29. Парламентські фракції (клуби, групи) : підстави для формування, роль у роботі парламенту.

ПФ – об’єднання парламентаріїв на основі їх партійної належності. Також називаються – парл. групи, політ. групи, парл. партії, деп.. клуби. Формується зазвичай із членів однії політ. партії, можливе утворення ПФ із представників кількох ідеологічно і політично близьких партій. До ПФ можуть входити також окремі безпартійні парламентарії. Утворення ПФ передбачено К. низки країн – Болгарії ,Греції, Естонії, Іспанії, Італії, Румунії, Словенії, Швеції, Сербії, Чорногорії. Порядок формування визнач. регламентами палат. Регламенти зазвичай установлюють нижню межу чисельності ПФ, в деяких країнах достатнє будь-якого числа депутатів для утворення ПФ – головною умовою є близькість ідеологій.

Парламентськi фракцiї (групи, клуби) утворюються за принципом належностi депутатiв до тiєї чи iншої полiтичної партiї, репрезентованої у представницькому органi. Угруповання депутатiв за iншими принципа-ми звичайно забороняються, хоч iснують країни, де, крiм фракцiй, у пар-ламентах функцiонують об'єднання депутатiв на основi спiльних про-фесiйних iнтересiв, регiональної належностi тощо.

Парламентськi фракцiї звичайно формуються з членiв однiєї полiтичної партiї, хоч у рядi розвинутих країн iснує практика утворення спiльних фракцiй з представникiв кiлькох партiй, що проводять єдину або близьку лiнiю в полiтицi. У деяких країнах (Австрiя, iталiя) створю-ють так званi змiшанi фракцiї, до складу яких входять депутати, якi не є членами будь-якої партiї або якi не побажали стати членами фракцiй, що утворилися на партiйнiй основi.

Фракцiї мають свою внутрiшню органiзацiю. Вони звичайно утворю-ють керiвнi органи. Для розв'язання питань поточної парламентської робо-ти фракцiї у своєму складi формують так званi робочi групи, якi, зокрема, вивчають тi питання, що є предметом окремих законопроектiв з порядку денного. Робочi групи мають тимчасовий характер i дiють до розв'язання вiдповiдних питань. Фракцiї орiєнтуються на рекомендацiї робочих груп, до складу яких призначають найбiльш компетентних депутатiв.

Фракцiї виконують суттєву роль у пiдготовцi i прийняттi практич-но всiх парламентських рiшень. Вiд них залежать змiст порядку денного роботи палати, хiд законодавчого процесу, iнiцiативи щодо контролю за урядом тощо. Фракцiї беруть активну участь у формуваннi iнших парла-ментських структур - постiйних i спецiальних комiсiй (комiтетiв), а та-кож керiвних органiв палат. У країнах iз змiшаною республiканською i парламентарними формами правлiння в тих випадках, коли жодна з партiй не завоювала бiльшостi мiсць у представницькому органi, фракцiї вiдiграють вагому, а нерiдко i вирiшальну роль у формуваннi уряду. Че-рез фракцiї полiтичнi партiї впливають на уряд, якщо вважають, що дiї останнього суперечать їхнiм настановам.

Проте не всi фракцiї володiють такими можливостями в повному обсязi. Зазначенi можливостi притаманнi правлячим партiям. Бiльш-менш реально реалiзувати свої полiтичнi настанови можуть фракцiї вели-ких партiй. Що ж стосується iнших партiй, то вплив їхнiх фракцiйна ро-боту парламентiв i урядiв визначається лише тим, наскiльки їхнi вимоги i пропозицiї вiдповiдають загальному курсу домiнуючих полiтичних сил.

Питання органiзацiї та дiяльностi парламентських фракцiй вирiшу-ються в рядi новiтнiх конституцiй. iснування фракцiй визнається консти-туцiями Болгарiї, Грецiї, Данiї, Естонiї, iспанiї, iталiї, Румунiї, Словенiї,Швецiї та Югославiї. При цьому звичайно йдеться про пропорцiйне пред-ставництво фракцiй у парламентських структурах. У Конституцiї Порту-галiї цi питання регламентуються докладнiше. Вона мiстить ст. 183 <Пар-ламентськi групи>, де визначено головнi напрями їхньої дiяльностi i пра-ва. У Швейцарiї питання органiзацiї i дiяльностi парламентських фракцiй врегульовано у спецiальному законi. У бiльшостi країн вiдповiдне регулю-вання здiйснюється на основi парламентських регламентiв. Однак не завжди iснування фракцiй передбачено навiть у парла-ментських регламентах. iнколи в них, як у вищезгадуваних основних зако-нах, про фракцiї йдеться лише у зв'язку з функцiонуванням парламентських .комiсiй (Нiдерланди, Норвегiя, Фiнляндiя). Причому це робиться в такiй самiй непрямiй формi, як i у конституцiйних текстах. iнодi в нормах консти-.туцiйного права взагалi не згадується про фракцiї, що, однак, не заперечує Їх. Нинi фракцiї є невiд'ємним елементом парламентської структури прак-тично в усiх країнах з демократичними полiтичними режимами.

У бiльшостi випадкiв визначається мiнiмальна кiлькiсть депутатiв, яка є достатньою для створення фракцiй. Цей мiнiмум у рiзних країнах неоднаковий i певною мiрою залежить вiд чисельного складу самих па-, лат. Так, для створення фракцiй у нижнiх палатах парламентiв встанов-лено таку кiлькiсть депутатiв: Бельгiя - 3, Австрiя та Швейцарiя - 5, | iталiя i Францiя - 20, Росiя - 35. У ФРН створення фракцiї можливе 1 за умови, якщо вона нараховує не менше 5% загальної кiлькостi членiв ! бундестагу. Разом з тим у деяких країнах для утворення фракцiй вва-: жається за достатнє саме iснування будь-якої за чисельнiстю групи депу-татiв за умов визнання ними своєї спiльної партiйної належностi.

Значнi особливостi характеризують партiйну органiзацiю парла-ментiв англомовних країн. У США кожна з полiтичних партiй у палатах конгресу також має свої фракцiї. Вони слабо пов'язанi з iншими партiйними структурами поза конгресом i в питаннях своєї дiяльностi повнiстю самостiйнi. Фракцiї тут - неформалiзований конституцiєю еле-мент парламентської структури, що нi в якому разi не заважає вiдповiднiй партiйно-полiтичнiй активностi.

Розгляд партiйної органiзацiї парламентiв був би неповним без харак-теристики фракцiйної дисциплiни у представницьких органах. Зокрема, в парламентах розвинутих країн у структурi фракцiй видiляються партiйнi ор-ганiзатори - секретарi або iншi особи, якi зобов'язанi пiдтримувати дис-циплiну в палатi. Секретарi контролюють парламентську дiяльнiсть членiв своєї партiї. Вони стежать за тим, щоб депутати вiдвiдували засiдання пала-ти, а також виступали i голосували згiдно з наданими керiвництвом фракцiї iнструкцiями. За недотримання iнструкцiй чи iншi порушення на депутата накладають дисциплiнарнi стягнення аж до виключення зi складу фракцiї. У Великобританiї та в деяких iнших англомовних країнах з парламентарни-ми формами правлiння вiдповiднi органiзатори вважаються членами уряду в тих випадках, коли їхнi партiї є правлячими.

Для підготовки парл. рішень ПФ представлені пропорційно в комісіях (комітетах). На рівні ПФ ведуться переговори про формування уряду.

Суттєвим елементом внутрішньої побудови однопалатного парламенту, палат двопалатного парламенту є парламентські фракції (групи, клуби, парламентські партії), які визначаються як угрупування внутрі політичної партії в парламенті. Утворюються вони, як правило, із числа депутатів парламенту, які належать до тієї чи іншої партії або дотримуються одних і тих же поглядів. У конституціях, прийнятих після Другої світової війни, не тільки визнається на найвищому юридичному рівні факт існування фракцій, але й містяться конкретні приписи, які регламентують питання утворення та функціонування парламентських фракцій. Так, відповідно до конституційних законів Швеції, обрані до Риксдагу депутати не можуть розпочати роботу, доки не приєднаються до однієї з парламентських фракцій. Іншою підставою для формування парламентських фракцій є мінімальний кількісний склад депутатів, достатній для їх створення. Регламентами палат, зокрема, встановлені такі норми: в Австрії – 5; Румунії – 10; Російській Федерації – 35 депутатів.

У деяких державах фракції мають особливий статус – “парламентських партій”. У Великобританії згідно зі звичаєм, що набув розповсюдження, всі політичні партії, які отримали представництво в Палаті громад (їх на початку 1994 року було 10), іменуються “парламентськими партіями”. Такі ж найменування мають депутатські об’єднання в парламентах Австрії, Канади, Нової Зеландії.

У парламентських фракціях є своє керівництво: голова (іноді – бюро, до якого входять лідери партій), в англосаксон англосаксонських країнах призначаються “батоги”, обов’язок яких – забезпечувати явку членів фракції на пленарні засідання палат, особливо під час голосування.

2 основні моделі відносин у ПФ:

• Британська (кр. Зх. Європи. Характеризується тісним зв’язком членів ПФ та жорстким підпорядкуванням їх партійній дисципліні)

• Американська (менш тісні партійні зв’язки парламентаріїв, їх волевиявлення в ході прийняття парл. рішень не завжди зумовлюється партійною належністю)

У зарубіжних країнах використовуються різні засоби впливу на парламентарія, підпорядкування його партійній дисципліні, попри те, що він має вільний мандат. У науці конституційного пра­ва для позначення виходу парламентарія з однієї фракції і пере­ходу до іншої використовується спеціальний термін — «дефекція», що у перекладі з англійської мови (defection) означає «відступни­цтво». Вже саме використання слова з таким негативним "значен­ням означає громадський осуд міжфракційного переходу і слугує моральним застереженням від нього. Парламентарій, який вий­шов із фракції політичної партії, за списком якої чи від якої він балотувався на парламентських виборах, сприймається громад­ськістю як людина, що зробила негідний вчинок, як політик він втрачає довіру. У багатьох країнах на наступних парламентських виборах жодна із партій не захоче включити такого вихідця до свого виборчого списку.

У деяких країнах крім моральних діють досить жорсткі юри­дичні застереження проти міжфракційних переходів. Вихід із фракції, як такий, не забороняється, але тягне негативні наслідки для вихідця. Одним із таких наслідків є заборона входження ви­хідця до іншої фракції. Позафракційний парламентарій у тако­му разі втрачає можливість впливати на парламентські рішення

ПФ свій керівний орган – правління (вик. комітет, бюро), до складу якого входять лідери партії, парламентські організатор, секретарі та ін. Великі ПФ можуть поділятися на нрупи або секції.

Вищий керівний орган – загальні збори.

Лідер партії зазвичай і голова ПФ. ПФ визначає політику фракції і партії, забезпечує єдність фракції, пропонує кандидатури від неї в органи палати, підтримує зв'язок з ГД, урядом, різними посадовими особами.