Тема 1. Універсальність мови як засобу людського спілкування. Нормативність української літературної мови. Функціонально–стилістична диференціація сучасної української мови.

Лекція – 2 години

1. Предмет, завдання і значення навчальної дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”; зв’язок з науковими дисциплінами.

2. Мова як соціальний феномен.

3. Мовна норма: визначення поняття, типи.

4. Функціональне розшарування української літературної мови.

Тема 4. Термінологічна система сучасної української літературної мови. Психологічна термінологія

Лекція – 2 години

1. Термінологічна лексика сучасної української мови.

2. Психологічний термін: генетична природа, класифікації, вимоги до вживання.

3. Лексичні явища полісемії, синонімії, омонімії, паронімії, антонімії у сфері термінології.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1. Універсальність мови як засобу людського спілкування. Нормативність української літературної мови. Функціонально–стилістична диференціація сучасної української мови

Семінарське заняття – 1 година

1. Предмет, завдання і значення навчальної дисципліни “Українська мова (за професійним спрямуванням)”.

2. Мова як соціальний феномен. Мовлення і пізнавальна діяльність.

3. Лінгвістика – психологія – психолінгвістика – психологія мовлення. Мовлення як діяльність.

4. Мовна норма: визначення поняття, типи.

5. Функціональне розшарування української літературної мови. Науковий та офіційно–діловий стилі: сфера вживання, мовні особливості, жанри, підстилі.

1. Теми реферативних повідомлень

1. Психологія як наука про душу, як наука про свідомість, як наука про поведінку.

2. Критерії якості мовлення.

3. Психолінгвістика: поняття, підходи до розуміння.

4. Мова і мовлення.

5. Функціональний стиль як різновид літературної мови.

6. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого запитання студентам слід звернути увагу на те, що професійне мовлення психолога є складовою професійної компетентності практичного психолога, яка охоплює такі структурні компоненти: мовленнєві знання, знання характеристик професійно–оптимального висловлювання, культура мовлення, мовленнєві вміння та навички, які пов’язані з комунікативними здібностями, активним слуханням, і функціонування яких відбувається на трьох рівнях: пізнавальному, поведінковому та емоційному. Період навчання у вищому навчальному закладі, процес формування фахівця нероздільно пов'язані з утворенням світоглядних, громадянських якостей, з формуванням творчих рис, з розвитком професійного мовлення. Протягом навчання студента в вищому навчальному закладі спостерігається подальший генезис його “Я–концепції”: виявлена тенденція динаміки “Образу – Я” майбутнього психолога в напрямку когнітивної ускладненості й диференційованості; зростання питомої ваги в загальній його структурі моральних суджень; зміни зовнішніх оцінних еталонів на внутрішні, індивідуально–особистісні; трансформація семантичного простору в напрямку зростання кількості професійно–рольових конструктів. У професійному зростанні особистості студента відбувається професійна самоактуалізація: пошук професійного іміджу, індивідуального стилю професійної діяльності, визначення для себе професійних перспектив.

Готуючись до другого запитання, студенти засвоюють, що найхарактернішими рисами, притаманними людині, є суспільна свідомість, суспільна трудова діяльність і мова. Виникнувши як необхідний і найбільш універсальний спосіб обміну думками між людьми, мова протягом усього часу свого існування залишається основним засобом комунікації в людському суспільстві. Вивчення мови має величезне значення тому, що воно привчає людину до аналізу її власних думок і сприяє пізнанню самої себе. Вона є формою мислення і засобом спілкування людей, керування людською поведінкою. Мова – явище суспільне, соціальне, адже її виникнення і розвиток пов‘язані з виникненням і розвитком суспільства, тобто певного колективу людей, народу. Мова функціонує і розвивається лише в суспільстві. Поза суспільством мови немає. Мова – це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності.

Висвітлюючи третє запитання, необхідно запам’ятати, що лінгвістика, психологія органічно пов’язані між собою. Психолінгвістика вивчає природу і функціонування мовлення і мови, використовуючи та поєднуючи дані й підходи психології і лінгвістики. Зацікавленість психології – у тому, що вивчаючи сутність і природу вербальних здібностей, вона має потребу в систематичному і кваліфікованому описі мовних фактів, що є сферою дослідження лінгвістики. Об’єктом розгляду психолінгвістики і лінгвістичної семантики є засоби, за допомогою яких зміст кодується в мові. Психосемантика – це галузь психології, яка вивчає генезу, будову і функціонування індивідуальних систем значень, за допомогою котрих інтерпретують і розуміють процеси сприйняття, факти, слова, міміку, пантоміміку, вчинки, події, ситуації та інших людей, а також відбуваються процеси пам´яті, мислення, розуміння, прийняття рішень тощо.

Готуючись до четвертого запитання, студенти звертають увагу на те, що українська літературна мова характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість є головною ознакою літературної мови. Норми мови є прийнятими у суспільно–мовленнєвій практиці людей правила вимови, граматичні й інші засоби мови, правила слововикористання. Унормованість притаманна будь–якій мові в усіх сферах її існування. Мова утворює систему різних видів і типів норми як форми існування та функціонування мови. Основні типи мовної норми: диференціація норм писемної й усної форм літературної мови; диференціація норм різних функціонально–стильових сфер використання мови; територіально обумовлені нормативні диференціації за наявності територіальних варіантів літературної мови. Обов’язковим є знання видів норм української літературної мови: орфоепічних, акцентуаційних, орфографічних, лексичних, стилістичних, граматичних, пунктуаційних, фразеологічних.

При підготовці до п’ятого запитання, студенти засвоюють, що стиль є особливою символічно значимою властивістю людської діяльності, що виникає в результаті вибору суб'єктом певного способу діяльності (манери поведінки) у межах загальноприйнятих норм і несе інформацію про суб’єкт (належність до певної соціальної групи, соціальну роль, орієнтацію на певні цінності і морально–етичні норми, особисті якості і психічний стан). Функціональний стиль – це суспільно усвідомлений внутрішньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції суб’єктивно–духовного впливу. Стиль мови формується мовцями в результаті послідовного добору мовних засобів відповідно до соціально–комунікативної мети, умов, ситуації і змісту спілкування. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки відрізняються один від одного вибором лексики і експресивних засобів. Психолог повинен володіти гнучкістю переходу від одного стилю до другого, враховуючи конкретну ситуацію спілкування. Індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється у певній манері самовираження – лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом із тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони і т.д. Мовленнєва поведінка, проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність. Сьогодні вчені виділяють наступні функціональні стилі і підстилі української мови: науковий стиль – пізнавально–репрезентативна функція; офіційно–діловий – інформаційно–вольова і дидактична функції; публіцистичний – функція цілеспрямованого впливу; художній – естетична функція; епістолярний – контактна функція; конфесійний – функція релігійного впливу; розмовний – пізнавально–контактна функція.

Література: [3 – 17, 20]