3)повторне промовляння скоромовки вчителем з посиленою (яскравішою) артикуляцією;

4)виявлення учнями повторюваного звука і хорове ритмічне промовляння скоромовки;

5)індивідуальне промовляння учнями відповідно до поставленого завдання;

6)аналіз виконання вправи з погляду правильності дикції та інтонації.

Розвиток орфоепічних умінь

Другим напрямом роботи з розвитку мовлення на вимовному рівні є організація практичного засвоєння молодшими школярами орфоепічних норм української літературної мови.

На момент приходу до школи дитина володіє сформованими вимовними навичками, які виявляються у вимовлянні окремих звуків (голосних і приголосних), їх сполучень, граматичних форм, у способах наголошування слів. Однак сформовані в процесі неусвідомленого наслідування вимовні навички дошкільників не завжди відповідають орфоепічним нормам. Тому з початком шкільного навчання постає необхідність приводити вимовні навички окремих дітей у відповідність з  орфоепічними нормами літературного мовлення.

Процес формування в учнів орфоепічних умінь, за Л. П. Федоренко, складається з таких компонентів:

1)активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення: фізичні рухи м’язів артикуляційного апарату, напруження слухових органів);

2)розуміннямовниходиниць,постійнезіставленнявласноївимовизізразками орфоепічно правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мислення);

3)запам’ятовування орфоепічних норм (робота пам’яті).

Найбільші можливості для роботи над орфоепічними нормами мають такі розділи програми з української мови, як «Звуки і букви», «Будова слова». Під час їх опрацювання молодші школярі засвоюють орфоепічні правила:

1)чітка вимова всіх голосних звуків у наголошених складах;

2)повнозвучна і якісна вимова голосних [а], [у], [і] в усіх позиціях;

3)вимова ненаголошеного [е] з наближенням до [и], а ненаголошеного [и] —

до [е];

4)злита вимова африкат [дж], [дз], [дз' ];

5)вимова дзвінкого гортанного фрикативного приголосного [г] (голуб, грім, сніг) та здвінкого проривного задньоязикового приголосного [ґ] (ґава, ґанок, аґрус);

6)дзвінка (неоглушена) вимова приголосних [б], [г], [ґ], [д], [д' ], [ж], [з], [з' ], [дз], [дз' ], [дж] у кінці слова та в середині перед наступними глухими (сад, дуб,

мороз, ложка, везти);

7)оглушення в окремих випадках дзвінкого приголосного [г] перед глухими

всередині слів: [к' іхт' і], [вохко];

8)дзвінкавимоваглухихприголоснихпереднаступнимидзвінкимивсередині­ слів: [молод' ба], [проз' ба], [воґзал].

Під час добору методичних прийомів для формування орфоепічних навичок молодших школярів необхідно враховувати, що процес засвоєння орфоепічних нормвимагаєвідучніврозумовогоіфізичного(артикуляційного)навантаження — систематичного тренування органів мовлення: легенів, гортані, язика, губ. Тому паралельно з прийомом наслідування необхідно застосовувати прийоми свідомого артикулювання та порівняння мовних одиниць.

325

Робота над інтонацією мовлення

Третімнапрямомурозвиткумовленняучнівнавимовномурівніє роботанад інтонацією. Вона проводиться на уроках читання і мови, однак особливе місце інтонаційній пропедевтиці відводиться в період навчання грамоти. Саме вступний пропедевтичний курс сприяє, з одного боку, удосконаленню інтонаційної культури першокласників і наявного мовленнєвого досвіду, а з другого — є основою для вивчення в подальшому синтаксису, пунктуації, формування навички виразного читання, засвоєння інтонації як засобу спілкування.

Робота над інтонацією включається до структури уроків навчання грамоти, читання і мови. Щоб забезпечити її ефективність, учителеві необхідно усвідомлювати суть цього лінгвістичного явища. Інтонація — це звукові засоби мови, за допомогою яких передається смисловий та емоційний характер висловлювання, комунікативне спрямування, стилістичне забарвлення тексту, індивідуальність виражальних прийомів мовця.

До структури складного явища інтонації входять такі елементи: 1) мелодика (підвищення і пониження тону); 2) інтенсивність (силовий чи динамічний компонент); 3) темп чи тривалість; 4) пауза; 5) особливий тембр як засіб вираження емоцій.

У роботі над інтонацією в початкових класах доцільно умовно розмежовувати емоційну і смислову (логічну, граматичну) інтонації. Розпочинати слід із розгляду емоційної інтонації, оскільки молодші школярі дуже чутливі до емоцій. Насамперед потрібно збагатити словник учнів емоційною лексикою. Предметом практичного засвоєння мають стати інтонації найпростіших емоційних станів: радість, сум, гнів, страх, здивування тощо. Важливим засобом розвитку інтонаційнихуміньємовленнєваситуація,яказабезпечуєвиникненняживих,природних інтонацій. Тому дитині треба дуже деталізувати обставини дійсності, це допоможе їй уявити себе поруч із героєм або на його місці. Уявлення пробуджує почуття, на хвилі емоційного відгуку — висловлювання (від імені персонажа), яке набуває необхідного інтонаційного оформлення.

У практиці навчання мови ефективним є шлях «від діалогу до монологу», тобто розпочинати роботу над формуванням інтонаційних умінь слід з діалогічного мовлення, переходячи поступово до вдосконалення монологічних зв’язних висловлювань.

Лексичний рівень роботи з розвитку мовлення

Зміст лексичної роботи

Основною одиницею мовлення є слово. Від багатства лексичного запасу й умінняактивноівдалонимкористуватисязалежитьякістьмовленняособистості й успішність її спілкування з іншими людьми.

Мета лексичної роботи в початковій школі полягає в реалізації двох завдань: а) накопичення в пам’яті учнів значної кількості слів з усвідомленням усіх відтінків їх значення та експресивного забарвлення; б) формування вмінь активно користуватисявласнимсловниковимзапасом,тобтошвидкоіточнодобиратислова для побудови речень і текстів.

Зарезультатамиекспериментальнихдослідженьвстановлено,щословниковий запас семирічної дитини становить від 2,5—3 до 7—8 тисяч слів, аодинадцятирічний школяр має у своєму словнику від 7—8 до 10—15 тисяч. Установлено також, що не менше половини нових слів засвоюється учнями на уроках мови і читання. Простіматематичніпідрахункипоказують,щовсередньомущоденнословникучня

326

поповнюється 5—7 словами. Такими об’єктивними даними повинен керуватися вчитель під час організації словникової роботи.

Лексичнароботаякодинізрівнівмовленнєвогорозвиткумолодшихшколярів проводиться за чотирма напрямами:

1)збагачення словника, тобто засвоєння нових слів та нових значень слів, що раніше учням були не відомі;

2)уточнення словника, тобто поглиблення розуміння вже відомих слів,

з’ясування відтінків у значенні між синонімами, добір антонімів, аналіз багатозначності;

3)активізація словника, тобто використання якомога більшої кількості слів

умовленні кожного учня, введення слів у речення, засвоєння сполучуваності слів з іншими словами, використання їх у конкретному тексті;

4)вилучення нелітературних слів, які вживаються іноді молодшими школя-

рами, виправлення помилок у наголошуванні та вимовлянні слів.

Джерелами поповнення словника молодших школярів є:

—мовленнєве оточення в сім’ї, серед друзів тощо;

—книги, засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення;

—навчальна діяльність у школі (підручники, мовлення вчителів);

—словники, довідники.

Найкращимджереломзбагаченнясловникаєживеспілкуванняілітература, оскільки слово в тексті завжди демонструє своє лексичне значення й емоційне забарвлення.

Для пробудження в учнів інтересу до вивчення нової лексики і забезпечення ефективності її засвоєння необхідно добре спланувати словникову роботу. Важлива роль у цьому процесі належить поясненню значення нових слів. Існують різні прийоми роботи над значенням нового слова.

Найпростіший спосіб — це показ предмета чи дії, що позначається словом. Часом для пояснення значення слова використовують малюнки чи ілюстрації. Зауважимо,щодляпоясненняіменниківіприкметниківвикористовуютьздебільшого предметні малюнки, а для пояснення дієслів — сюжетні, де зображено дію.

Наступний спосіб — добір синонімів. Під час застосування цього способу слід пам’ятати про те, що синонімам властива не тільки близькість у значенні, а й відмінність. Слова одного синонімічного ряду мають значеннєві відтінки, на яких обов’язково слід загострити увагу школярів. Наприклад, пояснюючи значення слова гомоніти, замало сказати, що воно означає розмовляти. Необхідно додати,

що гомоніти вживається тоді, коли розмовляють тихо, приглушено.

Часто значення слова пояснюється способом логічного визначення, тобто зарахуваннямйогодопевногородузвиділеннямяскравихвидовихознак.Наприклад,

катер — це судно, невеликого розміру, моторне, для недалекого плавання.

Значення багатьох слів можна пояснити розгорнутим описом. Наприклад,

джерело — це потік води, що утворюється внаслідок виходу підземних вод на поверхню землі.

Певні слова стають зрозумілими, якщо їх ввести в речення. Наприклад, значення слова ласунка діти добре усвідомлюють у такому реченні:Руденька ласунка запасає на зиму горіхи і гриби.

Іноді для тлумачення значення слова можна використовувати його антонім. Так, слово похнюплений стане зрозумілим, якщо сказати, що протилежне йому за значенням — веселий.

Певні слова можна пояснити учням, удаючись до аналізу їх словотворення.

Наприклад, доброзичливий — той, хто зичить (бажає) добра.

327

Види вправ із лексики

На рівні лексичної роботи з розвитку мовлення в початкових класах доціль-

но використовувати різні види вправ: лексико-семантичні, словниково-логічні, лексико-граматичні.

До лексико-семантичних належать вправи із синонімами, антонімами, фразеологізмами.

Лексичне багатство мови значною мірою забезпечується її синонімікою, бо справжнє уявлення про предмет, дію, ознаку має багато варіантів і відтінків. І чим більше в словнику синонімів для їх позначення, тим багатшими є виражальні можливості як мови загалом, так і кожного її носія зокрема.

У початкових класах доцільно не тільки збагачувати мовлення школярів синонімами, а й учити дітей розрізняти значеннєві відтінки цих лексичних одиниць та активно використовувати синонімічний словник в усних і писемних висловлюваннях.

З цією метою необхідно використовувати такі види вправ:

1) вибір з тексту синонімів і групування їх у синонімічні ряди. Обов’язковою така робота є під час підготовки до написання переказу тексту. При цьому слід звернути увагу школярів на те, що використання синонімів позбавить створюване висловлювання невиправданих повторів тих самих слів. У 3—4 класах доцільно ознайомити учнів з контекстуальними синонімами, тобто словами, які виступають синонімамитількивконкретномутексті(позатекстомвонивтрачаютьсинонімічні зв’язки), а також спонукати дітей активно використовувати їх для міжфразових зв’язків. Наприклад, готуючись до написання переказу тексту«Цуценя» (Василько знайшов у кущах маленьке цуценя. Песик був мокрий і жалісно пищав. Хлопчикові стало жаль невдаху, і він приніс його додому. Настелив у ящик ганчір’я і поклав туди свою знахідку. В ящику новому другові Василька було тепло і зручно.), учні записують використані автором синоніми: цуценя, песик, невдаха, знахідка, друг. Учитель звертає їхню увагу на те, що поза текстом слова цуценя, невдаха, знахідка, друг втратили синонімічні зв’язки. У тексті ж вони називають ту саму істоту і служать засобом зв’язку. Автор використав їх з метою уникнення повтору того самого слова;

2)розташування синонімів за зростанням чи зменшенням міри якості. Така робота сприятиме усвідомленню учнями градації синонімів з метою вибору із синонімічного ряду найточнішого слова для зображення того чи іншого предмета, явища чи події. Наприклад, розташувавши за збільшенням розмірів синоніми маленький і крихітний, діти зуміють правильно використати їх у реченні: У траві метушилися маленькі цвіркуни і крихітні жучки;

3)добір синонімів до даного слова. У 4 класі слід практикувати не тільки

утворення учнями синонімічних рядів, а й складання з кожним синонімом словосполученьчиречень,якідопомагаютьзрозумітизначеннясиноніма,йоговідтінки. Наприклад: дібравши синоніми до слова їжа (страва, корм, пожива), учні мають з’ясувати, що їжа — це те, що їдять, страва — це варена їжа, корм — це їжа для тварин, а пожива — їжа для рослин. Після цього четвертокласникам можна запропонувати вставити в речення пропущені слова.

1. Пташкам важко діставати ... під час холодної і сніжної зими, тому їм потрібна наша допомога. 2. На святковому столі були різноманітні екзотичні ... .

3. Із землі дерева всмоктують корінням ... ; вона по стовбуру піднімається до гілок, листя, квітів чи плодів. 4. ... потрібно вживати не поспішаючи, ретельно пережовуючи;

328

4) заміна слова в реченні синонімом. Мета таких завдань полягає в доборі точнішого, вдалішого слова. Наведемо приклад таких вправ.

1. Я дивився цікавий (захоплюючий) фільм. 2. Біля мишачої нірки причаїлася руда лисиця (хитрунка). 3. Діти сміялися (реготали) так, що було чути аж­ у сусідній кімнаті.

Заміну слова в реченні синонімом доцільно практикувати під час підготовки до написання переказу чи твору;

5) вибір одного з поданих синонімів. Такі вправи спонукають школярів з’ясовувати значеннєві відтінки слів одного синонімічного ряду. Наприклад, пропонуючи учням вибрати найвлучніше слово для конкретного речення: По лісовій стежині повільно ... старенька бабуся, слід подати їм ряд синонімів: ішла, крокувала, пленталась, чимчикувала, шкандибала.

Під час вибору школярі мають пояснити, що всі синоніми означають рух, пересування за допомогою ніг, але кожне слово називає особливість цього пересування по-різному: ішла — це нейтральне слово, крокувала — йшла чітким кроком, марширувала, пленталась — ледь пересувала ноги від утоми чи нездужання, чимчикувала — ішла поспішно, часто ступаючи, шкандибала — ішла накульгуючи.

З’ясувавши значеннєві відтінки кожного слова, діти доходять висновку, що в цьому реченні можна використати лише два слова: пленталась або шкандибала. Якщо в бабусі була хвора одна нога, то слід використати слово шкандибала, якщо ж бабуся просто стомилася або нездужає, то підійде слово пленталась.

Подібних вправ слід виконувати якомога більше, оскільки вони сприяють формуванню в учнів свідомого ставлення до добору слів під час усних та письмових висловлювань, а також збагачують словниковий запас школярів.

Педагогічна практика свідчить, що діти досить добре і з цікавістю засвоюють синоніми, якщо робота над цим лексичним явищем проводиться систематично, з використанням різноманітних вправ і прийомів.

Особливе значення в мовленні мають антоніми — слова з протилежним значенням. Вони використовуються для контрасту, протиставлення. Відомо, що контрастні картини, розташовані поряд, завжди сприймаються яскравіше. Різкий перехідвідсвітладотіні,відрадостідопечалівикликаєнебайдужіпочуттявчитача або слухача. Не випадково антоніми дуже часто використовуються в прислів’ях та приказках: Маленька праця краща за велике безділля. Ні живий, ні мертвий. Лас-

тівка день починає, а соловей кінчає. Народні казки, як правило, також побудовані на протиставленні добра і зла, любові і ненависті, правди і брехні.

Проводячи роботу над з’ясуванням ролі антонімів в авторських текстах, учитель має ставити за мету збагатити дитяче мовлення антонімічними парами, навчити школярів доречно їх використовувати. Для цього виконуються такі вправи:

1) Групування антонімів у пари. Подається список слів, які можуть утворювати антонімічні пари. Для ускладнення завдання можна включати й так звані «зайві» слова. Школярам потрібно виписати пари слів з протилежним значенням.

Білий, солодкий, сірий, молодий, кислий, гарячий, чорний, старий, гострий, холодний, тупий.

Вправу можна ускладнити складанням кількох речень з парами антонімів.

2) Добір антонімів до поданих слів. Учням пропонуються записані у стовпчик слова, до яких слід дібрати антоніми. Це можуть бути різні частини мови:

329

зима — ...	твердий — ...	піднімати — ...
південь — ...	порожній — ...	говорити — ...
день — ...	щедрий — ...	купувати — ...
радість — ...	мокрий — ...	брати — ...

З метою активізації роботи над антонімами можна запропонувати школярам скласти з ними речення чи словосполучення. Корисно також залучати учнів до знаходження антонімів у прислів’ях та приказках, художніх творах.

3) Заміна антонімів у реченні. Учням пропонується кілька речень, які слід перебудувати так, щоб якесь слово (чи кілька слів) було вжите в протилежному значенні.

Взимку рано смеркає. (Взимку пізно світає.) Антилопа бігає швидко. (Че-

репаха ходить повільно.) Восени перелітні птахи відлітають у вирій. (Навесні перелітні птахи прилітають із вирію.)

Виконуючи такі завдання, учні не тільки активізують власний словниковий запас, а й вправляються в побудові речень.

4) Доповнення розпочатого речення словом з протилежним значенням.

Грудень рік кінчає, зиму... (починає).

З самого початку думай, який буде... (кінець).

Колос повний до землі гнеться, а... (пустий) — угору пнеться. З великої хмари... (малий) дощ буває.

Скромних скрізь поважають, а... (хвальків)... (зневажають).

5) Добір антонімів до багатозначних слів. Різні значення того самого слова можнавиявитивсловосполученнях.Томуцікавимікориснимдляшколярівєдобір словосполучень з протилежним значенням, наприклад:

свіжі новини — старі новини свіжі яблука — консервовані яблука свіжий хліб — черствий хліб свіже повітря — душне повітря

Добір різних антонімів до багатозначних слів не тільки розширює уявлення школярів про багатозначність слів, а й уточнює кожне їх значення.

Яскравості, образності й емоційності додають мовленню сталі вислови (фразеологізми). Програмою початкового курсу української мови не передбачено вивченняфразеологізмів.Однакмолодшішколяріспроможнізрозумітиїхзначення і, за потреби, використати у власних висловлюваннях. Тому учнів слід залучати до такої роботи. Вона повинна розпочинатися з пояснення значення сталого вислову. Для цього іноді ефективно замінювати фразеологізм синонімом чи синонімічним словосполученням.

Наприклад:якгрімсередясногонеба—несподівано;чистий,яксвинявдощ— брудний; багато води спливло — минуло багато часу.

Школярівдоцільнотакожвправлятивдоречномувикористанніфразеологізмів

утексті. З цією метою їм слід пропонувати такі завдання:

1)виберіть із довідки і вставте в речення потрібний вислів;

2)виберіть вислів, яким можна замінити виділене слово;

3)складіть невеличку розповідь, у якій можна використати поданий сталий

вислів.

Благодатним полем для роботи над фразеологізмами є фольклор: народні прислів’я і приказки, загадки, скоромовки. Учні залюбки збирають прислів’я

330

і приказки,записуютьвлучнівислови,пояснюютьзначенняіпоходженняобразних фразеологічних одиниць: «робити з мухи слона», «писати вилами по воді», «на-

кивати п’ятами» тощо. Роль учителя полягає в зацікавленні дітей цією справою, підтримці і стимулюванні учнівської пошукової діяльності.

Словниково-логічні вправи сприяють розвитку логічного мислення на основі лексичної роботи. Вони спрямовані на формування в учнів умінь порівнювати, зіставляти, групувати, узагальнювати тощо. Одне з першочергових завдань цих вправ — навчити школярів встановлювати зв’язки між родовими і видовими поняттями.

До таких вправ належать:

1)групування слів — назв предметів за певною ознакою (Вибери назви пта-

хів, риб);

2)розподілслів—назвпредметівнадвічитригрупи(Вибери спочаткуназви­ свійських тварин, а потім диких);

3)називанняпредметівзавказаноюознакою(Білий,солодкий—щоце?Білий,

холодний — що це?);

4)зарахування назви предмета до того чи іншого роду (Шафа — це що?

Лисиця — це хто?);

5)вилучення зайвого слова з певної родової групи (Визнач, яке слово зайве

вцій групі: чайник, кастрюля, плита, миска);

6)визначення назви предмета (Склянка — це посуд);

7)називання предметів конкретного роду (Назви, які ти знаєш дерева);

8)продовження ряду видових понять (Які ще квіти ти знаєш?);

9)узагальнення на основі протиставлення чи виключення (Туфлі — взуття,

а пальто? Ластівка не риба. Кішка і курка — птахи?).

Лексико-граматичнівправипов’язанізвивченнямграматики.Їхметаполягає не тільки в засвоєнні граматичних знань і вмінь, але й у збагаченні та активізації словникового запасу.

До цього виду належать вправи:

1)на добір спільнокореневих слів;

2)утворення слів з одного кореня;

3)групування слів, які називають предмети, ознаки, дії;

4)добір слів, які належать до різних частин мови.

Найсприятливішими для застосування вправ цього виду є такі розділи граматики, як «Будова слова», «Частини мови». Під час вивчення будови слова молодші школярі добирають спільнокореневі слова, ознайомлюються зі словотворчою роллю префіксів і суфіксів, утворюють слова суфіксальним і префіксальним способами. У результаті такої роботи активізуються словотворчі здібності дітей, збагачується їхній словниковий запас, уточнюється значення слів.

Вивчаючи частини мови, учні групують слова, які означають предмети, ознаки, дії. Дуже важливо, щоб у процесі такої роботи вони навчилися зараховувати до предметів не тільки ті слова, які означають конкретні предмети (ручка, дерево, собака), а й явища природи (вітер, літо, ранок), опредмечені ознаки (синь, до-

брота, глибина) й опредмечені дії (біг, розмова, спостереження). До ознак пред-

метів учні повинні зараховувати не тільки ті ознаки, які сприймаються зором, слухом, смаком, дотиком (синій, гучний, солодкий, жорсткий), а й такі, які мають абстрактний характер (чесний, розумний, добрий). У результаті такої роботи школярі паралельно з усвідомленням граматичного значення частин мови засвоюють лексичне значення конкретних слів.

331