15. Повноваження нижньої палати парламенту в двопалатних парламентах унітарних держав

Палати парламенту розрізняються за складом, порядком формування, повноваженнями. Як правило, одна з палат є верхньою, інша — нижньою.

Закони спочатку приймаються нижньою палатою, а потім надходять на ухвалення верхньою.

Верхня палата зазвичай не має права вносити в закон зміни, її задача — прийняти або відхилити його.

Політично більш важливою є нижня палата - в ній відбувається основне обговорення кожного законопроекту.

Крім того, зазвичай саме перед нижньою палатою звітує уряд країни. В той же час якщо у президента або голови уряду є право розпустити парламент, воно, як правило, розповсюждується лише на нижню палату.

В сравнении с верхней палатой нижней палате часто присущи следующие черты:

Обладает большей властью, основанной на ограничениях верхней палаты.

Избираются непосредственно населением.

Большее количество членов.

Избираются чаще и всем составом сразу.

Имеет полный контроль над бюджетом и валютным законодательством.

Имеет способы заблокировать верхнюю палату.

В президентской системе имеет исключительное право на импичмент президента.

Компетенція – сукупність функцій і повноважень. Парл. бувають: 1)з абсолютно необмеженою 2)з обмеженою (абсолютно чітко визначені в К. повноваження; у федераціях компетенція парламентів суб’єктів фед-ції обмежена фед-цією) 3)консультативні

Повноваження нижньої палати — Національних зборів (Франція)

Національні збори передусім беруть участь у законотворчому процесі і здійсню-

ють контроль за діяльністю уряду, про що буде йтися далі. Як відомо, фінансові законопроекти розглядаються спочатку нижньою палатою. Якщо Національні збори не ухвалили рішення за проектом у першому читанні протягом сорока днів після його внесення, уряд передає проект на розгляд Сенату, який повинен ухвалити рішення протягом п’ятнадцятиденного терміну. Стаття 12 конституції визначає суверенне право президента розпускати Національні збори після консультацій з прем’єр-міністром та головами палат. Розпуск палати не допускається протягом року від попереднього розпуску. Урядові законопроекти можуть бути подані на розгляд як до нижньої, так і до верх- ньої палати і, відповідно, можуть бути в першому читанні розглянуті або сенаторами, або депутатами, за винятком проектів закону про державний бюджет і проектів закону про фінансування соціального забезпечення, які завжди уряд спочатку подає на розгляд до Національних зборів. Що ж до проектів законів стосовно організації адміністративно-територіальних утворень або французів, які проживають за межами Франції, то їх передусім подають на розгляд до Сенату. Усі законопроекти обговорюються по черзі в кожній палаті з метою узгодження позицій. Після двох читань в кожній з палат голова уряду має право перервати даний процес (якщо законопроект є терміновим, то після першого). У такому разі прем’єр-міністр скликає змішану паритетну комісію, що складається із семи депутатів і семи сенаторів, з метою знайти компромісне рішення. Якщо неможливо досягти компромісу, уряд має право після нового читання законопроекту в кожній з палат звернутися до Національних зборів з проханням винести остаточне рішення в останньому читанні. Така процедура свідчить про впливовість уряду в законодавчому процесі. Конституція (статті 49 — 50) передбачають політичну відповідальність уряду перед нижньою палатою — Національними зборами. Реалізується вона шляхомухвалення Національними зборами вотуму недовіри у вигляді резолюції осуду. Резолюція осуду має бути підписана не менше ніж 1/10 загальної кількості депутатів і голосується за 48 годин після внесення прем’єр-міністром питання про довіру уряду. Підраховуються тільки голоси, подані за резолюцію, а для її ухвалення вимагається підтримка абсолютної більшості складу Національних зборів. Прем’єр-міністр ставить перед Національними зборами питання про довіру після обговорення в раді міністрів у зв’язку з програмою діяльності уряду або декларацією про загальну політику після його формування, а також у зв’язку з голосуванням по законопроектах. Після ухвали резолюції осуду прем’єр-міністр подає президенту заяву про відстав- ку уряду. Відставка уряду не призводить до автоматичного розпуску Національних зборів, але цей факт може дати президентові підстави для розпуску Національних зборів, якщо він підтримує уряд. Прем’єр-міністр може також звернутися до Сенату з проханням про схвалення декларації про загальну політику.

Функції(повноваження):

• Законодавча (видання законів)

• Установча (парл. формує або впливає на формування ін.. ОДВ – обирання Пр., беруть участь у формуванні суд. влади і уповноважених з прав людини та глави рахункової палати)

• Фінансова (охоплює повноваження зі встановлення загальнодерж. податків і зборів, полягає в затвердженні держ. бюджету та контролю за його виконанням)

• Контрольна (здійснення контролю над діяльністю ін. ОДВ та їхніх посадових осіб. Головним об’єктом парл. контролює уряд. Форми контролю над урядом: 1)депутатські запити 2)інтерпеляція (особливий різновид депутатського, суть якого полягає в зверненні до уряду з проханням дати роз’яснення тим чи іншим питанням його політики; інститут відмови в довірі – сам уряд звертається до парл. з питанням про довіру йому) 3)обговорення основних напрямів або окремих питань урядової політики 4)висловлення недовіри уряду в цілому або окремим його членам 5) відмова уряду в довірі 6)контрольна діяльність постійних і тимчасових парл. комітетів)

• Судова (формування суддівського корпусу. В країнах з респ ФП парл-ти наділяються судовими функціями щодо усунення з поста ГД в ході імпічменту. Також в деяких країнах парламент призначає всіх суддів, в деяких тільки суддів Конституційного суду)

• Зовнішньополітична (ратифікують міжнародні договори, затверджують введення військового стану, приймають рішення щодо перебування військових на території країни)