23. Пропорційна виборча система та її роль у структуруванні парламенту

Пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення - Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції та ін.

Депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, зібраного кожного з них в межах виб. округу.

Вперше було використано в Бельгії 1889 р.

При ПВС виборці голосують за партії чи виборчі блоки партії, які попередньо визначають список своїх кандидатів у депутати. Кількість мандатів від виборчого округу визначається в залежності від чисельності його населення.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ. (Ізраїль).

В кожному окрузі партії висувають список своїх кандидатів. За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи: 1) з жорсткими списками;2) з преференціями; 3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках

Для визначення результатів голосування вираховується виборча квота – мінімальне число голосів необхідне для отримання одного депутатського мандату. Правила щодо розподіленя невикористаних голосів і нерозподілених мандатів: Правило найбільшого залишку вимагає передати нерозподілені мандати партіям, у яких залишок голосів найбільший; Великим партіям сприяє правило найбільшого середнього, яке передбачає передачу нерозподілених мандатів партіям, які мають найбільшу частку від ділення числа зібраних ними голосів на число отриманих при першому розподілі мандатів плюс одиницю; Метод дільників дозволяє відразу розподілити всі мандати у виборчому окрузі або по країні в цілому.

Депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, зібраного кожного з них в межах виб. округу.

Вперше було використано в Бельгії 1889 р.

При ПВС виборці голосують за партії чи виборчі блоки партії, які попередньо визначають список своїх кандидатів у депутати. Кількість мандатів від виборчого округу визначається в залежності від чисельності його населення.

В кожному окрузі партії висувають список своїх кандидатів.

Для визначення результатів голосування вираховується виборча квота – мінімальне число голосів необхідне для отримання одного депутатського мандату.

Забезпечення стабільності діяльності парламенту та уряду в країнах, з ПВС встановлюються загороджувальний бар’єр – мін. кількість голосів, яку повинна набрати партія для того щоб бути допущеною до розподілу мандатів.

Здебільшого мінімум становить 5 % голосів виборців. Партії які не подолали цей бар’єр не отримують мандатів. ПВС ефективна у країнах з парламентарною формою правління. Застосовується в таких країнах: Данія, Італія, Португалія, Люксембург, (при виборах усього парламенту.) 

Вплив пропорційної системи -

- забезпечення представництва меншості;

- немає безпосереднього контакту з виборцями;

- проблема встановлення більшості парламенті;

- проблема відчуження партій від суспільства;

- проблема критеріїв відбору до парт. списку;

- відсутність незалежних кандидатів(жорстке підп. партійній дисципліні);

- складна конфігурація пол. сил.