36. Парламентскийй імунітет та індемнітет

Принцип парламентського індемнітету (індемнітас з лат. – відшкодування збитків) – парламентарій не несе юридичної відповідальності за промови, виступи, запити, голосування, внесення законопроектів та поправок до них в роботі парламентських комісій та комітетів. В парламентській практиці парламентарій на сесійних засіданнях парламенту голосує, керуючись своїм внутрішнім переконанням і за це не повинен нести жодної відповідальності. В одних країнах парламентський індемнітет існує лише в стінах парламенту, а в інших поширюється за його межі. В деяких країнах він має абсолютний характер, а в інших – відносний. Абсолютний характер – жодної відповідальності за виступи і висловлення. Проте є відносний індемнітет – відповідальність за образу, наклеп і паплюження чесного імені – Білорусь, ФРН, Італія, Латвія, Литва. В деяких країнах депутатський індемнітет означає депутатську винагороду – зарплату. В загальноП. Практиці зазначається, що парламентарій на сесіях голосує і висловлюється керуючись особистими внутрішніми переконаннями.

Абсолютний характер ПІ – парламентар не несе відповідальності за жодне висловлювання.

Відносне – несе відповідальність за наклеп, спаплюження чесного імені. Нім. Латвія, Литва.

В деяких кр. Світу І. – це винагорода депутата.

• Парламентський імунітет (лат. – імунітас – звільнення або свобода) – це юридична недоторканість парламентарія. Це означає, що парламентарій не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди парламенту. В більшості держав світу парламентський імунітет не має абсолютного характеру. Він може поширюватися на весь час обрання парламентарія, на період сесії парламенту або на час перебування його в дорозі на сесію або назад (у США). Практично у всіх країнах за винятком України, Туреччини, Росії парламентар позбавляється імунітету в разі затримання його на місці скоєння злочину. Український парламентаризм має три приклади позбавлення імунітету – Лазаренка, Агафонова і Лозинського.

Поняття Парламентського індемнітету – парламентарій не несе юридичної відповідальності за промови, виступи, запити, голосування, внесення законопроектів та правок до них, в роботі П комісій та комітетів.

Парламентський імунітет – юрид. Недоторканість парламентарія. Він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, затримання чи заарештований без згоди парламенту.

В більшості країн він не має абсолютного хар-ру. Може поширюватись на весь час обрання, на період сесії, а також на час перебування в дорозі на сесію і назад.

В усіх кр. За виключенням Укр. РФ. та Туреччини – праламентарій позбавляється імунітету пвд час затримання на місці злочину.

37. Зміст законодавчої функції парламентів

Закондавча функція – проявляється у монопольному праві приймати, скасовувати вносити зміни до Законів. Основною функцією парламенту є здійснення законодавчого процесу, який втілюється під час проведення сесій Парламенту. Законодавчі повноваження парламент здійснює відповідно до процедури, передбаченої регламентами палат.

Конституції різними способами закріплюють компетенцію парламентів у законодавчій сфері: а) через перелік питань, за якими парламент може здійснювати законодавчу діяльність; б) без закріплення будь-яких питань, з яких парламент може здійснювати законодавчі функції; в) через встановлення відносно визначеної компетенції у сферах, що стосуються взаємовідносин законодавчих органів федерації та її суб'єктів. До конституцій, що закріплюють точний перелік питань, з яких парламент законодавствує, належать, наприклад, конституції США, Австрії, Болгарії, Франції. Деякі конституції (Великобритании Нової Зеландії, Португалії, Польщі та ін.) дуже широко закріплюють повноваження парламенту в законодавчій сфері. У Великобританії верховна влада в галузі законодавства доручається парламенту в цілому. За Конституцією Японії парламент є вищим органом державної влади та єдиним законодавчим органом держави. Отже, за характером конституційної регламентації цю групу парламентів можна віднести до парламентов з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією.

Існують парламенти з відносно визначеною компетенцією. До цієї групи належить Конституція Індії, яка встановлює три види повноважень: а) виключну компетенцію союзу, за якою може законодавствувати лише федеральний парламент; б) компетенцію законодавчих органів штатів; в) спільну компетенцию федерального парламенту та законодавчих зборів штатів. Основний Закон Німеччини та Конституція Швейцарії встановлюють виключну компетенцию федеральних органів і конкуруючу законодавчу компетенцію земель або кантонів. У сфері конкуруючої законодавчої компетенції землі наділяються правом законодавства лише тоді й остільки, коли й оскільки федерація використовує свої права законодавства.

Стадії законодавчого процесу: 1. Законодавча ініціатива (внесення законопроекту до парламенту); 2. Розгляд законопроекту (в парламентських палатах і комітетах (комісіях); 3. Прийняття закону парламентом; 4. Промульгація (підписання та оприлюднення главою держави).