Будівельники будують новий |
Будівельники споруджують новий кі- |
кінотеатр. |
нотеатр. |
За селом починався березовий ліс. |
За селом починався березовий гай. |
III. За ступенем самостійності у виконанні слід розрізняти:
1. Репродуктивні вправи, розраховані на спостереження за вживанням і значенням слів у готових реченнях чи текстах:
— з казки «Рукавичка» виписати синоніми до слова прийти;
— пояснити значення прислів’їв або відгадати загадку і виписати антоніми парами:
Не хвались, як починаєш, а хвались, як кінчаєш. У вогні я розмокаю, у воді я висихаю (Г. Бойко).
2. Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, уведення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо). Наприклад:
— прочитати текст, замінити підкреслені слова антонімами. Яку пору року буде тепер описано?
Прийшла весна. Зазеленіли дерева. Дні стали довшими, а ночі короткими. Прилетіли перелітні птахи. У полях починається гаряча пора.
—скласти можливі словосполучення зі словами багряний, багровий (мак,
рубець);
—доповнити речення порівняннями: Усе було вкрите білим снігом, мов... .
3. Творчі вправи (самостійне складання словосполучень, речень із потрібним словом, текстів за опорними словами тощо). Наприклад:
—скласти словосполучення з багатозначними словами (за вибором учнів);
—скласти текст — розповідь, опис чи міркування за малюнком, на основі власних спостережень тощо.
IV. За формою виконання вправи з лексики бувають усні і письмові.
Ці критерії розпізнавання лексичних вправ дають змогу характеризувати не різні вправи, а кожну окремо. Зокрема, вправа «Прочитати текст. Назвати в ньому слова, ужиті в переносному значенні» є за дидактичною метою вправою на пояснення значення слів; за характером розумових операцій — аналітичною; за ступенем самостійності — на спостереження за вживанням і значенням слова в поданому тексті; за формою виконання — усною.
Звичайно, можуть використовуватися і комбіновані вправи. Так, скажімо, учні спочатку виділяють із тексту слова, ужиті в переносному значенні, а потім використовують їх під час створення власного тексту.
Використання лексичних вправ має носити системний характер. Вони повин ні забезпечити поступове оволодіння лексичним матеріалом, ідучи від легших вправ до складніших, від дій за зразком до зростання самостійності і творчості в їхньому виконанні.
Поняття про слово
Поняття «слово» та його значення є основними в лексикології. Учні мають усвідомити,щокожнесловоє звукокомплексом,заякимзакріпленепевнесмислове (лексичне) значення. Саме тому ми розуміємо один одного.
Длясвідомогооволодінняпоняттям«слово»слідорганізуватиспостереження учнів за такими істотними ознаками цієї мовної одиниці:
149
—слово виділяється в усному і писемному мовленні;
—більшість слів мають самостійне значення;
—більшість слів можуть змінювати свою початкову форму, при цьому їх значення залишається незмінним;
—кожне слово відіграє певну роль у реченні і в тексті, які складаються зі
слів;
—кожне слово має звукове, а на письмі — буквене оформлення.
У результаті такого підходу в молодших школярів розвивається лексикосемантичний погляд на слово, який передбачає вміння виділяти в ньому лексичне значення і встановлювати семантичні (смислові) зв’язки певного слова з іншими лексичними одиницями. Цілком зрозуміло, що лексико-семантичний погляд на слово в учнів не можна сформувати, не ознайомивши їх зі словниками (алфавітне розташування слів, типи словників, побудова словникових статей, способи тлумачення слів, текстові ілюстрації).
Слово—головназначеннєваодиницямовлення.Дітищедошколизасвоюють значну кількість слів, але предметом вивчення слово стає у школі.
Учні повинні усвідомити, що мова потрібна людям, щоб розмовляти, повідомляти один одному свої думки, почуття, бажання, дізнаватися про події, враження і думки інших людей. Без мови було б важко, а то й просто неможливо разом навчатися, працювати, гратися — взагалі жити в суспільстві.
Але для того щоб розмовляти, потрібні слова. Мовлення без слів не буває. Слова — це позначення, назви, імена всього того, що ми бачимо, відчуваємо, сприймаємо у світі, який оточує нас. Словами та їх сполученнями позначаються конкретні предмети, дії, ознаки (калина, читати, блакитний). Слово є назвою, позначенням не одного якогось предмета, а загальною назвою для цілої низки схожих предметів, як би вони між собою не відрізнялись. Наприклад, словом стіл називаютьрізнізапризначеннямстоли—обідній,письмовий;зробленийіздерева, заліза, пластмаси і скла; домашній і класний тощо. Однак слова позначають не тільки те, що існує насправді, а й те, що ми можемо собі тільки уявити, вигадати. Для прикладу, у казках розповідається про Котигорошка, Бабу Ягу, лісовика. Їх ніколи не існувало насправді, вони є народною вигадкою, фантазією, однак мають свої назви. Слова позначають і абстрактні поняття (радість, гордий). За допомогою слів людина може передавати свої почуття, емоції. Будь-яке висловлювання людини оформлюється за допомогою слів, розташованих у певній послідовності відповідно до задуму і ситуації висловлювання.
Слів у кожній мові стільки, скільки потрібно людям, щоб позначити, назвати все те, про що вони говорять, думають, що собі уявляють.
Усі слова мови утворюють її словниковий склад, або лексику (від грецьк. слова lехіх — «слово»).
Унавчаннімовимолодшихшколярівнеобхіднодомагатися,щобучніусвідомлювали об’єктивно існуючу відмінність між навколишньою дійсністю, об’єктами, які її оточують і наповнюють, їхніми якостями, залежностями, що існують між ними, та словами, які позначають елементи цієї дійсності.
Звичайно, весь цей матеріал учні засвоюють у доступній їм, часом ігровій формі. Так, ще в добукварний період учитель має ознайомити першокласників із номінативною функцією слова, навчити протиставляти предмет і його назву (слово). З цією метою вчитель дає кожній дитині аркуш і пропонує зробити з ним що завгодно. Сама вчителька зі свого аркуша робить човник, пілотку чи ще щось. Цілком природно, що роботи учнів будуть різними. Хтось аркуш розірве, хтось що-небудь на ньому намалює. Головне, щоб діти зрозуміли, що з аркушем можна
150
виконати безліч дій. А тепер учителька пропонує виконати ці дії зі словами аркуш або папір. Учні переконуються, що зі словами ті самі дії, що і з предметом, ви-
конати не можна. Далі вчителька запитує: «А що можна зробити зі словами? (Ви-
мовити, прочитати, написати, почути). Для чого ж нам потрібні слова? (Щоб називати все, що нас оточує, спілкуватися)».
Наступне завдання вчителя — показати, що все, що нас оточує, має свою назву, позначене словом, що спілкуватися ми можемо тільки за допомогою слів. Вивчення цього матеріалу можна розпочати з гри-мовчанки. На полиці чи столі виставляється кілька іграшок: лялька, м’ячик, або вивішуються їх малюнки. Учні хором промовляють:
Чок-чок-чок — губи на гачок.
У мовчанку мовчки граєм, ніби зовсім слів не знаєм.
Після цього вчителька викликає двох учнів. Їм дозволяють узяти той предмет, наякийвоназдалекапоказує.Якийбипредметученьнебрав,учительзаперечливо хитає головою: «Ні!» Після трьох-чотирьох таких спроб гру припиняють. Чому не змогливиконатиумовгри?Яквиправитиситуацію?Вихідлишеодин:скористатися словом, назвою предмета. Учитель називає іграшки. Діти беруть їх.
Важливим завданням учителя в роботі над словом є поповнення словнико вогозапасумолодшихшколярів,щомаєвеликезначенняв мовленнєвомурозвитку дитини, оскільки він ґрунтується саме на словниковому запасі учнів, бо дає змогу вільно оперувати словами під час висловлення думки, орієнтуватися на стильову і ситуативну особливість продуктивного висловлювання.
Дитина постійно стихійно поповнює свій словник. Джерелом його попов нення є навколишнє середовище, в якому перебувають діти: мова батьків, інших дорослих, товаришів, мова літературних творів, кіно- і мультфільмів, радіо- і телепередач та ін. Проте відомо, що з побутового мовлення друзів, дорослих учні засвоюють часом діалектизми, жаргонізми, просторічні слова. Навіть із мови художньої літератури, теле- і радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні в дитячому побуті. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів має стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є досконалі твори художньої літератури, тексти шкільних підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.
Уроботі над формуванням словника молодших школярів відомий російський методист М. Р. Львов визначає такі основні напрями:
— збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових слів, яких школярі раніше не знали зовсім, чи нових значень тощо;
— уточнення словника, тобто поглиблення розуміння вже відомих слів, з’ясування їхніх відтінків, різниці між синонімами, антонімами, аналіз багатозначності, введення окремих слів у контекст, засвоєння емоційно забарвлених слів;
— активізація словника, тобто залучення якомога ширшого кола слів у мовлення кожного учня, з’ясування доречності використання того чи іншого слова;
— усунення нелітературних слів (діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів), які нерідко вживаються школярами, виправлення вад вимови, наголошування слів.
Узбагаченні й уточненні словника учнів важливу роль відіграє робота над ознайомленням із лексичним значенням слова. У поясненні значення слова, як і в будь-якій навчальній діяльності, необхідно керуватися загальними дидактичними
151
настановами, спрямованими на підвищення ступеня самостійності і пізнавальної активності самих учнів. Із цього приводу М. Р. Львов зазначає: «Домогтися, щоб самі школярі не тільки напевно вловили значення нового слова в тексті, а й зуміли пояснити його значення — означає забезпечити їхній розумовий розвиток, виховувати самостійність»1.
Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, головне, вжили його самостійно в потрібній ситуації.
Сучасній методиці відома низка способів і прийомів пояснення значення слова. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова.
Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації малюнка чи макета, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів: розгорнутого опису, добору синонімів тощо.
Для пояснення семантики нових слів учителі найчастіше вдаються до таких способів:
—показ предмета чи його зображення (малюнок, слайд, макет);
—використання контексту;
—найпростіший словотвірний аналіз;
—тлумачення слів (коротке пояснення, використання тлумачного словника
тощо).
Кожний спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слів за допомогою демонстрації (показу) можна здійснити, використавши такі прийоми:
а) показ натуральних предметів (бриль, мушля); б) показ малюнків, діапозитивів, слайдів (альтанка, дзиґарики, пінгвін);
в) показ опудал, макетів, муляжів (тетерук, кажан, екскаватор).
Пояснення значення слів шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів:
• самостійне пояснення значення слова учнями. Цим прийомом учитель користуєтьсятоді,колипрозорийконтекстпідказуєучнямзначенняслова.Так,слово чемно в реченні Чемно вітаюся: «Доброго ранку!» учні пояснюють як «увічливо», «з повагою». Слово багно в реченні Вози нові загрузли у багні (О. Стефанович) пояснюють як «болото», «болотисте місце»;
•конкретизація значення слова, поясненого учнями на основі контексту, не зовсім точна. Наприклад, у реченні Періщить дощ, як із відра діти пояснюють словоперіщитьяк«іде»,«ллє».Насправдіж,уточнюєвчитель, періщить—сильно б’є, січе;
•введення невідомого слова в контекст. Наприклад, щоб пояснити значення слова бані, учитель може скористатися таким реченням: Блищать золочені бані
собору Святої Софії (Ю. Тис).
Найпростіший словотвірний аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо.Класоводзапитує:«Відякогословаутворенепояснюванеслово?Чомуцей предмет(тварину,рослину)назвалисаметак?»Наприклад, очеретянка—пташка,
яка живе в очереті. Верховіття — верхня частина дерева, верхні гілки (віти).
1 Львов М. Р. Речь младших школьников и пути ее развития. — М.: Просвещение, 1975. — С. 32.
152
Цей прийом пояснення значення слів досить ефективний. Він дає змогу не тільки пояснити значення незнайомого слова, а й показати різницю у значеннях спільнокореневих, зовні схожих слів — паронімів (без уживання терміна). Наприклад, дружний (згуртований) — дружний клас, дружна сім’я; дружній (при-
ятельський, схвальний) — дружній погляд, дружня усмішка.
Тлумачення слів — найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до низки прийомів:
а) розгорнутий опис (пояснення): Берегиня — за повір’ям, це хатня богиня,
яка оберігає всю родину від хвороб та інших нещасть. У наш час берегинями називають жінок, які оберігають домівку, родинні традиції, національні цінності;
б) розчленування загального поняття на часткові (цитрусові — це апельсини,
лимони, мандарини; ошатний — це гарний, красивий, святковий (одяг));
в) підведення часткових понять під загальні: Анемони, ряст, проліски — це рослини, що починають рости напровесні, ще під снігом (В. Пархоменко);
г) використання синонімів: Баский — дуже швидкий, прудкий, жвавий (про коня). Слід мати на увазі, що пояснення значення слів шляхом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення бодай одного з дібраних для пояснення синонімів. Так, слово рубіновий слід пояснити не словамисинонімами багряний чи пурпурний, яких, можливо, діти не знають, а добре їм відомим словом червоний. Часом у контекстах автори самі вживають синоніми, чим полегшують роботу вчителя і спонукають дітей до самостійного тлумачення слів. Наприклад: Брами отвором стоять — навстіж всі ворота (Д. Павличко);
г) добірантонімів(значенняслова смуток, наприклад,стаєзрозумілимчерез зіставлення зі словом радість; нероба — зі словом працьовитий);
д) пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах українськоросійського білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних говорів,девпливросійськоїмовивсещедоситьзначний,значенняокремихслівможна пояснити за допомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки — носки, окуляри — очки, ковзани — коньки. В інших регіонах України слід скористатися перекладом іншою мовою — польською, угорською чи будь-якою іншою;
е) самостійне з’ясування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачні словники, виноски в підручниках): гетьман, -а. Начальник козацького війська та колись верховний правитель України. Спасибі, гетьмане Мазепо, що в нашій долі ви були (В. Крищенко).
Класовод має обрати такий спосіб і прийом пояснення значення слова, який найбільше підходить до кожного випадку тлумачення слова, адже пояснити значення того самого слова можна різними способами і прийомами. Так, значення слова тайстрина можна пояснити за допомогою показу самого предмета чи його зображення або розгорнутим описом (тайстрина — гуцульська, здебільшого різнокольорова , торбина, яку носять через плече).
Важливою умовою засвоєння значення слів є не тільки їх усвідомлення, а й використання в мовленні, забезпечення засвоєння учнями нових слів з опорою на власний мовленнєвий досвід школярів, адже рівень мовленнєвого розвитку учнів залежить не тільки від запасу слів, а й від уміння користуватися ними для конструювання власних висловлювань. А.П. Коваль підкреслює: «Добре, гарно розмовляє тільки людина, яка засвоїла, крім норм літературної вимови, велику кількість образних її засобів, зокрема, засобів художньої виразності, бо тільки оволодіння ними може зробити правильну мову влучною, багатою, яскравою»1.
1 Коваль А. П, Культура української мови. — К.: Наукова думка, 1966. — С. 69.
153