парламентаризм». Парламентаризм як форма суспільного життя
- •2. Періодизація світового Парламентаризму.
- •3. Типи парламентаризму.
- •4. Парламентські інститути в античному світі.
- •5. Станово - представницькі установи Середньовічча та Нового часу…
- •6. Британьські концепції парламентаризму: Локк, Берк, Міль
- •7. Американські концепції парламентаризму: Медісон, Джефферсон, Гамільтон
- •8. Ідеї парламентаризму в німецькій класичній філософії
- •9. Сучасний парламентаризм, його значення та функції
- •10. Керівні органи парламенту: різновиди, способи формування, функції та роль.
- •11. Двопалатна структура парламенту: сутність і різновиди
- •12. Структура сучасних парламентів: поняття, типи парламентів.
- •13. Повноваження верховної палати парламенту.
- •14. Однопалатні парламенти.
- •15. Повноваження нижньої палати парламенту в двопалатних парламентах унітарних держав
- •16. Повноваження нижньої палати парламенту в двопалатних парламентах федеративних держав.
- •17. Принципи організації сучасних парламентів: основні ознаки
- •18. Сесійність і професійність сучасних парламентів
- •19. Кількісний склад сучасних парламентів
- •20. Строки повноважень парламентів
- •21. Порядок формування парламентів. Залежність складу парламенту від типу виборчої системи.
- •22. Мажоритарна виборча система. Її вплив на структуру парламенту.
- •23. Пропорційна виборча система та її роль у структуруванні парламенту
- •24. Змішана виборча система та її роль у структуризації парламенту
- •25. Поняття «обмежувальний пункт». Його вплив на структурування парламенту
- •26. Порядок формування верхньої палати парламенту.
- •27. Проблема двопалатності парламенту в унітарних державах.
- •28. Прямі та багатоступінчаті (непрямі) вибори депутатів, призначення членів парламенту, мандат «за посадою»
- •29. Парламентські фракції (клуби, групи) : підстави для формування, роль у роботі парламенту.
- •30. Постійні комітети (комісії) парламенту.
- •31. Особливості політичної структуризації п-тів в сша та в. Британії.
- •32. Чергові та позачергові сесії парламентів
- •33. Допоміжний апарат парламенту.
- •34.Праламентські слідчі комісії.
- •35. Статус парламентаріїв
- •36. Парламентскийй імунітет та індемнітет
- •37. Зміст законодавчої функції парламентів
- •38. Поняття «Законодавчий процес»
- •39. Основні етапи законотворення.
- •41. Поняття «Законодавча ініціатива», суб’єкти зі
- •42. Етап обговорення законопроекту
- •43. Етап прийняття Закону.
- •44. Парламентські читання у законодавчому процесі
- •45. Етап підписання Закону.
- •46. Право вето в Конституціях країн світу.
- •47. Відносне (відкладене) вето і процедура його подолання
- •48. Етап Офіційного оприлюднення закону
- •Поняття “механізм стримувань і противаг”
- •50.Установча функція парламенту : поняття
- •51. Процедура обрання глави держави парламентом.
- •Участь парламенту у формуванні уряду.
- •54.Участь парламенітв у формуванню органів державної влади або призначенню посадових осіб.
- •55.Повноваження парламенту у сфері зовнішньої політики .
- •56.Квазісудові функції парламентів(Імпічмент,амністія)
- •57. Контрольна функція парламенту: поняття
- •Поняття «парламент» без «парламентаризму»
- •Контрольні органи парламенту.
- •10) Діяльність за здійсненням делегованих поановажень
- •61. Форми парламентських контролю
- •10) Діяльність за здійсненням делегованих поановажень
- •62. Виконавча влада як об’єкт парламентського контролю.
- •63. Інтерпеляція та депутатський запит
- •64. Тимчасові комітети(комісії) призначення, процедура формування.
- •65. Питання про довіру уряду та звіти уряду.
- •У Німеччині
- •У Франції
- •66. Інститут омбудсмана
- •69. Парламентські слухання.
- •70. Бюджетний процес і рахункові палати
- •71. Поняття асигнатура і контра сигнатура.
- •73. Процес становлення парламентаризму в сучасній Україні
- •74. Процедура формування парламенту України
- •75. Верховна Рада України контексті сучасного парламентаризму,
- •76. Парламент України в системі вищих органів державної влади
- •77. Керівні органи українського парламенту
- •78. Структура Верховної Ради України
- •79. Повноваження парламенту України
- •80. Контрольна функція українського парламенту
- •81. Проблема політичної відповідальності парламенту в Україні
- •82. Правовий статус народного депутата України
- •83. Процедура проходження законопроекту в парламенті
- •84. Президентське право не вето та процедура його подолання в Україні
- •85. Підстави та процедура розпуску парламенту в Україні
- •86. Парламентські фракції та групи в парламенті України
- •87. Контроль парламенту за здійсненням делегованих повноважень.
- •88. Проблема утвердження парламентаризму в постсоціалістичних країнах
- •89. Проблема парламентаризму в президентських республіках
- •90. Поняття "криза парламентаризму", її сутність
12. Структура сучасних парламентів: поняття, типи парламентів.
Визначальною характеристикою структури парламентів є їх однопалатність або двопалатність. Парламенти одних країн є однопалатними, інших — складаються із двох палат: нижньої і верхньої, які в деяких країнах називаються, відповідно, першою і другою (або навпаки). Визначення палат парламенту як верхньої і нижньої не означає наявності підпорядкування однієї палати іншій. Обидв палати є незалежними одна щодо одної і самостійно виконують визначені конституцією функції і повноваження.. Історії відомі 3(пд.-Африканська респ.)- і 5(Югославія)-палатні парламенти. Двопалатність = бікамералізм. Історичні причини виникнення другої палати: 1)для представництва аристократії (палата лордів у ВБ) 2)у федеративних дер-вах для представництва суб’єктів фед-ції 3)для стримання радикалізму НП 4)намагання ГД Пр. ввести ВП як засіб впливу на законодавчий процес. В сучасних умовах призначення двопалатності полягає в забезпеченні рівноваги в парламенті з метою вдосконалення законодавчої діяльності, а також поєднання елементів демократії з елементами аристократії в парламентській діяльності; репрезентації інтересів суб'єктів федерації у федеративних державах та інтересів адміністративних одиниць — в унітарних; збереженні історичних традицій. Вперше двопалатність була узаконена у Конституції США 1787 р.( Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Польща, Румунія, Чехія і Франція, США та ін.)
В сучасній Європі дванадцять країн мають однопалатний парламент.
Найважливішими елементами структури палат є керівні органи, парламентські комісії і парл. фракції.
У двопалатних парламентах такі органи утворюються в кожній із палат.
Керівництво парламентом (палатою) може здійснюватись або одноособово його головою, якого в англомовних країнах називають спікером (англ. speaker — той, хто говорить, оратор, від speak — говорити), або колегіальним органом — бюро, комітетом, президією, конференцією тощо. Голова парламенту має одного або кількох заступників. Голова нижньої палати, його заступники, колегіальний керівний орган обираються самою палатою після парламентських виборів. Зазвичай головою парламенту обирається один із лідерів парламентської фракції тієї політичної партії, яка за результатами виборів отримала найбільше депутатських мандатів. Заступниками голови обираються представники менших за кількістю депутатських мандатів фракцій. У більшості країн вважається, що голова парламенту має бути політично нейтральним, у деяких країнах він призупиняє членство в партії на час головування. У багатьох країнах голова парламенту бере участь у голосуванні тільки у разі, коли голоси розподілилися порівну, — тоді його голос дає перевагу.
Компетенція голови парламенту або колегіального керівного органу парламенту поширюється на всі аспекти парламентської діяльності. Голова парламенту забезпечує організацію роботи парламенту — веде пленарні засідання, представляє парламент у відносинах з іншими державними органами, в міжнародних зносинах, встановлює на основі регламенту процедури обговорення питань і порядок голосування, координує роботу парламентських органів, відає бюджетом парламенту, керує роботою апарату парламенту тощо.
Парламентські комітети є найважливішими елементами структури парламенту. їх основною функцією є попередній розгляд законопроектів та проектів інших актів, що приймаються парламентом. У багатьох країнах такі елементи структури парламентів називаються комісіями. Іноді у парламенті утворюються 1 комітети, і комісії, що певним чином між собою різняться. За наявності комітетів комісії, як правило, мають вузькоспеціалізо-ваний або тимчасовий характер.
Парламентські комітети формуються різними способами. В одних країнах їх склад обирається парламентом, в інших — призначається головою парламенту з урахуванням пропозицій парламентських фракцій, у третіх — визначається спеціальною відбірковою комісією парламенту. У більшості країн парламентарій може входити до складу тільки одного постійного парламентського комітету, в деяких — більш як одного. За будь-якого способу формування комітетів їх склад відбиває співвідношення у парламенті партійно-політичних сил.
Залежно від строку повноважень та обсягу компетенції парламентські комітети поділяються на постійні і тимчасові, іноді тимчасові утворення називаються комісіями.
Парламентська (депутатська) фракція — це об'єднання парламентаріїв на основі їхньої партійної належності. Парламентські фракції зазвичай формуються із членів однієї політичної партії, представленої у парламенті, можливе утворення спільної фракції із представників кількох ідеологічно і політично близьких партій. Парламентські фракції є одним з найважливіших елементів структури палат парламентів. їх існування визнається конституціями багатьох держав. Порядок утворення і права фракцій визначаються регламентами парламентів. Регламенти зазвичай встановлюють нижню межу чисельності фракції, за якої вона може існувати. У нижніх палатах вона становить: у Бельгії — три парламентарії, Австрії і Швейцарії — п'ять, Грузії — десять, ФРН — п'ятнадцять, Росії — тридцять п'ять парламентаріїв, у Бразилії — десять відсотків складу палати, Індії — п'ятнадцять відсотків. У Франції мінімальна чисельність фракції у нижній палаті становить чотирнадцять парламентаріїв, у верхній — тридцять, в Італії — відповідно десять і двадцять парламентаріїв. Встановлення нижньої межі чисельності фракції пов'язано з потребами структурування парламенту та забезпечення його працездатності.
Парламентська фракція зв'язана партійною дисципліною. Вона формує свій керівний орган — правління, виконавчий комітет, бюро тощо, до складу якого входять лідери партії, парламентські
організатори («батоги»), секретарі та ін. Великі фракції можуть поділятися на групи або секції. Для вивчення питань поточної парламентської роботи, окремих законопроектів, що виносяться на розгляд парламенту, у фракціях можуть утворюватись тимчасові робочі групи. Вищим керівним органом фракції є загальні збори або конференція її членів. Лідер партії зазвичай є водночас і керівником фракції, іноді ці функції покладаються на різних парламента-ріїв.У деяких країнах парламентська фракція фактично є керівним ядром і реальним керівництвом відповідної партії. Керівник фракції визначає політику фракції і партії в цілому, забезпечує єдність фракції, пропонує кандидатури від неї до органів палати, підтримує зв'язок з головою парламенту, главою держави, урядом, різними посадовими особами. У багатьох парламентах утворюються спеціальні органи, що об'єднують лідерів фракцій для підготовки парламентських рішень. Фракції пропорційно представлені в комітетах
і комісіях парламенту, розподіляють між собою посади їх голів.
Парламентські фракції справляють великий вплив на роботу парламенту — формування порядку денного пленарних засідань, спрямованість дебатів, голосування, використання різних форм контролю за діяльністю уряду. На рівні фракцій ведуться переговори про формування уряду. Роль фракцій конкретних партій у парламенті залежить від їх чисельності. Найбільші можливості впливати на роботу парламенту й уряду мають ті фракції, що входять до парламентської більшості. Невеликі за чисельним складом фракції впливають на роботу парламенту й уряду передусім тією мірою, якою їхні позиції збігаються з позиціями більшості. Зазвичай представник найбільшої фракції обирається головою парламенту, його заступники представляють інші великі фракції. Завдяки парламентським фракціям робота парламенту стає одним із видів партійно-політичної діяльності. Партії, що формують уряд, несуть відповідальність перед виборцями за його діяльність. Крім парламентських фракцій у парламентах деяких країн утворюються також депутатські групи, що є об'єднаннями парламентаріїв, які не входять до складу фракцій.