2. Сутність управління портфелем цінних паперів.

Сформулюємо загальне правило для інвестора, який має можливість розподілу засобів між декількома активами.

Необхідно прагнути розподілити вкладення між різними видами активів, я власне такими, що показали за минулі роки, по-перше, різну щільність зв'язку (кореляцію) з загальноринковими цінами (індексами) і, по-друге, протилежну фазу коливань норми прибутку між собою (цін) всередині портфеля. З таким портфелем цінних паперів ризик несподіваних (імо­вірних) збитків буде мінімальним. Але при цьому питання щодо одержання максимально можливих прибутків залишається від­критим. Для цього необхідно або застосування теорії корисності, або багатокритеріальний підхід.

Управління портфелем цінних паперів — це планування, аналіз і регулювання структури портфеля, діяльність по його формуванню та підтримці з метою досягнення поставлених цілей при збереженні необхідного рівня його ризику та мінімізації затрат, що пов'язані з ним.

Основні цілі інвестування в цінні папери в класичному аналізі:

• одержання прибутку;

• збереження капіталу;

• забезпечення приросту капіталу (на базі зростання курсової вартості цінних паперів).

Цілі ці можуть бути, в певній мірі, альтернативними (супе­речити одна одній) та відповідати різним типам портфелів цінних паперів. Наприклад, якщо метою є одержання відсотка, то пріори­тет віддається «агресивним» портфелям, що складаються з низько-ліквідних та високоризикованих цінних паперів молодих компаній, що здатні, якщо цьому сприятимуть обставини, принести високі відсотки. І навпаки, якщо найважливішим для інвестора (менеджера) є забезпечення збереження і приріст капіталу, то в портфель будуть залучені цінні папери, що мають більшу ліквідність, які випущені відомими фірмами та державою, з невели­кими ризиками й заздалегідь очікуваними ceредніми, хоч й невеликими відсотковими виплатами.

За умов сучасного економічного стану в Україні, що характеризується дефіцитною інфляційною економікою зі спадаючим обсягом виробництва, процесом зміни структури власності, який поглиблюється, система цілей портфеля може бути іншою.

Ця система може включати:

• збереження та приріст капіталу (по відношенню до цінних паперів зі зростаючою курсовою вартістю);

• придбання цінних паперів, котрі за умов обертання можуть замінити готівку;

• доступ через придбання цінних паперів до дефіцитної про­дукції (сировини) та послуг майнових та немайнових справ;

• розширення сфери впливу та перерозподіл власності, ство­рення холдингових та ланцюгових структур;

• спекулятивну гру на коливаннях курсів за умов нестабіль­ного, ненасиченого ринку цінних паперів;

• похідні цілі (зондування ринку, страхування від надлишкових ринків тощо).

Ліквідність цінних naneрiв розглядають з двох позицій:

• здатність швидкого перетворення всього портфеля цінних паперів чи його частки у грошові кошти (з певними, невеликими затратами на реалізацію та за відсутності значних збитків у курсовій вартості);

• здатність своєчасно погасити зобов'язання перед кредито­рами, повернення позичених у них грошей, за рахунок яких був сформований портфель цінних паперів (його частка).

У цьому випадку на перший план висувається завдання щодо відпо­відності термінів залучення джерел, з одного боку, та сфор­мованих за їх рахунок вкладень, з іншого.

Ризик портфеля — це міра (ступінь) можливості того, що настануть обставини, за яких інвестор може понести збитки, спричинені інвестиціями в портфель цінних паперів, а також операціями по залученню ресурсів до формування портфеля.

Портфельний ризик — агреговане поняття, що, у свою чергу, включає багато видів конкретних ризиків: ліквідності, кредит­ний, капітальний, селекції тощо.

Кінцевою метою найтиповішого управління портфелем є прибутковість, тобто перевищення доходів від інвестицій в цінні папери над затратами на залучення грошових ресурсів, необ­хідних для цих вкладень, за умов забезпечення певного ступеня ліквідності та ризику портфеля.