Тема 2. Орфоепічні й орфографічні норми сучасної української мови

Практичне заняття – 1 година

1. Орфоепічні норми сучасної української мови.

2. Орфографічні норми сучасної української мови.

Методичні рекомендації

При підготовці до першого запитання студентам слід запам’ятати, що проблеми розуміння значення мовних норм тісно пов’язане з розділами мовознавства. Існування мовної норми ґрунтується на сукупності загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплені в Українському правописі і словниках. Норми літературної мови єдині й загальнообов’язкові. Проте існування норм літературної мови не виключає паралельного існування мовних варіантів. І тому виділяють норми імперативні (тобто суворо обов’язкові) та диспозитивні (не суворо обов`язкові). Необхідно звернути увагу на значення правильної вимови, наголосу, інтонації для дотримання належного рівня культури мовлення майбутнього психолога. Студентам рекомендується ознайомитися зі словниками, які містять мовні норми, зробити висновок про необхідність вивчення мовних норм, оскільки це впливає на рівень володіння літературною мовою психологами, навести випадки порушення мовних норм товаришами по групі, на радіо і телебаченні.

Обговорюючи друге запитання, слід звернути увагу на те, що елементи графічної системи української мови, можна порівняти з елементами графіки, які існували при складанні документів IX–XIII століть (відсутність крапок, ком, абзаців, пробілів), зробити висновок про резерви графічної системи, які впливають на розуміння текстів нормативно–правових актів, акцентувати увагу на тому, що один із підходів до підвищення рівня сприйняття тексту нормативно–правових актів міститься на графічному рівні. Принципи українського правопису (фонетичний, морфологічний, традиційний, диференційний) вивчаються з наведенням прикладів, які ілюструють особливості кожного принципу. Зміни в українському правописі (орфографії) обговорюються відповідно до останнього видання “Українського правопису”, повторюються правила складних випадків правопису, які є важливими для грамотного створення текстів документа. Бажаним є написання словникового диктанту.

Вивчення цієї теми також передбачає перегляд питань, які належать до сфери складноскорочених слів та абревіатур, а саме: а) структурні типи абревіатур; б) граматичні властивості абревіатур; в) відмінності абревіації як способу словотворення від графічних скорочень і контекстуально обумовлених скорочень одного із слів; г) правила скорочення слів. При підготовці до заняття студенти з`ясовують, що складноскорочені слова утворюються на основі складних найменувань і термінів шляхом скорочення всіх або частини слів, які входять до їх складу (медсестра, держадміністрація). Розрізняють такі структурні типи абревіатур, як: ініціальні, складові, комбіновані, часткові, запозичені. З точки зору походження абревіатури у сфері права можна поділити на власне правові (ГУКР, ОВС, КПК) та запозичені з інших галузей науки, техніки (МАУП, ВВІР, ЧАЕС). Студенти засвоюють, що графічні скорочення є чисто письмовими скороченнями, у них немає абревіатурної вимови, від них не можна утворити похідних слів. Як правило, вони позначаються малими літерами, при їх написанні вживаються дефіси, крапки, дробове й комбіноване написання, повторюються початкові літери (р/р, вул., проф., рр., зх.–сх.).