2. Основні підходи до процесу управління ризиком.

Будь яка економічна діяльність (наприклад, від­криття нового підприємства, початок випуску нового товару тощо), вимагає паралельно з іншими заходами проведення аналізу, оцінки ризику та прийняття рішення щодо ступеня ризику та його розв'язання, питання про допустимість ризику, яким може бути обтяжена ця діяльність. Розсудливий менеджер завжди признає фундаментальну істину, що сама природа економічної діяльності (бізнесу) пов'язана з чинниками випадковості, розпливчастості, неповноти інформації (невизначеності), тобто з ризиком. Він змушений визначити практичні шляхи (способи) зниження загрози збитків (банкрутства), що пов'язана з певними ризиками, обрати найбільш ефективний спосіб дій, які забез­печать прийнятний ступінь ризику.

Кожен суб'єкт управління (менеджер, управлінська команда) обирає конкретний спосіб (суперпозицію способів) управління ризиками (менеджмент ризику) залежно від специфіки своєї діяльності, обраної маркетингової стратегії тощо.

Однак існують загальні (інваріантні) підходи до процесу управління ризиком у менеджменті.

Управління ризиком передбачає:

• використання всіх можливих (допустимих з моральної та правничої точок зору) засобів для того, щоб уникнути чи знизити ступінь ризику, що пов'язаний зі значними (катастрофічними) збитками;

• контроль ризику, коли немає можливості уникнути його цілком (якщо це суттєвий ризик), оптимізація ступеня ризику, чи максимально можливе зниження обсягів та ймовірності мож­ливих збитків;

• свідоме прийняття (збереження) чи навіть збільшення сту­пеня ризику у випадку, коли це має сенс.

Процес управління ризиком (менеджмент ризику) покли­каний забезпечити відповідний механізм розв'язання (подолан­ня) проблеми ризику.

Обираючи певний спосіб розв'язання проблем, пов'язаних з економічним ризиком, яким обтяжена певна діяльність, ме­неджер повинен керуватися такими основними принципами:

• недоцільно ризикувати більшим заради меншого;

• недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні кошти (капітал тощо);

• необхідно заздалегідь піклуватися відносно можливих (імо­вірних) наслідків ризику.

3. Різноманітність методів управління ризиком.

Ризик у менеджменті розв'язують (долають) за допомогою різноманітних засобів (методів):

• попередження (запобігання) виникненню ризику;

• прийняття ризику;

• оптимізація (чи зниження) ступеня ризику.

Розглянемо основні способи розв'язання зниження згущення ризику. Зазначимо, що існує цілий ряд способів зниження ступеня ризику. Серед них, зокрема, диверсифікація, страхування, одержання додаткової інформації під час обраних варіантів рішень і результатів їх реалізації, створення запасів та резервів тощо.

1. Уникнення ризику означає просте ухилення від певного заходу, що обтяжений надмірним (катастрофічним) ризиком. Однак, уникнення ризику для менеджера (інвестора) нерідко означає відмову від прибутку, а це пов'язане з ризиком невикористаних можливостей.

2. Попередження ризику — це досить ефективний засіб, який лише в окремих випадках дозволяє зменшити (усунути) ризик в менеджменті. Існує багато шляхів щодо цього.

3. Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику — це залишення ризику за менеджером (інвестором), тобто на його відповідальність. Вкладаючи засоби в певну справу, менеджер повинен бути впевненим, що є можливості покриття збитків, або ж, що вони йому не загрожують.

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що менеджер (інвестор) передає відповідальність за економічний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, наприклад, передати його страховій компанії.

4. Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника реального інвестиційного проекту, який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Основні суб'єкти певного реального проекту можуть, наприклад, прийняти рішення, котрі розширюють або звужують коло його потенційних інвесторів: чим більшим ризиком ці суб'єкти мають намір обтяжити інвесторів, тим важче буде залучити досвідчених інвесторів до цього проекту. Тому без посереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведення переговорів проявити максимальну гнучкість стосовно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе. Бажання обговорити питання щодо прийняття на себе головними учасниками реального проекту більшої частки ризику відкриває простір для залучення широкого кола інвесторів, може переконати досвідчених інвесторів дещо знизити свої вимоги стосовно премії за ризик.

5. Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в цьому, що інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Фактично, коли вартість страховки дорівнює можливим збиткам (тобто страховий поліс зі сподіваними збитками 1 млн. грн. буде коштувати не більше ніж 1 млн. грн.), інвестор, не схильний до ризику, захоче застрахуватися так, щоб забезпечити повне повернення будь-яких фінансових трат, які він зможе мати. Страхування фінансових ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня. Страхування — це особливі економічні відносини. Для них обов'язкова наявність двох сторін: страховика (страхової компанії) та страхувальника. Страховик створює за рахунок платежів страхувальників грошовий фонд (страховий чи резервний).

Для страхування характерні цільові призначення створюваного грошового фонду, витрати його ресурсів на покриття втрат (надання допомоги) у раніше обумовлених випадках, імо­вірнісний характер відношень, бо заздалегідь невідомо, коли відбудеться відповідна подія, якою буде її сила та кого із застрахованих вона зачепить; повернення коштів, бо ці кошти призначені для виплати відшкодування втрат страхувальникам (а не кожному окремо).

Страхова премія чи страховий внесок — це плата за страховий ризик страховика страхувальнику. Страхова сума — це грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (чи цивільна відповідальність, життя і здоров'я страховика). Ризик не повинен бути утриманим, тобто інвестор повинен брати на себе ризик, коли розмір збитків відносно великий порівняно з економією на страховій премії.

Так, зокрема, більшість будь-яких проектів (особливо великих) містить певний елемент (підмножину подій), затримка у реалізації якого може стати причиною суттєвого зростання обсягів затрат. Це може статися, наприклад, унаслідок запізнення з підключенням електроенергії. Вихід із подібних ситуацій полягає в тому, щоб до участі в проекті залучити страхову компанію.

Страхування ризику – це, по суті, передача певних ризиків страховій компанії. Страхування, як правило, здійснюється за двома основними способами: страхування майна і страхування від нещасних випадків.

Страхування майна може мати, зокрема, такі форми: страхування ризику підрядного будівництва; страхування морських вантажів; страхування обладнання, що належить підряднику, тощо.

Страхування від нещасних випадків, зокрема, включає: стра­хування загальної громадської відповідальності; страхування фа­хової відповідальності тощо.

Внутрішні способи оптимізації (зниження) ризику досить різноманітні. Основними серед них є: лімітування; диверсифікація; створення резервів і запасів; здобуття додаткової інформації.

6. Лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі коштів. Лімітування є важливим засобом зниження рівня ризику і застосовується банками для продажу товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми та єврочеками тощо; інвестором - при визначенні суми вкла­дання капіталу тощо.

7. Диверсифікація є процес розподілу інвестованих коштів між різними об'єктами вкладання, які безпосередньо не пов'я­зані поміж собою. На принципі диверсифікації базується діяль­ність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають у різноманітні цінні папери, які купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній прибуток.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при роз­поділі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій різних акціонерних товариств за­мість акцій одного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу майже в три рази і відповідно в три рази знижує рівень ризику.

8. Створення резервів, запасів на покриття ймовірних витрат являє собою спосіб зниження ступеня ризику.

Основною проблемою при створенні запасів та резерву на покриття імовірних затрат є оцінювання потенційних наслідків ризику.

9. Здобуття додаткової інформації є одним із важливих спо­собів зниження ризику. При використанні неточних економічних даних виникає питання про доцільність їх уточнення. Стосовно планованих заходів, особливо інноваційних проектів (технічних новинок), постає питання: чи необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести ще якийсь додатковий екс­перимент для уточнення економічних показників. З одного боку, додатковий експеримент дозволив би знизити економічний ри­зик, що обтяжує певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але, з іншого боку, експеримент, у свою чергу, пов'я­заний з певними затратами та збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то економічні збитки збіль­шуються. Вони особливо великі під час проведення довге тер­мінового експерименту. В цьому випадку впровадження заходу і одержуваний за його результатами економічний ефект відсу­вається. Отже, для оцінювання доцільності добування додаткової інформації необхідно порівняти економічні результати обох на­прямків.

Широко відома теза: «Рішення варте не більше того, чого коштує інформація, на базі якої воно прийняте».

Якщо говорити про те, коли та які способи оптимізації (зменшення) ризику доцільно обирати, то можна подати таку спрощену схему, так звану таблицю рішень (табл. 2.1).

Зрозуміло, що кожна компанія (фірма) може прийняти свою градацію рівнів збитків, свою градацію рівнів ймовірностей збитків на підставі досліджень та експертних оцінок і будувати свою таблицю рішень. Наведена у табл. 2.1 градація показує лише сутність методичного підходу.

Повинно бути також зрозумілим те, що на практиці доцільно застосовувати не один з наведених способів зниження ризику (чи інші можливі способи), а їх комбінацію, застосовуючи як зовнішні так і внутрішні способи (методи) оптимізації (зниження) ризику.

Таблиця 2.1. Рішення щодо зниження ступеню ризику

Рівні збитків, грн.	Близький до нуля	Низький	Невеликий	Середній	Великий	Близький до одиниці
Незначні (від 0 до А1)	Прийняття ризику				Прийняття ризику чи створення резервів (запасів)
Малі (від А1 до А2)	Створення резервів, запасів
Помірні (від А2 до А3)	Створення резервів, запасів		Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику			Уникнення ризику
Середні (від А3 до А4)	Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику				Уникнення ризику
Великі (від А4 до А5)	Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику			Уникнення ризику
Катастрофічні ( > А5)	Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику		Уникнення ризику