Розділ

МЕТОДИКА вивчеННЯ РОЗДІЛУ «МОВА і МОВЛЕННЯ»

Відповідно до вимог програми в учнів початкових класів мають формуватися деякі уявлення про мову і мовлення:

1)мова є найважливішим засобом спілкування­ між людьми;

2)найважливішимиодиницямимовиє звуки,слова,сполученняслів,речення, текст; кожна з них має своє призначення: із звуків утворюються слова, зі слів — словосполучення і речення, з речень — зв’язні висловлювання;

3)мова пов’язана з мисленням (за допомогою­ речень висловлюються думки);

4)українська мова — мова українського народу;

5)українська мова близькоспоріднена з російською і білоруською мовами;

6)знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти­ мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх;

7)існує дві форми мовлення — усна й писемна;

8)усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести;своєріднимидопоміжнимизасобамиспілкування­ є зоровіумовнізнакиі звукові сигнали.

Наведені відомості учні мають не заучувати, а засвоювати в процесі навчання. У результаті має виробитися свідоме ставлення до власних усних і писемних висловлювань­ , прагнення уникати помилок, дотримання етики мовлення — невід’ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети починається на спеціально відведених уроках і продовжується в процесі вивчення всіх тем і розділів програми, на заняттях з розвитку зв’язного мовлення­ .

Навчальний матеріал на уроці не може бути просто викладений учителем — таку розповідь дітям було б важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головними методами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на мовні знання і мовленнєвий досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель повинен постійно спрямовувати бесіду, роз’яснювати наведене в підручнику, за потреби — доповнювати новими фак­ тами.

У процесі з’ясування понять «мова» і «мовлення» можна скористатися опор­ ною схемою (див. с. 96).

Уже в 2 класі учні дізнаються про суспільну природу мови: її створили люди для потреб спілкування в умовах спільної праці. За допомогою мови люди виражають свої думки. Тому мова тісно пов’язана з мисленням.

Дітям слід розказати, що люди, пізнаючи навколишній­ світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії, почали давати їм назви. Так з’явилися слова як своєрідне позначення­ явищдійсності.Найменуванняпевногопредмета­ ,йогоознакичидії —

97

Здатність людини говорити, висловлювати свої думки

МОВА			Сукупність мовних знаків

Те, що виражає думку, може бути засобом спілкування

Спілкування людей між МОВЛЕННЯ собою за допомогою мови;

мовна діяльність

звуки

слова сполучення слів речення

текст

усне (те, що звучить; ми його чуємо)

писемне (те, що написане; ми його бачимо, читаємо)

це своєрідні знаки тієї чи іншої мови, які допомагають відрізнити один предмет, ознаку, дію від інших. На кількох прикладах слід показати, що походження деяких слів можна легко пояснити: є слова, що наслідують звуки природи (в українській мові — свист, грім, шипіти, капати); є слова, утворені від інших слів: садівник

доглядає сад; тракторист працює на тракторі­ ; водій водить машину. У тексті вправи є вислів: «Слово­ — то дивний витвір людини». «Чому дивний? — запитує вчитель. — Тільки спостереження над словом як найменуванням­ предметів, дій, явищ допоможе відповісти на запи­тання. Ось надворі дощ. Прислухаємося. Що ми чуємо? Шумить. Чому вжито слово «шумить»? Бо ніби щось промовляє­ довге, протяжне ш-ш-ш. Крапля дощу капає, а у воді булькає. Чому з’явилися такі слова? Вони теж ніби відтворюють те, що людина чує. Тільки людина з її розумом, спостережливістю змогла підмітити і тонко відтворити в словах­ усе, що її оточує. Тільки людина володіє мовою».

У ході роботи доцільно відзначити, що слів у мові дуже багато (при цьому показати словники), що словниковий запас мови весь час поповнюється. У нашу мову ввійшли слова зореліт, космонавт, місяцехід, якими були названі нові машини, нові професії. Ми стали свідками появи слів комп’ютер, сотовий зв’язок, мобільнийтелефоні багатьох-багатьохінших,зумовленихупровадженнямновітніх технологій у виробництво, науку, культуру, змінами в суспільних відносинах між людьми тощо. і навпаки, багато слів ми перестали або перестаємо вживати (соха, постоли). На основі таких даних у дітей формуватиметься уявлення про розвиток мови в тісному зв’язку з розвитком суспіль­ства.

 Важливо, щоб діти усвідомили, що у світі є багато мов, що кожен народ має свою мову. Одні й ті самі предмети, ознаки, дії в різних мовах мають різні назви (наприклад, в українській мові — ранок, сорочка, олівці, в російській — утро,

рубашка, карандаши).

У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю, Батьківщини­ . Діти мають усвідомити, що українська мова є мовою українського народу, що обов’язком кожного українця є знання і збагачення її.

В учнів мають сформуватись уявлення про спорідненість української мови з російською і білоруською, іншими слов’янськими мовами. У споріднених мовах

98

є багато однакових­ слів. Показати це можна на прикладах з української, російської і білоруської мов: рука, велетень (велікан), тканина (ткань, тканіна), ліс (лес).

При цьому необхідно звернути увагу дітей на те, що між братніми мовами є і відмінне, підкреслити, що не можна змішувати слова різних мов.

Пояснюючи, як люди користуються мовою, слід цілеспрямовано­ вводити термін «мовлення», розуміючи його як процес спілкування за допомогою мови, здійснюваний мовцем. Для того щоб висловити свої думки і почуття, людина використовуєслова,поєднуєїхміжсобою,утворюючи­ речення,апоєднаннямречень будує зв’язні висловлювання­ (текст).

У процесі опанування грамоти учні дізнаються, що є дві форми мовлення — усна й писемна. У 2—3 класах засвоюють найважливіші ознаки усного і писемного мовлення­ . Учитель роз’яснює, що усна форма мовлення призначена для безпосереднього спілкування того, хто говорить, з тим, хто слухає. У процесі обміну думками (діалогу) співрозмовники міняються ролями: той, хто говорить, стає слухачем, і навпаки­ . Допомагає порозумітись і ситуація мовлення. В усному спілкуванні можна використати інтонацію, міміку, жести, повторити нечітко вимовлене слово, перебудувати фразу, уточнити іншими словами, якщо цього потребує співрозмовник­ . Отже, усна форма мовлення динамічніша, легше піддається виправленню і доповненню. Однак думка формується безпосередньо в процесі мовлення, співбесідник не має багато часу на обдумування кожного слова, кожного речення. Тому в усному мовленні нерідко трапляються неточно­ вжиті слова, незавершені речення, небажані паузи. Учні мають навчитися чітко вимовляти слова, виділяти більшою силою голосу ті частини речення, які є відповіддю на поставлене питання, тобто слова, які в певній ситуації мовлення є найвагомішими, найпотрібнішими для висловлення­ думки.

Учительповиненпостійностежитизатим,щобучень,відповідаючиабозвертаючись, не обривав речення, а закінчував їх, доводив до логічного і граматичного завершення­ , не повторював одних і тих самих (або зайвих) слів, не підмінював їх надмірним жестикулюванням. Цього діти мають навчатися постійно: в діалогічному мовленні, у процесі читання текстів вправ, у переказах прочитаного тощо як на уроках, так і під час проведення позакласних заходів, у позаурочний час.

Продуктивною формою стимулювання розвитку граматично правильного усного мовлення є взаєморецензування відповідей. Потрібно, щоб учитель не тільки не залишав поза увагою жодного невдалого слова, фрази, а й привчав ­дітей слухати висловлювання своїх однокласників, помічати і виправляти недоліки ­їхнього мовлення. Зразком для них має бути насамперед мовлення вчителя.

Практично учні мають засвоїти, що усній формі мовлення властиві певний темпі силазвучання.Розповідатиказ­кутребаповільно,щобдатислухачевіможливість самому подумати над перебігом подій, стати ніби співучасником розв­ ’язання складних фантастичних ситуацій. Щоб передати динаміку руху, поспішність, швидку зміну однієї події іншою, темп мовлення слід пришвидшити. Дуже швидким є темп мовлення у промовлянні скоромовок. Застосовуються­ вони з певною дидактичною метою: навчитися вимовляти швидко звуки і слова, не втрачаючи виразності і чіткості. Зіставляючи повільний і швидкий темп мовлення, учні усвідомлюють,щов щоденномузвичайномуспілкуванні­ використовуєтьсярозмірений, середній темп мовлен­ня, який дає можливість висловитись виразно і зрозуміло.

Школярі мають учитися керувати силою голосу, знати, що від надмірного напруження голосові зв’язки можуть «захворіти» («пропадає» голос, людина го-

99

ворить пошепки або зовсім­ втрачає голос). Надмірно голосна розмова негативно впливає і наслух.Підвищувати силуголосутребатоді,коли необхідноповідомити про щось термінове на відстані, привернути увагу людей, закликати на допомогу,

застерегти­ і т. ін. (Пожежа! Стережись!).

Якщо усним мовленням діти практично оволодівають ще в дошкільному віці, то писемне мовлення формується тільки в результаті навчання. Вимоги, які висуваються до писемного мовлення, діти усвідомлюють поступово. Уже в 2—3 класах учні засвоюють, що писемна форма мовлення, на відміну від усної, не має допоміжних засобів увиразнен­ня. Усі відтінки змісту необхідно передавати словами. Тому вона складніша. Однак вона має й свої переваги: перш ніж що-небудь написати, можна подумати, вибрати найточніший, найкращий варіант, який буде цілком зрозумілим читачеві. Отже, писати треба завжди правильно, охайно, каліграфічно, грамотно, щоб легко було сприймати зміст написаного.

Учитель повинен бути наполегливим і послідовним у своїх вимогах, не допускатипоблажливогоставленнядонеохайновиконаноїроботи.Учнітакожмають навчитися самокритично оцінювати власну роботу і об’єктивно — роботу інших. Щобнавчитицього,вартопрактикувативиставкузошитівусіхучнівкласуі давати дітям­ можливість самим порівнювати й оцінювати написане. Після виставки потрібно провести відверте і доброзичливе обговорення.

На спеціально відведених уроках у кожному з початкових­ класів учні засвоюють найважливіші вимоги культури­ мовлення й етики мовного спілкування:

1)висловлювання­ мають бути правильними, точними, виразними. Для цього необхідно добирати потрібні для вираження думки слова, уміло будувати з них речення і пов’язувати їх між собою;

2)слова потрібно правильно наголошувати;

3)в усному мовленні не можна замінювати слова жестами, мімікою, вигу-

ками;

4)щоб висловлений зміст добре сприймався іншими людьми, в усному мовленні слід виразно вимовляти слова, уміло користуватися інтонацією, а в писемному — розділовими знаками;

5)у спілкуванні з іншими людьми прийнято вживати слова ввічливості (під час зустрічі і прощання, для вираження запитання, прохання, подяки тощо);

6)слова ввічливості слід добирати залежно від того, кому вони адресовані (товаришам, батькам, учителям, знайомим чи незнайомим людям);

7)у розмові слід уміти вислухати до кінця співбесідника, не перебиваючи його без потреби, а якщо є така необхідність, то попросити ви­бачення.

Матеріалдлязасвоєнняцихвідомостейпредставленийу вправахпідручників­ . У них окреслено також створювані або уявні ситуації, в яких відбувається спілкування. Однак­ опрацювання такого матеріалу не дасть бажаних результатів, якщо воно залишиться лише одним з епізодів навчального процесу. Питання культури мовлення та етики спілкування необхідно тримати в полі зору постійно — як на уроках, так і в позаурочний час, домагаючись усвідомлення­ і виконання кожним учнем усіх зазначених вимог. Хід уроку в 3 класі може бути таким:

Тема. Культура мовлення.

Мета: 1. Формувати уявлення про культуру мовлення і культуру спілкування.

2.Прищеплювати навички мовного етикету.

3.Виховувати в учнів увагу до мовленого слова, повагу до людей і почуття власної гідності.

Обладнання: сюжетні малюнки, орфоепічний та орфографічний словники. Пам’ятка «Вимоги до усного та писемного мовлення».

100

Тип уроку. Комбінований.

Форми роботи. Фронтальна; індивідуальна; бесіда; колективна — у творчих групах; змагання.

Зміст уроку

І. Актуалізація опорних знань про вимоги до усного мовлення. Бесіда про усне мовлення:

—Коли людина користується усним мовленням?

—Яким має бути усне мовлення?

—Чи можна сказати про кожного, хто говорить, що він володіє усним мовленням?

—Що потрібно робити для того, щоб оволодіти усним мовленням?

—Чим ще, крім слів і речень, людина користується під час усного спілкування з іншими людьми?

Після короткої бесіди на основі здобутих на попередніх уроках знань учитель робить стислий висновок:

— У щоденному спілкуванні люди користуються усним мовленням. Але не кожен, хто говорить, добре володіє ним. Усним мовленням добре володіє лише той, хто має великий запас слів. А хто має великий запас слів? Хто багато читає, хто переказує прочитане­ іншим, хто відвідує театр і кіно. Усним мовленням добре володіє той, хто вміє добирати найточніші, найпотрібніші для вираження думки­ слова, хто вміє правильно пов’язувати слова в речення, послідовно викладати думку, хто користується різними словниками. А хіба такі вміння приходять самі собою? Щоб уміти, треба вчитися, постійно працювати і збагачувати своє мовлення.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

— Сьогодні ми продовжимо працювати над мовленням. З’ясуємо, що таке «культура мовлення» і «культура спілкування». Поміркуємо над тим, чи кожна людина може оволодіти високою культурою мовлення і культурою спілкування.

ІІІ. Формування уявлень про культуру мовлення і культуру спілкування­ , про мовленнєвий етикет.

1.Бесіда про культуру.

—Діти, ви не раз чули слово «культура». А чи замислювалися ви над тим, що воно означає?

Слово «культура» стосується не тільки мовлення. Наприклад, говоримо­ культура по-

ведінки, культура спілкування, культура побуту, культура праці, культура народу, культура держави,українськакультуратощо.Отже,поняття«культура»дужешироке,воностосується­ всіх сфер нашого життя. Однак може бути висока культура і низька культура, а все це залежить від того, як оцінюється певне явище, наскільки воно відповідає загальноприйнятим нормам. А тепер поміркуймо над тим, яку людину називають культурною, чим відрізняється культурна людина від некультурної­ , що потрібно для того, щоб стати культурним.

Учитель насамперед дає учням можливість висловити свої думки, заохочує навідними запитаннями. Підсумовуючи міркування учнів, можна сказати:

—Отже, культурна людина — це освічена, начитана, грамотна, добре вихована ­людина­ , яка з повагою ставиться до інших людей, завжди­ готова прийти на допомогу. Що ж

свідчить про високу культуру людини? Висока культура мовлення і культура поведінки. Що ж таке культура мовлення?

2. Робота над текстом підручника.

— Що таке культура мовлення?

Опрацювання пам’ятки про культуру мовлення і спілкування («Пам’ятай!»).

— Культура мовлення — це правильність, точність, виразність мовлення. Пам’ятай: слова — це немовби одяг твоїх думок. Нехай же слова твої будуть завжди гарними і ясними, а думки добрими і розумними.

Щоб гарно говорити, потрібно знати мову, якою спілкуєшся з іншими. Краще говорить і пише той, хто багато читає і вміє уважно слухати.

3. Бесіда на основі прочитаного:

—Що таке культура мовлення?

—Що треба для того, щоб гарно говорити? Хто говорить краще?

101