- •Поняття «парламентаризм». Парламентаризм як форма суспільного життя
- •2. Періодизація світового Парламентаризму.
- •3. Типи парламентаризму.
- •4. Парламентські інститути в античному світі.
- •5. Станово - представницькі установи Середньовічча та Нового часу…
- •6. Британьські концепції парламентаризму: Локк, Берк, Міль
- •7. Американські концепції парламентаризму: Медісон, Джефферсон, Гамільтон
- •8. Ідеї парламентаризму в німецькій класичній філософії
- •9. Сучасний парламентаризм, його значення та функції
- •10. Керівні органи парламенту: різновиди, способи формування, функції та роль.
- •11. Двопалатна структура парламенту: сутність і різновиди
- •12. Структура сучасних парламентів: поняття, типи парламентів.
- •13. Повноваження верховної палати парламенту.
- •14. Однопалатні парламенти.
- •15. Повноваження нижньої палати парламенту в двопалатних парламентах унітарних держав
- •16. Повноваження нижньої палати парламенту в двопалатних парламентах федеративних держав.
- •17. Принципи організації сучасних парламентів: основні ознаки
- •18. Сесійність і професійність сучасних парламентів
- •19. Кількісний склад сучасних парламентів
- •20. Строки повноважень парламентів
- •21. Порядок формування парламентів. Залежність складу парламенту від типу виборчої системи.
- •22. Мажоритарна виборча система. Її вплив на структуру парламенту.
- •23. Пропорційна виборча система та її роль у структуруванні парламенту
- •24. Змішана виборча система та її роль у структуризації парламенту
- •25. Поняття «обмежувальний пункт». Його вплив на структурування парламенту
- •26. Порядок формування верхньої палати парламенту.
- •27. Проблема двопалатності парламенту в унітарних державах.
- •28. Прямі та багатоступінчаті (непрямі) вибори депутатів, призначення членів парламенту, мандат «за посадою»
- •29. Парламентські фракції (клуби, групи) : підстави для формування, роль у роботі парламенту.
- •30. Постійні комітети (комісії) парламенту.
- •31. Особливості політичної структуризації п-тів в сша та в. Британії.
- •32. Чергові та позачергові сесії парламентів
- •33. Допоміжний апарат парламенту.
- •34.Праламентські слідчі комісії.
- •35. Статус парламентаріїв
- •36. Парламентскийй імунітет та індемнітет
- •37. Зміст законодавчої функції парламентів
- •38. Поняття «Законодавчий процес»
- •39. Основні етапи законотворення.
- •41. Поняття «Законодавча ініціатива», суб’єкти зі
- •42. Етап обговорення законопроекту
- •43. Етап прийняття Закону.
- •44. Парламентські читання у законодавчому процесі
- •45. Етап підписання Закону.
- •46. Право вето в Конституціях країн світу.
- •47. Відносне (відкладене) вето і процедура його подолання
- •48. Етап Офіційного оприлюднення закону
- •Поняття “механізм стримувань і противаг”
- •50.Установча функція парламенту : поняття
- •51. Процедура обрання глави держави парламентом.
- •Участь парламенту у формуванні уряду.
- •54.Участь парламенітв у формуванню органів державної влади або призначенню посадових осіб.
- •55.Повноваження парламенту у сфері зовнішньої політики .
- •56.Квазісудові функції парламентів(Імпічмент,амністія)
- •57. Контрольна функція парламенту: поняття
- •Поняття «парламент» без «парламентаризму»
- •Контрольні органи парламенту.
- •10) Діяльність за здійсненням делегованих поановажень
- •61. Форми парламентських контролю
- •10) Діяльність за здійсненням делегованих поановажень
- •62. Виконавча влада як об’єкт парламентського контролю.
- •63. Інтерпеляція та депутатський запит
- •64. Тимчасові комітети(комісії) призначення, процедура формування.
- •65. Питання про довіру уряду та звіти уряду.
- •У Німеччині
- •У Франції
- •66. Інститут омбудсмана
- •69. Парламентські слухання.
- •70. Бюджетний процес і рахункові палати
- •71. Поняття асигнатура і контра сигнатура.
- •73. Процес становлення парламентаризму в сучасній Україні
- •74. Процедура формування парламенту України
- •75. Верховна Рада України контексті сучасного парламентаризму,
- •76. Парламент України в системі вищих органів державної влади
- •77. Керівні органи українського парламенту
- •78. Структура Верховної Ради України
- •79. Повноваження парламенту України
- •80. Контрольна функція українського парламенту
- •81. Проблема політичної відповідальності парламенту в Україні
- •82. Правовий статус народного депутата України
- •83. Процедура проходження законопроекту в парламенті
- •84. Президентське право не вето та процедура його подолання в Україні
- •85. Підстави та процедура розпуску парламенту в Україні
- •86. Парламентські фракції та групи в парламенті України
- •87. Контроль парламенту за здійсненням делегованих повноважень.
- •88. Проблема утвердження парламентаризму в постсоціалістичних країнах
- •89. Проблема парламентаризму в президентських республіках
- •90. Поняття "криза парламентаризму", її сутність
11. Двопалатна структура парламенту: сутність і різновиди
Двопалатна структура парламенту або бікамералізм.
Історично сформувалися 3 осн. причини Б. Верхні палати вводилися: 1)для представництва аристократії(палата Лордів);2)для стримування радикалізму нижніх палат, забезпечення послідовності і наступності у політиці;3)для представництва на загальнодержавному рівні інтересів суб’єктів федерації у федеративних держав. Сьогодні двопал. П. діють майже в усіх федеративних і чверті унітарних держав. В пост соціальних держ.- Словенія, Чехія, Хорватія, Польща, Румунія; В колишніх радянських республіках бікамералізм має Росія, Білорусь, Узбекистан, Казахстан, Киргистан (1 пал.-2-сьог.знову1).
Двопалатні парламенти були утворені в деяких унітарних постсоціалістичних державах — Польщі, Румунії, Чехії, а також у Словенії і Хорватії, що виникли в результаті розпаду СФРЮ. У колишніх радянських республіках, що стали незалежними державами, бікамералізм було запроваджено спершу в Росії, яка є федеративною державою, і Білорусі, а потім — у Казахстані й Узбекистані. У Киргизстані парламент спершу був однопалатним, потім — двопалатним і знову однопалатним. Не останню роль у впровадженні бікамералізму в постсоціалістичних державах, у тому числі тих, що утворились на території колишньої Югославії, відіграло прагнення правлячих сил застрахуватись від можливого комуністичного реваншу. За допомогою верхньої палати можна було б нейтралізувати або істотно обмежити політичний вплив лівих сил у разі перемоги їх на виборах до нижньої палати парламенту. Однією з реальних (але не декларованих) причин впровадження бікамералізму в унітарній державі може бути (і нерідко є) прагнення глави держави через верхню палату впливати на нижню і на законодавство в цілому.
Серед аргументів на користь існування двох палат політологи називають такі:
— двопалатний парламент забезпечує більш широке представництво, що дозво-
ляє враховувати інтереси більшої кількості суспільних груп, зокрема сформованих
за територіальною ознакою;
— двопалатна структура парламенту сприяє забезпеченню інтересів більшої
кількості суспільних груп, що дозволяє вчасно виявляти дестабілізаційні соціальні
процеси та відвертати небажані наслідки;
— наявність двох палат дозволяє уникнути поспіху під час ухвалення парламен-
том важливих державних рішень;
— запобігання другою палатою політизованим рішенням, що ухвалюються біль-
шістю нижньої палати, котра, як правило, виражає інтереси правлячих партій;
— забезпечення плюралізму інтересів у процесі ухвалення рішень1;
— убезпечення від зміни політичного status quo2;
— забезпечення стабільнішої роботи уряду.
Серед аргументів “проти” політологи та правники, як правило, називають такі:
— уповільнення законодавчого процесу;
— загроза адміністративного впливу в разі призначення членів верхньої палати;
— загроза інституційного конфлікту в разі низької правової культури учасників
політичного процесу;
— консервативність представництва верхніх палат і гальмування політичних і со-
ціоекономічних трансформацій.
Для верхніх палат майже універсальною назвою є «сенат». її мають верхні палати парламентів США і президентських республік Латинської Америки, а також Австралії, Канади, Філіппін та інших. В Європі таку назву мають верхні палати парламентів Бельгії, Ірландії, Іспанії, Італії, Польщі, Румунії, Чехії і Франції. Такі назви верхніх палат, як «палата лордів» (Великобританія), «палата округів» (Хорватія) або «палата радників» (Японія) є винятком із загального правила.
Для того, щоб верхні палати виконували своє призначення, вони мають відрізнятися від нижніх способом формування та обсягом компетенції. Верхні П. формуються шляхом виборів, призначення і поєднанням обох способів. В Австрії,Індії, Норвегії, Франції вер. палати формуються шляхом непрямих виборів, а в Італії і США- шляхом прямих виборів. Верхні палати ФРН і Канади формуються призначенням. У першому разі членів верх.п. призначають уряди земель, а в другому - генерал-губернатор. Іноді верх.п. формуються за змішаною системою(вибори+призначення)Бельгія, Ірландія.
У деяких країнах строк повноважень В.П. не встановлений, її склад оновлюється частинами(Аргентина, Бразилія, Індія,США, Франція, Японія,тощо). У більшості суч. парламентів права В.П. обмежені,порівняно з правами з правами нижніх палат, причому що далі процес формування В.П. віддалений від виборчого корпусу, то меншим є обсяг їх компетенції.
Типи бікамеральних систем визначаються індексом бікамералізму, запропонований американським науковцем А. Лійпхартом. Основою визначення показників індексу бікамералізму є принципи формування двох палат (конгруентність – електоральні райони, представництво меншості, принципи формування палат та оновлення верхньої палати, віковий ценз, тривалість мандату) та їхні законодавчі функції (симетричність, якщо кожна з палат має рівні законодавчі повноваження, асиметричні – нерівні повноваження з посиленими функціями нижньої палати). Відповідно за індексом бікамералізму від 1.0 до 4.0 виокремлюють сильний бікамералізм, поміркований бікамералізм та слабкий бікамералізм.
Ступінь конгруентності/некогруєнтності (від розмірів виборчих округів та кількості кандидатів на місце у верхній та нижній палаті), симетричності /асиметричності (обсяг повноважень кожної з палат) визначається цілим комплексом чинників.
Головними інституціональними рисами неконгруетного бікамералізму (тобто палати сформовані за різними принципами) є:
· представництво територіальних одиниць у другій палаті;
· невиборче представництво в другій палаті (наслідування або призначення);
· непрямі вибори у другу палату;
· різні розміри палат (верхня палата менше);
· віковий ценз;
· селекційні критерії, включаючи експертизу, обрання членів другої палати;
· більш тривалий час перебування на посаді члена другої палати;
· часткове оновлення другої палати.
Інституціональні особливості симетричного бікамералізму:
· обидві палати мають однакові повноваження щодо прийняття законопроектів;
· мають рівні ініціативні можливості;
· мають однакові важелі політичного контролю;
· сенат погоджується із призначеннями в уряді;
· існує певний розподіл праці під час імпічменту;
· треба постійно погоджувати питання між двома палатами.