35. Статус парламентаріїв

Парламентарій – це особа, яка на тій чи іншій підставі є членом парламенту. Такими підставами можуть бути – обрання, призначення, парламентарій за посадою, наявність дворянського титулу. У різних країнах світу парламентарі мають різні назви – депутати, представники народу, народні депутати, конгресмени, сенатори. Великобританія – парламентарій лише представник нижньої палати. США верхня палата – сенатори, нижня – конгресмени. Правовий статус парламентарія визначається конституціями і спец законами.

Основними принципами цього статусу є принцип вільного мандату або імперативність мандату, принцип парламентського індемнітету, принцип парламентського імунітету і принцип несумісності мандата з іншими видами діяльності.

• Принцип вільного мандату встановлює юридичну незалежність парламентарія від його виборців. Це означає, що він не несе жодної юридичної відповідальності за свою діяльність перед виборцями і не може бути ними відкликаний. І навпаки принцип імперативного мандату (з лат. – владний, наказовий) встановлює юридичну відповідальність парламентарія перед виборцями і означає, що він може бути відкликаний своїми виборцями. Переважна більшість країн має принцип вільного мандату. Тому парламентар виступає від імені народу. В Україні – вільний мандат. Принцип імперативності депутатського мандату сьогодні використовуються у Киргизстані та Таджикистані. В деяких демократичних державах світу імперативність стосується призначуваних членів парламенту. Як приклад, члени Бундесрату ФРН, які призначаються урядами земель ФРН в будь-який момент можуть бути відкликані.

• Принцип парламентського індемнітету (індемнітас з лат. – відшкодування збитків) – парламентарій не несе юридичної відповідальності за промови, виступи, запити, голосування, внесення законопроектів та поправок до них в роботі парламентських комісій та комітетів. В парламентській практиці парламентарій на сесійних засіданнях парламенту голосує, керуючись своїм внутрішнім переконанням і за це не повинен нести жодної відповідальності. В одних країнах парламентський індемнітет існує лише в стінах парламенту, а в інших поширюється за його межі. В деяких країнах він має абсолютний характер, а в інших – відносний. Абсолютний характер – жодної відповідальності за виступи і висловлення. Проте є відносний індемнітет – відповідальність за образу, наклеп і паплюження чесного імені – Білорусь, ФРН, Італія, Латвія, Литва. В деяких країнах депутатський індемнітет означає депутатську винагороду – зарплату.

• Парламентський імунітет (лат. – імунітас – звільнення або свобода) – це юридична недоторканість парламентарія. Це означає, що парламентарій не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди парламенту. В більшості держав світу парламентський імунітет не має абсолютного характеру. Він може поширюватися на весь час обрання парламентарія, на період сесії парламенту або на час перебування його в дорозі на сесію або назад (у США). Практично у всіх країнах за винятком України, Туреччини, Росії парламентар позбавляється імунітету в разі затримання його на місці скоєння злочину. Український парламентаризм має три приклади позбавлення імунітету – Лазаренка, Агафонова і Лозинського.

• Принцип несумісності мандата парламентарія - парламентарій протягом всього строку повноважень не може обіймати визначену законом посади. Звичайною є заборона сумісництва членства в обох палатах парламенту або поєднання більше одного представницького мандату. Не припускається поєднання парламентського мандату з постом Президента, перебуванням на державній службі ( за певним винятком), і як правило з будь-якими посадами ,які мають на меті отримання прибутку за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності.