Політична психологія

53. Обгрунтуйте предмет, задачі, функції, принципи і категорії політ. Псих. Проаналізуйте процес становл. Політ псих. Як науки. Політична психологія як наука, її становлення

Політична психологія - міждисциплінарна наука, що народилася на стику політології і соціальної психології. Її головне завдання полягає в аналізі психологічних механізмів політики і виробленні практичних рекомендацій по оптимальному здійсненню політичної діяльності на всіх рівнях. Предметом політичної психології є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою.Суб'єктом політики як діяльності можуть виступати окремі індивіди (окремі політики), малі і великі соціальні групи, а також стихійні маси. Політика як діяльність в цілому, як і її окремі складові, може носити організований або неорганізований, структурований або неструктурований характер.Объектом политической психологии, как и других политических наук, является политика Першим завданням був і досі залишається аналіз психологічних компонентів у політиці, розуміння ролі «людського фактора» у політичних процесах. Другий основним завданням - прогнозування ролі цього чинника і, в цілому, психологічних аспектів у політиці. Нарешті, третьою головною задачею, яка випливала з перших двох, стало і залишається управлінський вплив на політичну діяльність з боку її психологічного забезпечення, тобто з боку суб'єктивного фактора. Всього їх п'ять, цих основних принципів. По-перше, це принцип зваженості і наукового об'єктивізму. Вважається, що епіцентром политико-психологічного дослідження повинна бути «зона взаємодії політичних і психологічних явищ». По-друге, принцип гласності і публічності. Стверджується, що центральне місце в політико-психологічних дослідженнях повинні займати «найбільш значущі та актуальні політичні проблеми», до яких «привернуто увагу громадськості». По-третє, принцип широкого обліку соціально-політичного контексту політико-психологічного дослідження. Згідно з цим принципом декларується необхідність приділяти максимально можливу увагу політичному і соціальному контексту аналізованих психологічних явищ. По-четверте, принцип уваги до підсумкового результату. Постулюється, що необхідно досліджувати не тільки конкретні результати впливу тих чи інших психологічних факторів на політику, але й сам процес формування тих чи інших політичних явищ і процесів, а також потенційні тенденції їх розвитку. Нарешті, по-п'яте, принцип нейтралізма. Сучасна політична психологія тобто, нейтрально характеризує поведінку людей в умовах тих чи інших політичних ситуацій або їх відношення до системи політичних установ і організацій суспільства.

Розглянемо особливості найпоширеніших методів досліджень. Спостереження — один з основних емпіричних методів психоло­гічних досліджень. У політичній психології — це спеціальне, система­тичне і цілеспрямоване спостереження за політичною поведінкою, дія­ми, процесами з метою з'ясування їх сенсу, змісту, мети і спрямова­ності.Соціологічні опитування — це метод, який часто використовують для збирання первинної вербальної інформації про явища індивідуаль­ної і суспільної свідомості, об'єктивні факти і процеси. Тестування — метод психологічної діагностики за допомогою за­здалегідь заготовлених стандартизованих запитань та завдань (тестів). У політичній психології завдяки тестуванню можна виявити відмінності у політичних поглядах окремих політиків, між різними явищами, визна­чити рівень політичної культури, грамотності людини, наявність у неї певних навичок, знань, особистісних характеристик.

Моделювання політичних ситуацій — дослідження політико-пси-хологічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних (насамперед математичних) моделей.

Становлення західної політичної психології

Передісторія політичної психології багата іменами різних мислителів. Аристотель, Сенека, Макіавеллі, Руссо, Гобс, Сміт, Гегель та ін. висловлювали ідеї про співвідношення особистості і влади , про природу людини в політиці, про виховання гарного громадянина, про те яким має бути правитель. Але в ті часи ще не було психології як науки в сучасному смислі слова. Лише в другій половині ХІХ ст. почали з’являтися концепції, які можна було б назвати безпосередніми попередниками сучасних політико-психологічних робіт.

Історики і філософи, соціологи і політологи звернули увагу на те, що в самій політиці з’явилося зовсім нове явище. Крім вождів, королів, президентів і інших представників політичної еліти в політиці значне місце стали займати маси. Одним з перших приділив увагу цій темі француз Г.Лебон – “Психологія народів і мас”, “Психологія натовпу”, “Психологія соціалізму”. Актуалізація маси як нового суб’єкта політики пов’язані з розвитком промисловості, збільшенням міст і супроводжувалась серйозними соціальними і політичними потрясіннями, революціями, забастовками. Лебон, Михайловський побачили в масі загрозу індивідуальності, силу, яка нівелює особистість. Серед різних видів маси в першу чергу досліджували натовп – як найспонтанніший прояв неорганізованої активності. У натовпу вони виділяли такі психологічні характеристики, як агресивність, істеричність, безвідповідальність, анархічність.

Політичний біхевіоризм йде шляхом моделювання політико-психологічних моделей особистості. Його представники (Дж. Доллард, Р.Лейн, Б.Скіннер, Р. Уолтерс) пропонують здійснювати дослідження за принципом “соціально-політологічні умови породжують певну політичну поведінку”. Політолог повинен оцінити перший і другий показники, знайти їх кореляцію. Недоліки цієї концепції.

Когнітивісти (Д.Бродбент, Дж. Спермінг, Ж. Піаже, Дж. Келлі – аналізують перш за все пізнавальну сферу людини) акцентують увагу на визначенні політичної картини світу індивіда. Якщо сильною стороною когнітивізму є прагнення встановити політичну картину світу індивіда, політичний світогляд, то слабкою – мала увага приділяється аналізу діяльності суб’єкта, особливо предметної діяльності, в яку включений суб’єкт і яка опосередковує його зв’язки з оточуючою дійсністю. Ними також недостатнє досліджується діяльність індивіда у вищих соціалізованих формах.

Головною причиною участі в політиці, на думку представників гуманістичної психології А.Маслоу, є глибинні потреби особистості, що складають основу її переконань. “Гуманістичні психологи” правильно підмітили, що певні кола і прошарки населення на Заході, в т.ч. частина молоді, бажають мати не лише, і не стільки матеріальний добробут, скільки духовні блага, культурні цінності , вважають принциповими питання про свободи і права людини, моралі, екології і т.д. Представники когнітивізму і гуманістичної психології докладають зусилля, щоб побудувати модель особистості, яка в політиці мислить раціонально.

Вітчизняна психологія політики.

Сучасна вітчизняна політична психологія також має відомих попередників. На межі ХІХ-ХХ століть інтерес до особистості, до психологічного компонента соціальних процесів був широко представлений і у політичній думці, і у філософії, і в соціології. Ми вже згадували ім’я народника Михайловського Н.К.

В 90-ті роки політика дала новий поштовх до розвитку політичної психології. Почало формуватися соціальне замовлення на дослідження з електоральної поведінки, сприймання образів влади і політики, лідерства, психологічних факторів становлення багатопартійності, політичної соціалізації, ін.

Сучасний стан політичної психології - це цілком динамічний стан поступово наростаючого розвитку. Головне, що наростають самі темпи цього розвитку, що особливо характерно для російської політичної психології. Після періоду свого напівпідпільного існування, вона увійшла в якості складової частини в світову політичну психологію. З урахуванням же того, що в останнє десятиліття якраз Росія постачає найбільшу кількість емпіричного матеріалу саме політико-психологічного характеру, можна сміливо прогнозувати подальшу, причому все більш тісну інтеграцію російської політичної психології в світову науку.