55 Політична свідомість як психологічний феномен

По­літична свідомість — це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, роз­виток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів; су­купність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності Політична свідомість є вищою формою розвитку психіки, вона характеризує здатність суб’єкта політики системно сприймати, розуміти і оцінювати ту частину реальності, яка пов’язана з політикою, з питаннями влади і підкорення, держави з її інститутами.

Політична свідомість поряд з правовою, моральною, естетичною, релігійною, науковою, філософською є формою суспільної свідомості. Вона є не що інше, як сприймання людиною життєвої реальності, пов’язаної з політикою, питаннями влади і підкорення, держави з її інститутами. Це суб’єктивний образ відповідної політичної системи.

Отримані знання, орієнтації ,цінності і установки в сукупності утворюють політичний менталітет.

Отже, у політичній культурі менталітет – це такий стиль мислення і відчування, який озброює людей, що належать до цієї культури політичними поглядами, настроями і відчуваннями, дозволяючи їм ідентифікувати себе з певними політичними цінностями.

(масова) політична свідомість визначається як масова свідомість суспільства щодо питань, які мають актуальний політичний зміст і певні політичні наслідки. Її складовими є, по-перше, рівень очікувань людей і оцінка ними своїх можливостей вплинути на політичну систему з метою реалізації наявних очікувань. По-друге, це – соціально-політичні цінності, які лежать в основі ідеологічного вибору (такі, як демократія, справедливість, рівність, стабільність, порядок тощо). По-третє, це мінливі настрої і думки, пов’язані з оцінками поточного положення, уряду, лідерів, конкретних політичних акцій. У другому вимірі (групова) політична свідомість розглядається як узагальнена свідомість тих чи інших більш визначених і організованих конкретних великих (соціальні класи, національно-етнічні утворення, групи і прошарки населення) і малих (політична еліта, політичний центр правлячої партії, тощо) груп, пов’язаних з політикою. У третьому вимірі (індивідуальна) політична свідомість трактується як властивість і якість особистості, «політичної людини», здатність так чи інакше сприймати політику, більш-менш точно її оцінювати і порівняно цілеспрямовано діяти в політичному плані. Науково-теоретична політична свідомість (деякі дослідники її називають ідеологією) ґрунтується на цілеспрямованому дослідженні, постійному аналізі політичного процесу. Тому вона цілеспрямованіша, цілісна, здатна до прогнозування, розвитку та змін.

Суб’єктом політичної самосвідомості може бути окрема особистість, – тоді говорять про індивідуальну політичну самосвідомість як про усвідомлення себе в якості особистості у політиці, що відчуває, сприймає, мислить і свідомо діє. Таким суб’єктом може бути і соціальна група, тоді мова йде про групову політичну самосвідомість. Політична самосвідомість включає 3 аспекти: когнітивний, емоційний і оціночно-вольовий. Когнітивний аспект свідчить про наявність певного інформаційного рівня, який дозволяє співставляти наявну інформацію про устрій оточуючого соціально-політичного середовища з уявленнями про власну роль ,можливості і здібності суб’єкта у цьому середовищі. Когнітивний аспект відображає сукупність усвідомлених об’єктивних знань людини про своє місце в політиці.Емоційний аспект політичної самосвідомості виражається в певному емоційно зафарбованому суб’єктивному ставленні до знання свого об’єктивного політичного статусу.Оціночно-вольовий аспект політичної самосвідомості проявляється у прагненні підвищити політичну самооцінку, завоювати політичну повагу, отримати чи зміцнити політичний вплив, авторитет, політичну владу. Це може проявлятися як боротьба за масову підтримку того чи іншого кандидата на виборчу посаду.

Мислення взагалі – це вища абстрактна форма пізнання об’єктивної реальності.

Політичне мислення – опосередковане і узагальнене відображення людиною політичних явищ і процесів об’єктивної дійсності в їхніх історичних, часових зв’язках і відносинах.

Як і будь-яке інше, політичне мислення тісно пов’язане з мовою, мовленням – основним знаряддям формування та способом існування думки, а також з реальною соціальною практикою, яка є джерелом розумової діяльності.Політичне мислення дозволяє не лише пізнавати, а й передбачати, прогнозувати розвиток політичних подій, сприяє формуванню особистості, її навичок, здібностей, політичної культури.

Політичне мислення різних людей має індивідуальні особливості, зумовлені характером їхнього життя, особливостями діяльності, типом нервової системи. До них належать: - самостійність мислення, яка властива людям, що здатні самостійно ставити перед собою і розв’язувати певні завдання без допомоги ззовні, інших людей. - критичність мислення. Люди з такою особливістю мислення не просто критично все оцінюють, вони не піддаються сліпо впливу думок, поглядів, спонукань інших людей;- глибина мислення властива людям, які вміють глибоко проникати в сутнісні особливості тих чи інших явищ, відокремлювати основне від другорядного, визначати причинно-наслідкові зв’язки;- гнучкість мислення властива тим, хто вміє швидко змінювати думки і потім, звільняючись від того, що вже закріпилося в них самих, у їхній свідомості в результаті життєвої практики. - широта мислення – вміння охоплювати широке коло питань, пов’язувати їх, виокремлювати основне і другорядне і після цього приймати альтернативно-оптимальні рішення;- швидкість мислення властива тим, хто вміє швидко розібратися у складних ситуаціях, приймаючи найобміркованіші, найправильніші, оптимальні рішення. - творчість мислення пов’язана з умінням мислити нестандартно, оригінально, досконало володіти знаннями і досвідом діяльності інших людей, приймати нестандартні рішення.

Ці індивідуальні особливості політичного мислення розвиваються і вдосконалюються лише в процесі постійної розумової та практичної діяльності людини (політика).

Політичні ідеології є різновидом ідеологій, сукупністю певний ідей, норм, цінностей, символів, традицій, які об’єднують людей, спонукають їх до спільної політичної дії, боротьби.

Ідеології надто живучі, здатні оновлюватися, пристосовуватися до конкретних суспільно-політичних умов. Прикладом є комуністична, соціалістична ідеології ,які не запропонували жодної нової цінності, а пристосували до себе існуючі.

Проявом масової суспільно-політичної свідомості є громадська думка. Вона відображає ставлення народу або певної його частини до влади, тобто це своєрідна сукупна, над особистісна позиція, точка зору конкретної спільноти щодо тих чи інших явищ, подій, суспільно-політичних ситуацій.

Л.Я. Гозман і О.Б. Шестопал ,зазначаючи ,що при аналізі свідомості прийнято виділяти два блоки елементів – мотиваційні і пізнавальні, розглядає таку структуру політичного менталітету, яка крім політичної свідомості містить і несвідомі чи неусвідомлювані елементи. Мотиваційний блок: потреби; цінності; установки і думки, переконання. Пізнавальний блок: інтерес (від того чому людна цікавиться політикою, залежить що саме її цікавить і як здійснюється процес пізнання); інформованість; когнітивний стиль (спосіб мислення); операціональний код. Формування політичної свідомості. В процесі пізнання суб’єктом певних політико-владних відносин, політичних інтересів, установок, цінностей, а також у процесі політичного виховання, становлення політичної культури суб’єкта політики формується політична свідомість. Для формування політичної свідомості необхідні аналітико-критичне ставлення до оточуючого середовища, дійсності та осмислення їх, наявність у людини конкретних норм, цінностей, ідеалів, чітке усвідомлення власної мети та мети політичної сили, структури (групи, партії, об’єднання, організації тощо), до якої людина неформально належить.

Підлітковий вік також відрізняється здатністю швидко накопичувати політичні знання, включаючи засвоєння традиційних політичних поглядів, умовностей і стереотипів.

У середині підліткового віку формується автономна система етико-політичних принципів. З віком вплив її на політичні судження зміцнюється.тУ цілому на формування політичної свідомості молоді впливають різноманітні політичні і економічні чинники.

56 Особливості політ. лідера

Політична соціалізація. Життя людини у суспільстві підкоряється великій кількості писаних і неписаних законів. Опанування цих законів, поступове оволодіння необхідними соціальними навичками, усвідомлення своїх прав і способів їхньої реалізації, розуміння складних взаємовідносин між різними людьми і соціальними інститутами – все це є аспектами політичної соціалізації. Цей процес зумовлює постійне відтворення і розвиток політичної культури суспільства, що сприяє стабільному функціонуванню політичної системи суспільства, збереженню цілісності соціального організму. Політична соціалізація передбачає взаємодію індивіда і політичної системи, метою якої є адаптація індивіда до даної системи, перетворення його у особистість громадянина.

Функції політичної соціалізації – формування адекватних уявлень про владу і владні відносини, досягнення особистістю вміння орієнтуватися у політичній системі, виконувати там певні функції. У іншому випадку людина не може ефективно відстоювати свої соціальні і політичні інтереси.

Лідер — це член групи, що спонтанно висувається на роль неофі­ційного керівника в конкретній ситуації за наявності відповідних осо­бистих якостей та об'єктивних обставин

Лідерство — закономірне соціальне явище. Найбільш масове воно у групах. Лідерами є члени групи, здатні організувати її членів на ви­конання спільного завдання. Таке лідерство, на відміну від керівництва, виникає стихійно, воно нестабільне, пов'язане передусім з особистими стосунками між членами групи. Лідер більше поінформований, ніж інші члени групи, активний, має організаторські здібності, авторитет.

Функції лідерства : 1)новаторська функція лідерства Для того щоб стати лідером, обійняти певну керівну посаду, претендент на лідерство має запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником.2) Інтегративна функція політичного лідерства полягає в тому, що на основі запропонованої лідером програми відбувається інтеграція дій його конституентів. В ідеалі програма лідера має передбачати задоволення інтересів і потреб кожної групи населення тієї чи іншої території. 3) Організаторська, або прагматична, функція політичного лідерства полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством і відображені у програмі лідера, в конкретні дії. Йдеться про мобілізацію народних мас на втілення політичних програм і рішень у життя. Щоб організовувати і спрямовувати дії мас, політичний лідер повинен мати організаторські здібності, вміти завойовувати довіру мас, вести їх за собою. 4) Комунікативна функція політичного лідерства полягає в забезпеченні лідерами зв'язку як між масами й політичними інститутами, так і між самими політичними інститутами, у тому числі між очолюваними лідерами вищими органами держави — парламентом, урядом, главою держави, вищими судами.

Авторитет. риси політичного лідера. Основною політико-психологічною характеристикою лідера є авторитет, тобто вплив, значення, яким він користується через певні заслуги, якості чи обставини. Авторитет – це форма відношень влади, яка необхідна будь-якому керівникові, щоб він міг керувати іншими людьми. Відсутність авторитету рівносильна втраті керівництва і лідерства, зникненню управління. У авторитета, як і у влади взагалі, виділяють 2 сторони – вплив керівника на підлеглих та підкорення людей цьому впливові.

Авторитет поділяється на істинний і фальшивий.Фальшивий авторитет завжди базується на неспівпаданні інтересів того, хто керує людьми і самих цих людей. Переслідуючи свої особисті цілі, такий керівник обманює, за допомогою різноманітних психологічних прийомів, насильно нав’язує свою волю людям.Істинний авторитет – такий вплив на людей, така влада над ними, які відповідають справжнім інтересам цих людей і які саме тому добровільно приймаються цими людьми. Істинний авторитет – це поєднання впливу керівника з власним інтересами людей.

Потенціал лідерства з психологічної точки зору – сукупність якостей, які вказують на здатність особистості заохочувати інших діяти, надихаючи і запевнюючи людей у тому, що вибраний шлях дії є правильним.

Найтиповіші риси політичного лідера.

Акумулятивність – здатність акумулювати і адекватно виражати у своїй діяльності інтереси певних досить великих мас. Зокрема, Гітлер, Сталін добре розуміли інтереси певних класів та соціальних груп і успішно використовували це у власних цілях. Вони вгадали інтереси досить широких мас і спробували їх задовольнити.

Компетентність – всебічна підготовленість політичного лідера до діяльності у сфері політики, суспільних відносин. Така компетентність набувається через навчання, самоосвіту, самовдосконалення.

Інноваційність – здатність постійно генерувати, продукувати нові ідеї, по-новому осмислювати старі, відомі сентенції, вміння їх коригувати, розвивати, вдосконалювати, а також пропонувати механізми практичної реалізації.

Політична гнучкість, динамізм. Лідер високого рівня успішно вибирає альтернативні рішення, завойовує симпатії і прихильність у результаті неординарних дій і вчинків.

Політична воля, вміння і здатність брати на себе відповідальність. Ці якості мають сміливі, рішучі політики, які швидко знаходять вихід з критичної ситуації.

Гострий розум, політична інтуїція відображають вміння мислити аналітично, неординарно, прорахувати і передбачити можливий розвиток подій.

Організаторські здібності.

Комунікабельність, ораторські здібності.

Володіння політичним технологіями – системою спеціальних, цілеспрямованих, послідовних та ефективних дій і прийомів, що забезпечують очікувані ним політичні результати діяльності.

Привабливість лідера (імідж) – вміння подобатися, мати шарм.

Популізм у позитивному розумінні, або «робота на публіку» притаманна фактично всім політичним лідерам. Вдало використаний популізм проявляється у постійній появі перед людьми, не застережливому спілкуванні з ними, вмінні стати «своїм хлопцем», постійному підкресленні переваги суспільного над особистим.

Політичне уявлення – своєрідний інтуїтивний і раціональний творчий елемент політики, спосіб визначення і оцінювання кризової ситуації, стратегії пошуку рішень, здійснення конкретного політичного курсу. Це рідкісна і досить ризикована якість. Треба бути Мойсеєм, щоб уявити і передбачити «землю обітовану», Шарлем Де Голлем, щоб уявити собі майбутню велику Францію і спрямувати свою політичну діяльність на досягнення такої мети.

Типологія Макса Вебера. «Легальна легітимність». Вона має раціональну основу, яка проявляється у вірі в легальність нормативних правил і в право лідера, що отримав своє місце завдяки дотриманню цих правил. Це влада поста, «крісла», яке займає людина. «Традиційна легітимність». Її основа передбачає вкорінену віру у святість давніх традицій і «звичну» легітимність статусу традиційних правителів. Підпорядкування в цьому випадку є проявом особистої відданості і визначається рамками звичних обов'язків. «Харизматична легітимність».заснована на вірі у виняткову святість, героїзм і зразковий характер лідера, що володіє винятковими якостями і достоїнствами. Люди вірять у те, що він уособлює нормативні зразки і відстоює ідеальний порядок. Влада харизматичного лідера - це влада символу і, одночасно, того моменту, коли цей символ піднято над натовпом.

Типологія політичного лідерства. Політична еліта. Типологія лідерства за Б. Паригіним:

1. За змістом діяльності – лідер-натхненник, лідер-виконавець, натхненник і виконавець водночас.

2. За стилем керівництва – авторитарний, демократичний, авторитарно-демократичний.

3. За характером діяльності – універсальний, ситуативний.

Лідерство явище досить індивідуалізоване, однак типи політичних лідерів можна виокремити за певними ознаками, рисами, якостями, тобто критеріями.

Домінуючим критерієм вираження суті феномена лідера є прагнення до влади. Вважають, що від усієї кількості громадян 7-8% тих, хто «хворіє» на владу, бажають її мати. Існує два типи політичних лідерів – авторитарний і демократичний. Вони відрізняються методами реалізації влади, політичною культурою, метою, ідеалами, яких прагнуть. Якщо для авторитарного лідера головним принципом реалізації влади є примус, то для демократичного – переконання.

Джерела керівництва: (1) лідери, які керуються у політиці суто внутрішніми чинниками; (2) лідери, які переконані, що їхнє лідерство – не що інше, як результат насамперед власної компетенції, знань, уміння, талану, обдарованості чи, навіть, геніальності.

Функції у політичній системі, які виконує той чи інший лідер. Лассуел виділяв такі: адміністратор (ієрархічність у стосунках, приймає компромісні політичні рішення), агітатор (лідер харизматичного типу), теоретик (стратег).

Політична активність: правоносії (активні й готові багато зробити, щоб залишитися у центрі політичних подій будь-якого рівня), пробивні лідери (можуть багато зробити, але досягнутий рівень їх не задовольняє).

Ставлення лідера до власної компетенції.

Мотивація діяльності – традиційні, легальні (бюрократичні – завдяки ієрархічному статусу), харизматичні (окремі риси).

Масштаби політичної діяльності – рівень малої групи (оточення президента), лідерство у політичному русі певної соціальної групи (прошарок, клас, партія), лідер в системі владних відносин.

Харизматичні лідери ближче всього до вождів, вірніше, влада вождя типологічно підпадає під цю категорію. Влада харизматичного лідера спирається на реальні або уявні особистісні якості, що мають надприродну чи, принаймні, ірраціональну природу. Коли маси переконуються у відсутності або ослабленні таких якостей лідера, їх інтерес до нього пропадає і він втрачає владу.

Значення іміджу в досягненні політичного успіху дуже важливо. Тому що імідж - один з механізмів впливу на інших людей, можливість психологічного впливу на натовп. Найчастіше, при формуванні іміджу, політику не досить залишатися самим собою. Формування політичного іміджу може бути повністю контрольованим і вибудовуються по схемі. Прийоми можуть змінюватися в залежності від обставин. Знання основ психології сприяє правильним і ефективним діям для створення іміджу на всіх етапах цього процесу, від появи ідеї до її втілення. Імідж політика - це образ, який спеціально формується в очах різних соціальних груп. Він виникає не спонтанно, а завдяки цілеспрямованим зусиллям, як самого політика, так і його команди.