51. Процедура обрання глави держави парламентом.

Глава держави — це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце в системі органів державної влади, здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті та у відносинах з іншими державами.

Порядок обрання президента(П) залежить від форми державного правління в країні : майже в усіх П республіках і більшості держав зі змішаною формо правління П оберається шляхом загальних і прямих виборів. У парламентарних республіках П оберається парламентом або утвореною на його основі колегією. П Італії Обирають на спільному засіданні палат парламенту з участю делегатів від обласних рад .П ФРН обирається Федеральними Зборами, що складаються з усіх членів нижньої палати парламенту(Бундестагу) і такої самої кількрсті інших членів , обраних законодавчими зборами(ландтагами) земель на задах пропорційного представництва від різних парламентьських фракцій

Як правило, для обрання президента парла-ментом або спецiальною колегiєю в першому турi голосування потрiбна| квалiфiкована (2/3 або 3/5) бiльшiсть їх складу, а за її вiдсутностi - абсо-лютна бiльшiсть у другому чи подальших турах. У ФРН обраною вва-жається особа, яка одержала абсолютну бiльшiсть голосiв членiв так званих федеральних зборiв. Якщо за результатами двох голосувань жодний з кан-дидатiв не одержав такої бiльшостi, обраним вважається той, за кого пiд час наступного голосування у федеральних зборах подано найбiльше голосiв

Президент у парламентарній республіці є носієм офіційної політичної доктрини і не є активним керівником держави. Він не наділений надзвичайними повноваженнями, не може видавати нормативні акти, рівнозначні законам, і тому серйозного впливу на процес прийняття важливих політичних рішень не справляє. У більшості парламентарних республік існує інститут контрасиг-натури. Нормативний акт президента набуває юридичної сили тоді, коли він підписаний міністром, з відомства якого видається, або прем’єр-міністром. Президент може висловлювати свою думку щодо виданого акта, проте вирішального голосу не має. Ця обставина певною мірою пояснює принцип політичної безвідповідальності глави держави, якого можна притягнути до кримінальної відповідальності тільки у разі вчинення тяжкого злочину.

У Греції однопалатний парламент, що складається з 300 депутатів, обирає президента простою більшістю на 5 років. Президент призначає прем’єр-міністра, а також затверджує кандидатури членів Уряду за поданням прем’єр-міністра.

В Естонії однопалатний парламент, що складається зі 101 депутата (обираються на 4 роки), обирає президента терміном на 5 років. Якщо президента не обрано двома третинами голосів після трьох раундів голосування в парламенті, тоді скликаються виборчі збори, що складаються з членів парламенту та керівників місцевих органів влади. Виборчі збори обирають президента з двох кандидатів, які набрали найбільшу кількість голосів під час виборів у парламенті. Прем’єр-міністр призначається президентом і затверджується парламентом.

У Латвії парламент, що складається зі 100 депутатів (обираються на 4-річний термін), обирає президента простою більшістю голосів на 4 роки. Президент призначає прем’єр-міністра, а прем’єр-міністр, у свою чергу, призначає Раду Міністрів за погодженням з парламентом.

В Угорщині однопалатний парламент, що складається з 386 депутатів (обираються на 4 роки), обирає президента на 5-ти річний термін. Щоб бути обраним, президент має отримати дві третини голосів від конституційного складу парламенту в перших двох раундах голосування в парламенті, або просту більшість голосів у третьому раунді голосування. Парламент за рекомендацією президента затверджує прем’єр-міністра та склад уряду.

У Чехії двопалатний парламент (у складі Сенату – 81 депутат, повноваження 6 років; Палати депутатів – 200 депутатів, повноваження 4 роки) голосуванням обох палат обирає простою більшістю президента на 5 років. Прем’єр-міністр призначається президентом, склад уряду – прем’єр-міністром.

На Мальті однопалатний парламент, що складається з 65 депутатів (обираються на 5 років), обирає простою більшістю президента на 5 років. Глава держави призначає лідера партії більшості або коаліції більшості на посаду прем’єр-міністра, склад уряду призначається президентом за поданням прем’єр-міністра.

У Німеччині Федеральна Конвенція, яка складається з депутатів нижньої палати парламенту – Бундестагу (603 депутати, термін обрання – 4 роки) та рівної кількості делегатів від кожної землі, обраних земельними парламентами, обирає президента простою більшістю терміном на 5 років. Федеральний канцлер (прем’єр-міністр) обирається Бундестагом на 4 роки. Члени уряду призначаються президентом за рекомендацією канцлера.

В Італії президент обирається виборчою колегією, що складається з депутатів обох палат парламенту (Сенат – 315 депутатів, термін дії 5 років; Палата депутатів – 630 місць, термін дії 5 років) та 58 представників регіональних представницьких органів. Глава держави призначається простою більшістю членів виборчої колегії терміном на 7 років. Президент вносить пропозиції парламенту щодо затвердження прем’єр-міністра, а також погоджує кандидатури членів уряду, запропоновані до затвердження прем’єр-міністром.

Головними мотиваціями, що зумовлюють доцільність проведення виборів глави держави в парламенті, є такі:

– Незначні розмір території та чисельність населення держав, у яких президента обирають у парламенті. Греція, Естонія, Латвія, Угорщина, Чехія, Мальта, в яких обрання президента відбувається парламентом, є саме такими країнами. У цих державах зв’язок парламенту з суспільством є досить тісним, з огляду на масштаби країн та зумовлену цим специфіку політичних процесів. Особливість представницької демократії у цих державах не вимагає додаткового механізму легітимації центральної влади за рахунок прямих виборів президента. Обрання президента в парламенті у таких невеликих за розміром та кількістю населення державах забезпечує достатню суспільну легітимність статусу глави держави та центральної влади як такої. Малий розмір таких суспільств, незначні відмінності між регіонами вищеназваних держав не вимагають того, щоб глава держави отримував додатковий аргументзадля забезпечення легітимності центральної влади в регіонах держави.

– Висока довіра до результатів виборів з боку суспільства в окремих країнах може зумовлювати той факт, що необхідність прямих виборів президента не буде настільки нагальною в очах громадської думки задля легітимації центральної влади. В усіх країнах Європи, у яких президента обирають у парламенті, наявний істотний розвиток демократичних інституцій. Протягом своєї новітньої історії ці держави не викликали істотних нарікань до демократичності виборчих кампаній на своїй території. Таким чином, у разі відсутності сумнівів у суспільства щодо об’єктивності і прозорості виборів та виборчих кампаній, обираючи президента в парламенті, деякі держави можуть заощадити значні кошти, які в іншому випадку витрачалися б на проведення загальнонаціональної виборчої кампанії. Однак, слід ще раз наголосити, що суспільство, в разі реалізації проекту виборів глави держави у парламенті, не повинно мати серйозних сумнівів у незалежності депутатів, і мати значний рівень довіри до парламенту як інституції та парламентаріїв, зокрема.

– Обрання президента парламентом значною мірою робить передбачуваним політичний процес. Завдяки обранню президента в парламенті відбувається істотна кореляція між результатами єдиних загальнонаціональних парламентських виборів та політичною орієнтацією президента. Завдяки виборам президента в парламенті, як правило, уникається протистояння між президентом і урядом, завдяки чому забезпечується зменшення загрози системного протистояння між інститутами влади.

– Завдяки виборам президента в парламенті, суспільство певною мірою виводиться з активної суспільної дискусії щодо кандидатури президента та політичної боротьби за цю посаду. Прямі президентські вибори, як правило, викликають певну дестабілізацію політичного життя, а іноді – й державного механізму, включно з дестабілізацією зовнішньої політики держави та політики держави в інших ключових сферах життєдіяльності держави. Обрання президента парламентом дозволяє певною мірою уникнути цієї загрози.

– Для деяких країн обрання президента в парламенті є даниною історичній традиції. Так, зокрема, главу держави обирають в парламентах Німеччини й Італії. Непряме обрання глав держави у цих країнах було запроваджено конституціями після Другої світової війни, спеціально з метою послабити центральну владу та убезпечити ці держави від приходу до влади через механізми прямих виборів популістських сил. Німеччина й Італія мали досвід приходу до влади тоталітарних режимів через прямі вибори, саме тому після закінчення Другої світової війни держави-переможці намагалися обмежити вплив прямої демократії, яка у цих державах свого часу не виправдала себе.