мову. Психологи виділяють, крім логічного, понятійного (мовленнєвого) мислення, образне і конкретно-дійове. Останні два види мислення часто обходяться без мовлення. Хоч, як правило, усі названі види мислення поєднуються, тобто процес логічного мислення включає в себе, наприклад, елементи образного.
Здругого боку, різноманітність мовних форм, їх варіативність, лексична
іграматична синонімія сприяють тому, що та сама думка, той самий зміст можуть бути виражені в різних мовних структурах. У цьому розумінні мовлення ширше за мислення, і, як результат, позитивно впливає на розвиток розумових операцій.
Мовлення є важливим засобом вивчення процесу мислення; рівень розвитку мовлення використовується також як один із найважливіших критеріїв розумового розвитку школяра. Про засвоєння знань з різних предметів і про загальний розумовий розвиток школяра свідчить його спроможність розкрити ту чи іншу тему в своєму мовленні — усній чи письмовій відповіді на запитання, письмовому творі, повідомленні, переказі тощо.
Отже, мовлення тісно пов’язане з мисленням, розвивається на основі мислення, оскільки за його допомогою формулюється, реалізується думка; з іншого боку, мовлення, розвиваючись, сприяє формуванню думки, шліфує, вдосконалює її. Таким є діалектичний зв’язок розвитку мислення і мовлення в процесі шкільного навчання.
Зв’язне висловлювання
Розвитокмовленняпередбачаєформуваннявмолодшихшколярівуміньсприймати, відтворювати і будувати зв’язні висловлювання різних типів і стилів.
Зв’язне висловлювання — це сукупність взаємопов’язаних самостійних речень, об’єднаних спільним предметом мовлення (темою) і головною думкою за допомогою мовних (лексичних, граматичних і інтонаційних) засобів.
Будуючи зв’язне висловлювання (усне чи письмове), мовець спирається на двакомпонентидовготривалоїпам’яті:1)наявнийуньогозапасслівіграматичних моделей; 2) запас уявлень і понять, набутих у різні моменти життя.
Крім довготривалої пам’яті, у процесі мовлення важлива роль належить оперативній пам’яті. Вона діє декілька секунд: відбирає з довготривалої пам’яті синтаксичні схеми і наповнює їх словами.
Процеспобудовизв’язноговисловлюванняпочинаєтьсязавторськогозадуму, який народжується з певних мотивів спілкування. У мовця виникає бажання, потреба розповісти про якісь події, довести своє твердження, описати суттєві ознаки явищ дійсності, які він сприймає. З огляду на певну мету і ситуацію мовлення викристалізовується намір: про що скажу (напишу), як, з якою метою.
На цьому етапі в мовця виникають об’єктивні труднощі. Пізнаючи предмети навколишньої дійсності, його свідомість сприймає їх цілісно. Щоб передати послідовно думки про предмет, який він сприймає, необхідно вичленити його ознаки в їх взаємозв’язках; визначити, які з них головні, підпорядкувати їм другорядні, що уточнюють, пояснюють думку. З цією метою автор обмірковує попередній план розгортання задуму. Визначає, з чого розпочне висловлювання, в якій послі довності розкриє його тему, потім обдумує висновки і кінцівку. Цей план спочатку схематичний, не розгорнутий у деталях. У ході побудови висловлювання він уточнюється, змінюється.
Дужеважливо,щобмовецьзумівпередатискладнузалежністьознакпредмета і думки про нього відповідними мовними засобами. Виклад мовця має бути таким виразним і чітким, щоб той, до кого звернене його мовлення, міг одержати точне уявлення про предмет розмови. Інакше кажучи, під час побудови висловлювання
316
виникає необхідність поставити себе на місце адресата мовлення, чітко уявити хід його думки, тобто здійснити випереджувальний синтез свого тексту.
Урахування автором оцінок тих, хто слухає або читає висловлювання, допомагає йому здійснити свій задум. Орієнтування на адресата мовлення — це зворотний зв’язок, критика власного тексту.
Отже, процес породження зв’язного висловлювання проходить чотири фази:
1)орієнтування в завданнях і умовах спілкування;
2)планування викладу думки;
3)добір відповідних мовних засобів для її вираження;
4)забезпечення зворотного зв’язку.
Усі зазначені фази не мають чіткого розмежування, вони перебувають у тісній взаємодії.
Текст як лінгвістичне поняття
У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальною одиницею спілкування є усне або писемне висловлювання — текст, який становить найвищий рівень (ярус) мовної системи. Характерними ознаками тексту є ціліс-
ність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність.
Текстом може бути одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовноїкомунікації.Такимиєзаклики(Охороняйте рідну природу!),прислів’я(Що посієш, те й пожнеш), крилаті вислови (У всякого своя доля і свій шлях широкий).
Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальнізв’язки.Переважножтекстбуваєзначнимзаобсягоміскладнимзазмістом, ітодівінможечленуватисянабільшіструктурно-семантичніодиниці,ніжречення. Вони складаються з кількох простих чи складних речень різноїбудови, об’єднаних в одне смислове ціле. Такі одиниці називаються надфразними єдностями.
Частини тексту (речення і надфразні єдності) пов’язуються між собою за допомогою засобів міжфразового зв’язку. Найважливішими з них є: 1) особові займенники третьої особи та вказівні той, цей, які вказують на зміст попереднього речення; 2) синонімічні назви до вжитих у попередніх реченнях слів; 3) єдність видовихтачасовихформдієслів-присудківусполучуванихреченнях;4)обставинні слова, найчастіше зі значенням місця і часу.
У тексті можна виділити три логічні частини: зачин, основна частина (роз-
гортання думки) і кінцівка (висновок).
Зачин — це початок тексту, в якому найчастіше стисло визначається тема висловлювання. Основна частина — це найпоширеніша частина тексту, в якій розкриваєтьсявесьзміствисловлювання.Кінцівка—своєріднийвисновокзусього сказаного.
Тексти бувають усними і писемними. За типом мовлення вони поділяються на тексти-розповіді, описи і роздуми (міркування).
Текст-розповідьподаєінформаціюпроявища,події,вчинкилюдей.Длятакого типу мовлення характерною особливістю є видо-часова належність повідомлюваного. Розповідь є основним елементом прозового художнього твору.
Опис — це своєрідний текст, у якому послідовно подаються ознаки, характерні особливості зображуваного предмета, явища, людини.
Текст-роздум (або міркування) подає інформацію обов’язково з обґрунтуванням, розкриттям причинно-наслідкових зв’язків. Часто в зачині тексту ставиться питання,наякедалівлогічнійпослідовності,доказовоподаєтьсявідповідь.Такітексти найчастіше бувають науковими, науково-популярними та публіцистичними.
317
За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовні, ділові, наукові,
публіцистичні, художні.
Розмовний стиль застосовується в повсякденному житті під час безпосереднього спілкування двох або кількох осіб. Основною формою реалізації розмовного стилю є усна. Тому важливу роль тут відіграють міміка, жести і різні види інтонації, якою підкреслюється емоційність висловлювання, оцінне ставлення того, хто говорить, до предмета мовлення чи співрозмовника.
Вибір слів у цьому стилі широкий: часто використовуються слова, які знаходяться нижче рівня літературної норми. Зразки розмовного стилю можна зустріти в художніх творах, у яких автор прагне показати типові ситуації дійових осіб або типові образи.
Науковий стильзастосовується в наукових працях, дослідженнях. Характерними властивостями цього стилю є точність, логічність, стислість, доказовість. Лексична точність насамперед виявляється в термінології. Для цього стилю не характернаемоційність.Науковийстильвимагаєдоборувідповіднихсинтаксичних конструкцій: чіткої будови речень, переважно ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами.
Розрізняютьнауковийінауково-популярнийстилі.Останнійвластивийпрацям, у яких висвітлюються наукові питання з конкретної галузі науки, розраховані на широкі маси народу. У науково-популярних текстах менше наукової термінології, даються пояснення, наводяться приклади. У науково-популярному стилі написані, наприклад, шкільні підручники.
Офіційно-діловийстиль необхіднийдляналагодженняділовогоспілкування між адміністративними установами, підприємствами, органами влади, культури, освіти тощо як усередині країни, так і за її межами. Основне призначення цього стилю — інформування, домовленість, констатація, облік фактів, подій тощо. Цей стильхарактеризуєтьсяконкретністюінформації.Формавираженняінформації,як правило, має характер штампа, стандарту, одноманітності (багато ділових паперів має обов’язкову, характерну тільки для певного документа, термінологію).
До офіційно-ділового стилю належать також усні оголошення, повідом лення.
Публіцистичний стиль займає проміжне місце між науковим і художнім стилями. Основним його призначенням є вплив на слухача або читача, а також надання агітаційної інформації політичного, адміністративного чи господарського характеру. Особливістю текстів цього стилю є логічність, доказовість, наукове обґрунтування або обґрунтування фактами. Публіцистичний стиль подібний до науковоготочністювисловлення,чіткістюдумок,наявністюнауковоїтермінології. Зхудожнімстилемйогозближуєнаявністьутекстіавторськоїоцінкифактів,явищ, подій тощо, використання емоційної та експресивної лексики.
Художній стиль виконує естетичну функцію. Мова цього стилю є засобом передачі образної інформації і водночас засобом впливу на емоції слухача або читача. У художніх текстах найповніше виявляється естетичний бік мовних засобів. Художній стиль широко представлений творами художньої літератури в найрізноманітніших жанрах.
Культура мовлення
Прагнення носіїв мови до якісного і культурного мовлення зумовило виникнення самостійного розділу мовознавства — «Культура мовлення». Коріння цієї науки виходить з давньогрецької риторики — теорії ораторського мистецтва.
318
Культура мовлення (спілкування)— це дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.
Культурамовленняіспілкуванняутверджуєпевнінорми:лексичні(розрізненнязначеньісемантичнихвідтінківслів,закономірностілексичноїсполучуваності); граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми); стилістичні (доцільністьвикористаннямовно-виражальнихзасобівуконкретномулексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфоепічні (вимова); орфографічні (написання).
Крім того, культура спілкування — це ще й загальноприйнятий мовленнєвий етикет: типові формули вітання, прощання, побажання, запрошення тощо.
Доформулмовленнєвогоетикетуналежатьввічливіслова,яківживаютьсяпід час вітання (Здрастуйте! Доброго дня! Привіт!), прощання (До побачення! На все добре. Прощавайте.), побажання (Зичу вам добра. Бажаю щастя. Хай щастить.), запрошення (Хочу запросити вас до себе. Буду радий вас бачити у своєму домі. Приходьте, будь ласка.), прохання (Будь ласка, зробіть мені пóслугу. Дозвольте запитати. Скажіть, будь ласка.), відмови (Шкодá, але я мушу відмовитись. На жаль, не зможу. Дякую, я не можу.) тощо.
Вимоги (критерії) культури мовлення і спілкування не обмежуються прави лами граматики, мовних норм; вони відображають потреби спілкування в сучасному суспільстві. Тому критеріями культури мовлення і спілкування є: змістов-
ність, логічність, точність, багатство, виразність, чистота, правильність, комунікативне спрямування.
Змістовність мовлення виражається в тому, що, незалежно від типу й обсягу висловлювання, воно має розкривати певну тему, нести важливу інформацію, цінну ідею тощо.
Другим критерієм є логічність мовлення — послідовність, обґрунтованість викладу думок, відсутність пропусків і повторів, наявність висновків, які випливають зі змісту.
Точність мовленнязабезпечуєтьсянетількивмінняммовцяточнопередавати факти, спостереження чи почуття, але й здатністю вибирати з цією метою такі мовні засоби — слова і словосполучення, які найточніше передають істотні риси того, про що або про кого йдеться у висловлюванні.
Отже,точністьвимагаєбагатствамовнихзасобів,їхрозмаїття,атакожуміння вибирати в кожному конкретному випадку слова, які найбільше відповідають змісту повідомлення чи твору.
Важливе значення для сприймання мовлення має його виразність. Під виразністюслідрозумітинетількидотриманнярозділовихзнаківтаінтонації,айуміння мовця яскраво, переконливо і стисло висловлювати думку, здатність впливати на людей відбором фактів, побудовою фраз, добором слів, настроєм розповіді.
Важливим критерієм культури мовлення є його чистота, яка передбачає уникнення в мовленні так званих слів-паразитів, діалектизмів, русизмів тощо.
Особливе значення має критерій правильності мовлення, тобто відповідність його літературній нормі. Розрізняють правильність граматичну (побудова речень, утворення морфологічних форм), орфографічну і пунктуаційну (для писемного мовлення) та орфоепічну (для усного).
Комунікативне спрямування мовлення передбачає, що висловлювання будується з урахуванням вікових особливостей адресата, рівня його освіченості, вибору мовленнєвого етикету (офіційний тон чи дружня розмова). Залежно від
319