55.Повноваження парламенту у сфері зовнішньої політики .

У сфері зовнішньої політики парламентам, як правило , надається правило ратифікації і денонсації міжнародних договорів. Вони наділяються широкими повноваженнями з питань війни і миру, перебуванні військ іноземних держав на території держави, використання збройних сил за межами країни, входження держави до воєнних союзів тощо.

Ратифікація- затвердження вищим органомдержавної влади укладеного її уповноваженим міжнародного договору , який з цього моменту набирає юридичної сили для данної держави . Повноваження ратифікації міжнародних договорів традиційно належало до компетенції глави держави, який робив це за санкцією парламенту або без такої . По мірі того , як укладені міжнародні договори почали стосуватися внутрішнього законодавству країни, визнання приорітету норм міжнародного права над нормами національного права, повноваження ратифікації міжнародних договорів ставало обовязковою складовою компетенції парламенту. Як правило, парламенти здійснюють Р міжнародних договорів або дають згоду на них у формі закону . У більшості країн під час Р міжнародних договорів парламентарії не можуть пропонувати поправки до текстів міжнародних договорів , що ратифікуються. Вони можуть лише голосувати за Р або проти неї . У деяких країнах(США) парламент може вносити до тексту мінародного договору якісь зміни чи доповнення . Іноді договір може бути ратифіковано частково . Є країни, де парламенти ратифікують тільки найважливіші мінародні договори.

Денонсація міжнародного договору – відмова однієї зі сторін міжнародного договору від виконання його , що призводить до дострокового припинення дії договору; Вихід держави із багатостороннього міжнародного договору.

56.Квазісудові функції парламентів(Імпічмент,амністія)

Квазісудові функції парламентів (КсФП) – вплив на формування судових органів і контроль над ними стосовно прав людини . Судові повноваження парламентів виявляються передусім у тому, що в біьльшості країн вони наділені правом вирішувати питання про притягнення до суової відповідальності вищих посадових осіб держави за скоєні ними тяжкі злочини в порядку імпічменту . Імпічмент – у деяких країнах конституційно встановлений порядок притягнення парламентом до відповідальності вищих посадових осіб держави (президента,міністрів,суддів вищих судів) за порушення ними завконів. Підставами для притягнення президента чи іншої посадової особи до відповідальності в порядку І конституції передбачають державну зраду , посягання на конституцію ,вчиненн я злочину , порушення законів. Порядок імпічменту не однаковий у різних країнах. В одних країнах справа порушується нижньою палатою , а верхня палата для її розгляду перетворюється в судову колегію. Рішення верхньою палатою приймеється кваліфікованою більшістью голосів. У країнах із парламентарними формами правління можливість застосування імпічменту мало значення в період о введення політичної відповідальності уряду перед парламентом . Після введення такої відповідальності імпічмент у цих країнах практично не застосовується. У країнах із президентською та змішаною формами республіканського правління загроза імпічменту може використовуватися як досить ефективний засіб впливу парламента на президента.

У багатьох країнах парламенти беруть участь у формуванні органів судової влади, наділені правом оголошувати амністію . Амністія- повне або часткове звільнення від відбування покарання або помякшення покарання певних каегорій осіб, засдужених за вчинення злочинів, припинненя порушеного кримінального переслідування, а також зняття судимості з осіб, які відбули покарання або звільнені від нього . Амністія оголошується актом, що видається вищим органом державної влади. В одних країнах повноваження оголошувати амністію належить до компетенції парламенту, в інших- глави держави. В деяких країнах парламент і глава держави при оголошенні амністії повинні діяти спільно. Як правило, акт про амністію видається у звязку зі святкуванням певної знаменної дати в житті держави і поширюється на індивідуально невизначене коло осіб.