Тема 9. Незалежна Україна в сучасному світі

Семінарське заняття – 2 години

1. Основні етапи і напрями демократизації, відродження й розбудови незалежної України.

2. Міждержавні відносини та міжнаціональні стосунки на сучасному етапі.

3. Сучасні політичні партії в діяльності держави та українського суспільства.

4. Україна і світ. Участь України у вирішенні глобальних проблем сучасності.

5. Значення Конституції України для утворення національної державності.

6. Перспективи економічного та соціального поступу України в ХХІ ст.

Теми реферативних повідомлень

1. Політичні партії сучасної України.

2. Вступ України до СОТ.

3. Україна і НАТО: історія та перспективи співпраці.

4. Взаємини України з Європейським Співтовариством.

5. Розвиток відносин України з Росією.

6. Українська діаспора.

7. Історичні портрети (на вибір: В. Чорновола, Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича).

Література: [1, 2, 7, 11, 13, 14, 18, 19, 27]

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЕКЗАМЕНУ

1. Cхіднослов’янські племена в IV–IX ст.: розселення, заняття, побут.

2. Вірування, культура східнослов’янських племен у IY–IX ст.

3. Утворення держави у східних слов’ян. Початок Княжої доби.

4. “Норманська теорія”. Антинорманісти.

5. Політичний устрій та суспільний лад у добу Київської Русі.

6. Київський князь Олег. Відносини з Візантією.

7. Князь Ігор. Повстання деревлян.

8. Княгиня Ольга. Зародки християнства.

9. Внутрішня та зовнішня політика князя Святослава.

10. Володимир Великий. Прийняття християнства.

11. Діяльність Ярослава Мудрого.

12. Внутрішня і зовнішня політика Київської Русі в першій половині IX ст.

13. Діяльність Володимира Мономаха.

14. Діяльність по збереженню єдності Київської держави. Любецький з’їзд.

15. Київська Русь у добу феодальної роздробленості.

16. Загальний аналіз Княжої доби, її періодизація.

17. Поява назви “Україна”: літопис, рік, територія.

18. Об’єднання Галицького та Волинського князівств.

19. Данило Галицький: зовнішня та внутрішня політика.

20. Монгольська навала.

21. Галицько–Волинська держава: основні віхи історії, значення.

22. Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

23. Українські землі у складі Польського королівства.

24. Люблінська унія: причини, зміст, значення.

25. Зміни в соціально–економічному житті українських земель після підписання Люблінської унії.

26. Наслідки Берестейської унії для церковного життя в Україні.

27. Виникнення козацтва та його роль в українській історії.

28. Козацькі повстання кінця ХVI – початку ХVIІ ст.

29. Виникнення та устрій Запорозької Січі.

30. Петро Конашевич Сагайдачний.

31. Національно–визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького: причини, наслідки.

32. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького.

33. Національно–визвольна війна 1648–1654 рр.: основні битви та договори.

34. Утворення української козацької держави.

35. Іван Виговський. Гадяцький трактат.

36. Доба Руїни.

37. Поділ Гетьманщини у другій половині XYI ст.

38. Гетьман Петро Дорошенко.

39. Доба І. Мазепи: її тривалість та значення.

40. Перша Малоросійська колегія, правління Гетьманського уряду.

41. Діяльність К. Розумовського.

42. Знищення Запорізької Січі.

43. Остаточна ліквідація автономії Гетьманщини.

44. Значення Запорізької Січі і Гетьманщини в історії України.

45. Розгортання гайдамацького та опришківського руху.

46. Правобережна Україна під Польщею.

47. Зміни у політичному становищі Правобережної України після поділу Речі Посполитої.

48. Приєднання Правобережних земель та Криму до Росії: історичне значення.

49. Включення українських земель до складу Росії. Адміністративно–територіальний поділ українських земель.

50. Основні напрямки діяльності Росії у другій половині XYIII ст.

51. Західна Україна під владою Габсбургів.

52. Австрійські реформи та їх наслідки.

53. Селянські виступи під проводом У. Кармелюка.

54. “Руська трійця”: діяльність, значення.

55. Революційні події 1848–1849 рр. на західноукраїнських землях.

56. Т.Г. Шевченко. Відбиття вітчизняної історії у його творчості.

57. Кирило–Мифодіївське братство.

58. Розвиток громадівського руху.

59. Політика російського царизму щодо України у другій половині XIX ст.

60. “Валуєвський циркуляр”.

61. Ємський указ Олександра II.

62. Зміст реформ Олександра II.

63. Розвиток самостійницької та автономістської течій в національному русі на початку XX ст.

64. Утворення перших політичних партій у Західній Україні.

65. Основні тенденції соціально–економічного розвитку Наддніпрянської України у другій половині XIX ст.

66. Напрямки розвитку і здобутки національно–визвольного руху Наддніпрянської України у другій половині XIX ст.

67. Позиції українських політичних сил Наддніпрянської України та західноукраїнських земель щодо Першої світової війни.

68. “Українське питання” у роки Першої світової війни.

69. Лютнева революція 1917 р. Посилення національного руху.

70. Утворення ЦР, її склад, завдання. Михайло Грушевський.

71. Жовтневий переворот 1917 р. в Петрограді і Україна.

72. Універсали ЦР.

73. Гетьман Павло Скоропадський: внутрішня і зовнішня політика.

74. Встановлення влади Директорії. С. Петлюра, В. Винниченко.

75. Утворення ЗУНР. Д. Вітовський, Є. Петрушевич.

76. Політика “воєнного комунізму”: доля українського селянства.

77. Ризький договір 1921 р. Доля західноукраїнських земель.

78. НЕП і українське село.

79. Україна в 20–30–ті роки. Голодомор. Політика примусової колективізації.

80. Українські землі під Польщею в 1921–1939 рр.

81. Проголошення Карпатської України. Августин Волошин.

82. Україна під час Другої світової війни.

83. Рух Опору.

84. Повоєнний сталінський режим в Україні: характеристика, наслідки.

85. М. Хрущов. Політика десталінізації в СРСР і в Україні.

86. “Застій” В. Щербицький.

87. Дисидентський рух. “Шестидесятники”.

88. Горбачовська “перебудова” (1895–1990 рр.).

89. Прийняття Декларації про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

90. Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року.

УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

Без оволодіння мовою як засобом спілкування, мислення, пізнання, самоутвердження у громадському житті неможливе формування духовно багатої особистості. Саме освіта повинна сприяти реальному закріпленню державності України, зростанню духовності та культури мовлення.

Як відомо, практична діяльність психолога пов’язана з інтенсивним усним і писемним спілкуванням. А це вимагає належного знання норм і правил усного і писемного мовлення української мови, його особливостей в офіційно–діловій сфері. Від дотримання психологами у професійній діяльності, у побуті прийнятих норм мовлення, адекватності відображення змісту інформації, правильного і доречного використання термінів і слів, правильного формулювання окремих фраз, речень, грамотного складання й оформлення текстів документів залежить формування суспільної думки про рівень загальної і професійної культури психолога, залежить його власний авторитет і авторитет органу держави чи установи, які він представляє. Професійне мовлення психолога – це складова професійної компетентності практичного психолога, яка охоплює такі структурні компоненти: мовленнєві знання, знання характеристик професійно–оптимального висловлювання, культура мовлення, мовленнєві вміння та навички, які пов’язані з комунікативними здібностями, активним слуханням, і функціонування яких відбувається на трьох рівнях: пізнавальному, поведінковому та емоційному.

Професійне мовлення, перебуває у діалектичному зв’язку з мовою, але водночас ці поняття незалежні одне від одного. Мова – об’єктивно існуюча, історично усталена система звуків, лексики, правил словотворення і словозміни, побудови речень і тексту, якими користуються її носії для висловлювання думок, передачі почуттів. Мовознавці, розмежовуючи поняття “мова” і “мовлення”, вважають, що мова – психічне, соціальне, системне явище, а мовлення – психофізичне, індивідуальне, асистемне. Фахова мова психологів базується на законах української літературної мови, її фонетичних, орфоепічних, орфографічних, лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних нормах. Мовні засоби, що вживаються в мовленні психологів, досить різноманітні. Проте вся багатоаспектність лексики передбачає одну з найважливіших вимог: використання усталених термінів, зворотів мови, що увійшли в офіційно–діловий стиль у різних комунікативних ситуаціях діяльності психологів.

Курс пов’язаний з дисциплінами, що передбачені навчальними планами і програмами: логікою, філософією права, юридичною лінгвістикою, конституційним правом, теорією держави і права, адміністративним, кримінальним, кримінально–процесуальним, цивільним правом, криміналістикою, педагогікою тощо.

Мета і завдання навчальної дисципліни: прищеплення умінь і навичок, необхідних у професійній діяльності психологів. Навчальна дисципліна спрямована на професійну підготовку майбутніх психологів, поглиблення знань зі стилістики, ознайомлення з особливостями мови права, вивчення психологічної та юридичної термінології, розширення лексичного запасу тощо.

У результаті вивчення дисципліни студенти повинні:

знати:

• статті Конституції України, Закону УРСР “Про мови в УРСР” та нормативно–правових актів про функціонування мов в Україні;

• терміни, які використовує законодавство України: “державна мова”, “офіційна мова”, “національна мова”, “мова міжнаціонального спілкування”, “мова національних меншин”;

• інтеграційні зв’язки психології, правознавства й лінгвістики;

• основоположні поняття науки про мову і мовлення;

• визначення мови, мовлення, мовної норми, функціонального стилю, комунікативної деонтики, терміна, запозичення, професіоналізмів, жаргонізмів, діалектизмів, полісемії, синонімії, омонімії, паронімії;

• норми сучасної української літературної мови;

• функціональні стилі сучасної української мови, їх риси, підстилі, мовні особливості;

• джерела виникнення, класифікації, особливості вживання психологічної термінології;

• особливості усного й писемного мовлення;

• застосування усної і писемної форм мови в практичній діяльності психолога.

уміти:

• зрозуміло, точно, чітко, послідовно викладати свої думки в усному й писемному мовленні;

• правильно застосовувати загальновживані слова;

• дотримуватись норм сучасної української літературної мови;

• застосовувати термінологію відповідно до вимог української літературної мови, сучасного українського законодавства;

• уникати калькування з російської мови;

• дотримуватися чіткості, точності, послідовності, зрозумілості викладу думок у писемному та усному мовленні;

• трансформувати усне мовлення в писемну форму;

• редагувати словосполучення, речення, мікротексти відповідно до вимог кодифікаційних норм української мови.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

Назви тем	Всього годин	Із них:			Самостійна робота
		Лекції	Семінари	Практичні заняття
Тема 1. Універсальність мови як засобу людського спілкування. Нормативність української літературної мови. Функціонально–стилістична диференціація сучасної української мови	15	2	1	–	12
Тема 2. Орфоепічні й орфографічні норми сучасної української мови	11	–	–	1	10
Тема 3. Лексичні норми сучасної української мови	15	–	–	1	14
Тема 4. Термінологічна система сучасної української літературної мови. Психологічна термінологія	23	2	1	2	18
Тема 5. Морфологічні норми сучасної української мови в офіційно–діловому стилі	13	–	–	1	12
Тема 6. Синтаксичні норми сучасної української мови в офіційно–діловому стилі	13	–	–	1	12
Тема 7. Текстологія, її застосування у фаховому мовленні психолога	8	–	–	–	8
Консультація	2	–	–	–	–
Форма підсумкового контролю – екзамен	8	–	–	–	–
Всього годин:	108	4	2	6	86

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Мислення – це завжди пошук і відкриття суттєво нового. Завдяки мисленню особистість здобуває розуміння предметів і явищ, обов’язку, честі, гідності, відповідальності, політики, економіки, сенсу свого життя тощо.

Розуміння – це складна аналітико–синтетична діяльність інтелекту, яка скерована на розкриття внутрішньої сутності предметів, процесів і явищ, на усвідомлення зв’язків, відношень, залежностей, які в ній відображаються.

Поняття – думка, яка в узагальненій формі відображає предмети, явища дійсності шляхом фіксації їх властивостей і відношень.

Мова – система знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилася в процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства; суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків; за її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, мають змогу налагодити спільну діяльність у всіх галузях людської діяльності.

Мовлення – діяльність людей, які використовують засоби мови для спілкування, для передачі певної інформації, для спонукання до дії. Мовлення є втіленням, реалізацією мови, яка виявляє себе тільки в мовленні і тільки через нього виконує своє комунікативне призначення.

Мовна норма – це прийняті у суспільно–мовленнєвій практиці людей правила вимови, граматичні та інші засоби мови, правила слововикористання.

Комунікативна деонтика – це сукупність нормативних приписів, які визначають поведінку людини при користуванні словом для досягнення будь–якої мети.

Слово – основна мінімальна структурно–семантична одиниця мови, яка служить для найменування предметів та їх властивостей, явищ дійсності, процесів і володіє сукупністю семантичних, фонетичних, граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Слово як одиниця мови має дві сторони – зовнішню звукову (фонетичну) і внутрішню смислову (семантичну).

Термін – це специфічна лексична єдність, яка означає поняття, що супроводжується дефініцією, і належить до системи якої–небудь спеціальної сфери.

Національна мова – мова, що є засобом писемного та усного спілкування нації. Вона охоплює загальнонародну мову як літературну, так і діалекти, професійні й соціальні жаргони, розмовну лексику. Національна мова існує: у вищій формі загальнонародної мови – сучасної української літературної мови та у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Державна мова – це мова, за якою закріплений правовий статус; це мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією, і яка функціонує у політичній сфері, у правотворчій і правозастосовній діяльності, у сфері науки, освіти, у засобах масової інформації.

Мова міжнаціонального спілкування – мова, що є засобом спілкування між представниками різних національностей в межах однієї країни.

Мова права – функціональний різновид літературної мови, її підсистема, яка задовольняє потребам комунікації та правової сфери життя суспільства. Мова права є надзвичайно важливим засобом втілення в життя державної волі, якою та розмовляє з народом.

Міжнародна (світова) мова – це мова, що є засобом спілкування народів різних держав.

Багатозначність (полісемія) – це наявність у слова двох чи більше значень, між якими існує певний семантичний зв’язок.

Пароніми – це спільнокореневі слова, які подібні за структурою й вимовою, мають загальні граматичні ознаки, належать до однієї частини мови, але відрізняються своїм значенням (обшукати – ошукати, погроза – загроза).

Омоніми – це однакові за звучанням, але різні за значенням слова, які семантично не пов’язані між собою (мотив (мелодія) – мотив (причина – мотив злочину); топити (нагрівати) – топити (розплавляти) – топити (примушувати тонути).

Синоніми – слова однієї частини мови, які повністю або частково збігаються у лексичному значенні, але відрізняються значеннєвими відтінками, емоційно–експресивним забарвленням, сферою стилістичного використання.

Текст – ряд речень, об’єднаних семантичними і синтаксичними відношеннями, що виражаються лексичними, граматичними, лексико–граматичними засобами; складне синтаксичне ціле, цілісний уривок мовлення, що має ознаки змістового й синтаксичного зв’язку між реченнями й абзацами.

Діалектизми – характерні для територіальних діалектів мовні (фонетичні, морфологічні, синтаксичні, лексичні) особливості.

Професіоналізми (професійні слова, вузькоспеціальні слова) – слова й вирази, властиві мові представників тієї чи іншої професії чи сфери діяльності.

Запозичення – перехід елементів однієї мови в іншу як результат мовних зв’язків і взаємодії мов.

ЛІТЕРАТУРА ДО ВСІХ ТЕМ

1. Артикуца Н.В. Мова права та юридична термінологія. – К., 2007. – 187 с.

2. Ботвина Н. Офіційно–діловий та науковий стилі української мови: Наук. посіб. – К.: АртЕк, 2011. – 244 с.

3. Варій М.Й. Психологія PDF: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літ-ри, 2009. – 288 с.

4. Гриценко Т.Б. Українська мова (за професійним спрямуванням): Навч. посіб. – К., 2011. – 358 с.

5. Красницька А.В. Юридичні документи: техніка складання, оформлення та редагування. – К.: Парламентське вид–во, 2006. – (3, 4, 5, 9, 10, 11 розділи). – 532 с.

6. Красницька А.В., Чулінда Л.І. Ділова українська мова: Курс лекцій. – К.: НАВСУ, 2002. – 94 с.

7. Культура фахового мовлення: Навч. посіб. / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2011. – 278 с.

8. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування. – К.: Каравела, 2011. – 468 с.

9. Мацько Л. І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови. – К.: В.Ц. “Академія”, 2011. – 344 с.

10. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2011. – 248 с.

11. Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літ–ри, 2011. – 224 с.

12. Симоненко Т.В. Українська мова (за професійним спрямуванням): Практикум. – К., 2011. – 205 с.

13. Синиця І.О. Психологія усного мовлення.– К., 1994.– 158 с.; К., 2010. – 167 с.

14. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад.: Л.О. Пустовіт та ін. – К.: Довіра, 2010. – 502 с.

15. Словник юридичних термінів (російсько–український) / Уклад.: Й. Андерш, В. Винник, А. Красницька, А. Полешко, О. Юрчук. – К.: Юрінком, 1994. – 342 с.

16. Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи: Мат–ли міжвуз. наук.–практ. конф. – К.: КНУВС, 2006, 2007, 2008, 2009; К.: НАВС, 2010, 2011.

17. Українська мова (за професійним спрямуванням) / Уклад. Б.О. Коваленко. – К., 2011. – 288 с.

18. Український орфографічний словник. – Вид. 3–є, перероб. і доп. / Уклад.: М.М. Пещак, В.М. Русанівський, В.В. Чумак та ін. – К.: Довіра, 2010. – 647 с.

19. Український правопис. – К.: Наукова думка, 2010. – 228 с.

20. Приходько Ю.О., Юрченко В. І. Психологічний словник–довідник: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2012. – 328 с.

Нормативні джерела

21. Конституція України. – К.: Парламентське вид–во, 2012.

22. Закон України “Про Конституційний Суд України” // Основні чинні кодекси і закони України. – К.: “Махаон”, 2011.

23. Закон України “Про національні меншини в Україні” // Основні чинні кодекси і закони України. – К.: “Махаон”, 2011.

24. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки “Про мови в Українській РСР” (1989) // Основні чинні кодекси і закони України. – К.: “Махаон”, 2011.

25. Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 (про мову судочинства) // Офіційний вісник України. – 2008. – № 33. – Ст. 1102.

26. Рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 (про офіційне тлумачення ст. 10 Основного Закону української держави) // Офіційний вісник України. – 1999.

27. Кодекс України про адміністративні правопорушення – К.: Парламентське вид–во, 2011.

28. Кримінальний кодекс України. – К.: Парламентське вид–во, 2011.

29. Кримінально–процесуальний кодекс України. – К.: Парламентське вид–во, 2011.

30. Цивільний кодекс України. – К.: Парламентське вид–во, 2011.

ТЕМАТИКА І ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ