7. Коефіцієнт чутливості бета (β).

Аналіз та оцінка співвідношення ризику та доходу відіграє ключову роль під час прийняття обґрунтованих рішень щодо інвестицій у цінні папери тощо. Один із основних показників що використовуються під час аналізу фінансових ризиків є показник систематичного ризику чи коефіцієнт чутливості бета (β).

Систематичний ризик (СР) акції пов'язаний з імовірністю подій, що впливають на весь фондовий ринок у цілому, і, отже, його неможливо уникнути шляхом диверсифікації портфеля цінних паперів.

Показник "β" характеризує змінюваність доходів за певною акцією відносно доходів по «середньому», повністю диверсифікованому портфелеві, котрим в ідеальному випадку є весь ринок цінних паперів.

Вважають, що показник СР для «середньої» акції, динаміка доходів за якою співпадає з динамікою ринку цінних паперів у цілому (вимірюються за будь-яким фондовим індексом), дорівнює одиниці (β = 1).

Величина "β_і" – коефіцієнт систематичного ризику i-го активу характеризує щільність зв'язку між біржовим курсом акцiї і-ої компанії та загальним станом ринку і визначається за формулою:

де R_i – доходність i-го капітального активу (акції);

R_m – загальний ринковий середній рівень доходу;

σ(R_i), σ(R_m) – середньоквадратичне відхилення відповідно i-гo капітального активу та загально ринкової доходності;

cov(R_i, R_m) — коваріація доходності і-го активу та доходності ринку;

р (R_i, R_m) — коефіцієнт кореляції доходності i-х цінних паперів та ринкової ставки доходу.

Значення показника "β" регулярно публікуються у західній фінансовій періодиці, він широко використовується для аналізу якості інвестиційних проектів, зокрема для оцінки того, наскільки сподіваний доход компенсує ризикованість вкладів у певний вид цінних паперів.

Розрахунком показників ризику займаються консалтингові інвестиційні компанії

Якщо показник β для акцій компанії становить 1,35, це свідчить про те, що ризикованість вкладень у акції цієї компанії вища за ризикованість фондового ринку в цілому на 35%. Нестійкість цих акцій складає 1,35 щодо нестійкості «середньої» акції фондового ринку: якщо фондовий індекс Доу-Джонса підвищиться на 20 пунктів, то відносно даної акції він зросте на 27 (20β = 20×1,35) пунктів. Аналогічне співвідношення буде спостерігатися щодо цих акцій і під час зниження фондового індексу.

Тема 4. Портфельні ризики.

Питання:

Сутність диверсифікації портфеля цінних паперів.

Сутність управління портфелем цінних паперів.

Норма прибутку цінних паперів.

Ризик цінних паперів.

Кореляція цінних паперів та її застосування.

Портфель з двох різних акцій.

Портфель з багатьох акцій.

Загальні засади теорії портфеля цінних паперів та оптимізація його структури.

Спрощена класична модель формування портфеля цінних паперів.

1. Сутність диверсифікації портфеля цінних паперів.

Менеджерам та переважній більшості економістів відомо: чим ширшою є спеціалізація підприємства, тим чіткіший ритм виробництва, вища його рентабельність, але при цьому гіршою є адаптивність цієї економічної системи, її еластичність, маневреність відносно змін зовнішнього, по відношенню до неї, економічного середовища (коливання попиту, цін на сировину, кінцеву продукцію тощо).

Так, зокрема, на ринку цінних паперів в країнах з розвинутою ринковою економікою основний принцип раціональ­ного поводження відповідає побутовій мудрості: «Ніколи не клади всі яйця до одного кошика». Стосовно ринку це означає, зокрема, що інвестор не повинен вкладати гроші у цінні папери лише одного виду (однієї фірми). Необхідне певне різноманіття, диверсифікація вкладень. У протилежному випадку інвестор приречений або на низьку ефективність (норму прибутку), або на надто високий ступінь ризику.

Ефективність (норми прибутку) цінних паперів, зокрема (звичайних акцій), залежить від трьох чинників: ціни закупки, проміжних виплат (дивідендів) і ціни продажу.

Перший чинник — детермінований: ціна купівлі точно відома на момент здійснення угоди. Економічний (фінансовий) ризик пов'язаний з невизна­ченістю, обумовленою тим, що неможливо досить точно спрогнозувати ціни у майбутньому (ціни продажу), а для звичайних акцій — і майбутніх дивідендів. Умови купівлі акцій не передбачають ніяких формальних зобов'язань підприємства, емітента, товариства тощо, пов'язаних зі сплатою дивідендів або ж їх ви­купом за будь-якою фіксованою ціною.

Придбання акцій — безумовно ризикована фінансова операція. Вклавши засоби в акції одного товариства, інвестор стає залежним від коливань їхньої курсової вартості на ринку цінних паперів. Але якщо він вклав свій капітал в акції кількох підприємств, то ефективність, звичайно, також буде залежати від коливань їхніх курсів, але не кожного курсу, а усередненого. Середній курс, як правило, коливається менше, і можна сподіватися, що під час зростання курсу одного виду цінних паперів курс іншого виду може знизитися і коливання можливо взаємно погасять одне одного. Власне тому досвідчений інвестор є власником не одного виду цінних паперів, а декількох (векселі, акції різних корпорацій, контракти, опціони тощо). Сукупність цінних паперів складає їх портфель.

Під структурою портфеля цінних паперів розуміють співвідношення часток інвестицій у цінні папери різних видів та підприємств у певною інвестора (суб’єкта).

Визначення структури портфеля цінних паперів є дуже важливим. Приймається гіпотеза, що будь-які конкретні величини ефективності (норми прибутку) операції з купівлі-продажу цін­них паперів є реалізаціями випадкової величини, якою є ефек­тивність. Ця гіпотеза дозволяє використовувати для вивчення властивостей портфеля цінних паперів правила теорії ймовірності і математичної статистики.

Будь-який вид ризикових цінних паперів у більшості випадків характеризують двома показниками: сподіваною (математичне сподівання) ефективністю (нормою прибутку) і ступенем ризику — варіацією (дисперсією) чи середньоквадратичним відхиленням ефективності (норми прибутку) від сподіваної вели чини. Ці ж показники можна обчислити для будь-якого портфеля цінних паперів, якщо відомі коефіцієнти кореляції між ефективностями кожної з пар цих паперів.

Природно очікувати, що сподівана ефективність і варіація портфеля будуть залежати від його структури, тобто частки від усього інвестованого в цінні папери капіталу, що вкладена у кожен із видів цінних паперів.

Інвестор завжди зіштовхується з дилемою: бажанням мати якомога більшу ефективність портфеля та бажанням забезпечити вклади з якнайменшим ступенем ризику.

Економіко-математична модель задачі обрання оптимальної структури портфеля вперше була запропонована Г. Марковіцем. Відомий американський вчений-економіст Д. Тобін узагальнив цю задачу, показавши, що оптимальна структура портфеля цінних паперів не залежить від схильності (несхильності) інвестора до ризику. Ці вчені були відзначені Нобелівськими преміями з економіки, що свідчить про важливість проблеми оптимального портфеля для економічної науки й практики в цілому.

Чи можна знизити ступінь усіх видів ризику за допомогою диверсифікації? На жаль, ні. Суть у тому, що на економічну діяльність (підприємництво) впливають численні макроекономічні процеси, такі як раціональні сподівання економічного зростання та спаду, змінення величини банківської ефективності тощо. Ризик що обумовлюється цими процесами, менеджерові не вдається знизити за допомогою диверсифікації, тому такі складові ризику називають не диверсифікованими (несистематичними).

Портфель цінних паперів — це розподіл засобів між цілим рядом різних активів (акції, облігації тощо) у найбільш вигідний та безпечній пропорціях.

Такий розподіл інвестицій за різними «адресами» знижує ризик, забезпечує більшу стійкість доходів (прибутків) за будь-яких коливань дивідендів і ринкових цін на цінні папери.

Аналізові і методам розрахунку оптимального портфеля, найвигіднішого плану розподілу та перерозподілу інвестицій при­свячена велика кількість досліджень, що об'єднані під назвою «Теорія портфеля».

Теорія портфеля надзвичайно широко використовується в економіці. Теорію «селекції портфеля цінних паперів» широко використовують банки під час підготовки фінансових операцій. За допомогою теорії портфеля на підприємствах менеджерами (управлінськими командами), створюється «портфель надійно­сті» матеріальних запасів, визначається їх оптимальний обсяг та ступінь ризику. Ця теорія дає можливість здійснити багато­стадійне планування, що забезпечує надійність і ефективність розподілу матеріальних запасів у загальній системі виробництва (обсяг, терміни зберігання на складах і поставок безпосередньо в цехи) з урахуванням затрат на складування, постачання, транс­портування тощо. Вона дозволяє менеджерам, керівництву під­приємств свідомо йти на певний ризик, прогнозувати кінцевий результат, знижувати собівартість продукції. На базі економіко-математичних моделей і методів з використанням графіків і схем детально аналізують такі питання, як «портфель надійності» в системі забезпечення виробництва, ризик і затрати, ефективні структури надійності, особливо в багатостадійному виробництві. Теорія портфеля базується на принципах менеджменту ризику.