10) Діяльність за здійсненням делегованих поановажень

62. Виконавча влада як об’єкт парламентського контролю.

Характер відносин між виконавчою та законодавчою гілками влади визначається принципом відповідальності уряду перед парламентом. Відомо, що основною функцією парламенту є законотворча. Проте реалізація законів у більшій мірі залежить від діяльності уряду. Саме тому передбачені конституцією та іншими нормативно-правовими актами механізми контролю парламенту за діяльністю уряду визначають його реальну роль у системі гілок влади в державі. Власне від контрольних повноважень залежить ефективність роботи як парламенту, так і уряду.

Головним об’єктом парламентського контролю виступає виконавча влада.

Предметом – політична діяльність уряду.

Контрольна функція може поширюватись також на главу держави, судову владу, збройні сили, проте щодо цих об’єктів контрольна ф-ція має суто юридичний, а не політ. характер.

Засоби здійснення контролю за діяльністю виконавчої влади пов'язують з формою правління, що визначає 3 моделі реалізації контрольної функціїї парламенту:

1. Діє в парламентарних державах і хар-ся перш за все наявністю інституту політ.відповідальності уряду перед парламентом. Хар-ою особливістю такої форми контролю є вотум недовіри (довіри) уряду в пар-ті і одночасно можливість ініціювати урядом достроковий розпуск пар-ту.

2. Презид.ф.правл. хар-ся такими ознаками, як розслідувальна діяльність спец.комісій, які створ.парламентом стосовно того чи іншого питання.

3. Змішана ф.правління – властиві комбінування в тих чи інших формах контролю як пар-ої республіки,так і през-ої.

Парламентський контроль означає нагляд законодавчої гілки влади над виконавчою. Він накладає певні обмеження на органи виконавчої влади, забезпечує захист свобод окремих громадян проти зловживання владою, звертає увагу громадян на важливі проблеми, підтримуючи постійний діалог або дискусію, та зміцнює роль представницького уряду у політичній системі. Оскільки ситуація у кожній країні різна, відрізняється і спосіб розподілу політичної влади та організація контролю.

Зазвичай, Конституція держави формально структурує і направляє парламентський контроль над виконавчою гілкою влади. На практиці, прогалини заповнюються за рахунок прецедентного права і традицій, внаслідок чого створюється політична система, у рамках якої уряд працює та бере участь у процедурах контролю. Загалом, не існує “рецепту” або “панацеї” від усіх проблем у стосунках між законодавчою та виконавчою гілками влади. У країнах зазвичай, немає спеціальних обмежень на розподіл часу для проведення будь-яких процедур, що входять до парламентського контролю.

Важливість контролю. Контроль має особливе значення для нових європейських демократичних країн, оскільки контроль притаманний не тільки поліцейським урядам. Він також допомагає демократичним змінам у суспільстві, оскільки завдяки контролю:

1. Майбутні законодавці зможуть адекватно реагувати на здобутки і недоліки попередніх парламентів;

2. Досягається цілеспрямоване та ефективне впровадження законодавства;

3. Урядова політика залишається відкритою до потреб та турбот народу;

4. Можливе виявлення та зміна проблемних законів. Громадяни країн, що проходять період демократизації, часто мають дуже високі очікування щодо своїх нових урядів. У такій ситуації парламентський контроль набуває особливої ваги.

Стимули контролю. Політичні стимули контролю відрізняються у президентській і парламентській системах. У президентських системах конституційний розподіл влад стимулює конкуренцію між законодавчою та виконавчою гілками влади. Законодавці у президентських системах можуть мати більший стимул до здійснення контрольних дій для покращення своїх інституційних позицій. Це особливо важливо у періоди існування розділених урядів — цей феномен дуже поширений у Сполучених Штатах Америки та Франції.

У парламентських системах більшість, контрольована урядом і зв’язана партійною лояльністю, має менші стимули до критики політики виконавчої гілки влади. “Політично невигідно зосереджувати критику на своїх найближчих політичних союзниках або, у буквальному значенні, на власній партії”. (Wiberg, 1995: 218). Коаліційні уряди рідко докладають значні зусилля для підтримки парламентського контролю, і часто можуть обмежувати цю спроможність парламенту шляхом контролю над ресурсами парламенту та подальшою кар’єрою членів парламенту.

Визначальним фактором ефективного законодавчого контро­лю найчастіше є ті обсяги фінансових та технічних ресурсів, що можуть надаватися парламентом урядові для виконання урядових програм. Державне управління в сучасних умовах вимагає високої професійності як від законодавців так і від служб, що сприяють діяль­ності законодавчого органу. Парламентська структура передбачає використання цих служб для допомоги парламентарям у виконанні контрольних функцій, але для цього необхідна висока кваліфікація і < професійність апарату, що забезпечує парламентський орган як тех­нічними знаннями, так і досвідом.

Органи виконавчої влади, як правило, не зацікавлені у наданні повної інформації парламенту. Тому, скажімо, в комітетах Конгресу США все частіше використовуються письмові свідчення урядовців під присягою. Це значно прискорює процес розслідувань.