—Що тут зайве? (Зошит, лінійка, пенал, іграшковий автомобіль, булочка).
Чому так вважаєте?
—Від імені кого розповідається про портфель?
—Що вам допомогло здогадатися?
—Як би ви описали свій портфель?
2. Прочитайте вірш.
Гей ти, вітре, вітровію, Не пустуй! Я квіти сію. Сію айстри, нагідки
Ігвоздик аж два рядки,
Іпахучу матіолу,
Щоб цвіло усе довкола. (Л. Диркавець)
— Чим займається маленька господиня?
Подивіться на малюнки квітів і правильно назвіть їх (малюнки гвоздики, нагідки, матіоли, айстри).
—Як називається те місце, де ростуть квіти?
—Які квіти ви ще знаєте?
—А які квіти називають польовими? Спробуйте пригадати їх.
—Порівняйте волошку й ромашку.
Оперуванняродовимисловами-назвамияксинтетичнароботазначнопросуває школярів у розвитку їхнього мислення і мовлення. Якщо вчитель звертає увагу на те, що для розкриття значення лексичної одиниці потрібно починати з головного, більш загального слова, то учні поступово відмовляються від функціональних визначень на зразок «ручка — це якою пишуть».
Методика роботи з діалектизмами
Необхідноюумовоюформуваннягармонійнорозвиненоїособистостієозброєнняїїкомунікативнимивміннямийнавичками вільноговолодіннявсімазасобами літературної мови. Одним із першочергових завдань вищої школи в підготовці вчителів початкових класів як словесників є прищеплення студентству любові й пошани до живого народного слова, творчого ставлення до процесу взаємодії літературної мови з територiальними діалектами (наріччями).
На території України функціонують три наріччя (північне, південно-західне, південно-східне), у межах яких виділяють говори і говірки.
Живучи і працюючи в умовах діалектного середовища, вчитель щоденно відчуває поетичну силу народної мови. Батьки довірливо передають йому право всебічно впливати на мовлення й мислення своїх дітей. Готуючись до активного, «дорослого» життя в суспільстві, школяр сприймає знання про навколишній світ з вуст учителя, який подає інформацію у словесно-образній формі. Саме тому вчитель початкових класів повинен помічати діалектні помилки в мовленні учнів, тактовно і наполегливо їх виправляти й водночас навчати молодших школярів правильного й доцільного користування діалектною лексикою рідного краю. Про необхідність ознайомлення вчителів з місцевою говіркою писав свого часу К. Д. Ушинський. А відомий етнограф і діалектолог В. Г. Кравченко у 20-х роках ХХ ст. розгорнув діяльність, спрямовану на вивчення фольклору, особливостей
178
народного побуту та народної мови на території Житомирського і Коростенського районів, залучивши до цих досліджень учителів сільських шкіл. При сільських школах було створено етнографічні гуртки, де педагоги разом зі своїми вихованцями збирали зразки народної мови за тематичними питальниками.
Хоча проблема діалектного впливу на мовну культуру учнів привертала увагу науковців ще в перших десятиріччях ХХ ст., у лінгводидактиці вона знайшла своє втілення лише з кінця 50-х років, коли в російській, а потім і в українській методичній літературі з’явився термін діалектні помилки. Про досягнення методики в цій галузі свідчать численні праці (С. А. Врубель, О. А. Дорошенко, Г. О. Козачук, С. І. Котков, А. Я. Мановицька, Г. М. Мукан, Л. М. Симоненкова, Т. М. Левченко, О. В. Текучов, В. А. Чабаненко та ін.). До діалектних помилок, зазначали методисти,слідставитисьобережно,запобігатиїмсамеумолодшомушкільномувіці,коли формується культура зв’язного мовлення, оскільки говіркові особливості стійко закріплюютьсяв усномумовленнідітей.Діалектнамоваздатназберігати протягом тривалого часу й передавати від покоління до покоління деякі фонетичнi, граматичні й лексичні особливості. Навіть зараз ми стикаємось із парадоксальною, на першийпогляд,ситуацією,колилюдина,засвоївшинормилітературногомовлення
увищому навчальному закладі, повертається до рідного села й одразу (причому свідомо, із задоволенням) підкоряється «рефлексу материнської говірки» (термін Т. В. Назарової [2]). Проблема взаємодії літературної мови й діалектів перебуває
уцентрі уваги як мовознавців-діалектологів, так і методистів, які розглядають методи й прийоми, для їх упровадження в процесі викладання української мови в навчальних закладах різних типів, розташованих на території функціонування говірок.
Отже, формування в майбутніх учителів початкових класів системи лінгводидактичних знань, умінь і навичок роботи з діалектизмами у мовленні школярів зумовлене нагальною потребою суспільства в учителях, спроможних на плідному ґрунті рідної мови виховувати гідних громадян України. Вивчення діалектологічних відомостей, особливостей говіркового впливу на мовлення мешканців різних регіонів має стати одним із компонентів професійної підготовки студентів педагогічних навчальних закладів.
Експериментально доведено, що рівень мовленнєвої культури учнів початкових класів, які відчувають вплив говірки рідного населеного пункту на власне мовлення, значно підвищиться за умов, якщо:
1)вчитель застосовуватиме ефективні методи і прийоми, що ґрунтуються на різних формах навчальної діяльності дітей, а також сам глибоко і свідомо засвоїть необхідні для мовленнєвої діяльності теоретичні відомості з діалектології;
2)систематичну і цілеспрямовану співпрацю вчителя початкових класів, його вихованців та членів учнівських родин з вивчення діалектизмів органічно поєднувати з вихованням у майбутніх громадян дбайливого ставлення до живого народного слова як джерела збагачення літературної мови;
3)систему вправ, спрямованих на подолання мовленнєвих помилок діалектного походження, підпорядкувати основним лінгвістичним, дидактичним і психологічним вимогам.
Ураховуючи сучасний стан вивчення проблеми діалектного впливу на мовлення носіїв у сучасній лінгводидактиці та спираючись на ґрунтовні мовознавчі дослідження в галузі діалектології [1, 2, 5, 10, 11, 15, 19], доцільно проаналізувати
типові орфоепічні та граматичні помилки діалектного походження, визначити особливості вживання лексичних діалектизмів у мовленні дітей молодшого шкільного віку – вихідців з різних регіонів України. Це дасть змогу майбутнім учителям
179
початкових класів застосувати оригінальні методи й прийоми роботи з діалектизмами у мовленні школярів. Розробка системи вправ, спрямованої на подолання мовленнєвих помилок діалектного походження у дітей, водночас стимулюватиме інтерес педагогів до вивчення діалектної мови рідного краю.
Від першого дня роботи зі школярами, тобто з початком навчання грамоти, вчитель спостерігає розбіжності в артикуляції окремих звуків і звукосполучень літературної мови і територіальних діалектів, представлених у місцевості, де мешкають учні та їхні родини. Сформувати в дітей первинні уявлення про звуки й букви в умовах діалектного впливу значно важче: учні вимовляють окремі звуки й звукосполучення так, як чують їх у родинному колі. Отже, беручи за основу норми української фонетики й графіки, учитель особливо ретельно працює над подолан- нямдіалектнихфонетичних(орфоепічних)помилоківідповідно—орфографічних помилок фонетичного походження. При цьому важливим у роботі вважається диференційований підхід до учнів початкових класів, оскільки особливості діалектноївимовивластивіїмнеоднаковоюмірою.Томувчителевіслідзнатиякмовні особливості місцевої говірки, так і ступінь вияву цих особливостей у мовленні кожного учня. Це дасть можливість послідовно й системно проводити індивідуальну роботу з діалектизмами вже з першого класу (в добукварний період, коли діти вчаться правильно вимовляти звуки та поділяти слова на склади; у букварний період, коли, паралельно зі звуком, школярі вивчають усі букви українського алфавіту і в них формуються початкові графічні навички; у післябукварний період, коли вдосконалюються навички читання й письма).
Використовуючи за умов діалектного впливу традиційні методичні прийоми звукового аналізу та синтезу (виділення звука в потоці мовлення, спостереження за артикуляцією, голосне артикулювання, зіставлення слів, що розрізняються одним звуком, утворення складів, добір слів із певним звуком, демонстрація таблиць тощо), учитель насамперед є зразком для наслідування. Однак слід пам’ятати, що протистояти «рефлексу материнської говірки» на фонетичному рівні надзвичайно складно, оскільки в позаурочний час на звуковимову учнів знову-таки впливає родина. Розвиток у таких дітей мовленнєвого слуху, що відбувається в процесі реалізації звукового аналітико-синтетичного методу, є запорукою подальшого успішного вивчення української фонетики й орфографії. Рівень культури усного й писемногомовленнямолодшихшколярівзначноюміроювизначатиметьсярівнем сформованості в них чуття мови – вмінням виявити і виправити в себе та інших фонетичні (і відповідно орфографічні) помилки діалектного походження.
Охарактеризуємо типові відхилення від орфоепічних літературних норм, зумовлені впливом регіональних діалектів на мовлення учнів:
Північне наріччя:
Вимова голосних звуків: рефлексація давнього «ятя»: на мiсцi [i] утворилися дифтонги |iе|, |ие| у наголошенiй позицiï; у багатьох формах на мiсцi [i] пiд наголосом чується монофтонг [и]; [у] та дифтонг |уо| на місці давнього [о]
та ін. особливості: хлiеاб, хліеاв, риеاчка; виاтер, гориاх, биاлий, обиاд, виاтер, смиاх, дид, диاти, на столиا, бєاлий, обєاд, вєاтер, смєاх, дєд, дєاті, на столєا, біеاлий, обіاд, віеاтер, сміеاх, діед, діеاти, на століеا (білий, обід, вітер, сміх, дід, діти, на столі). Бляск, блєск (блиск); цьолуваاть, цєлуваاть, цилуваاть, цалуваاть(цілувати);тьоاтка,тюاтка,тюоاтка,тюиاтка,(тітка);паресяا,парасяا (порося),куоاнь,хруоاн,вуоاн,хвуоاрточка,двуоاр,конь,кунь,пудлоاга,кумаاр, агоاнь, вадаا, йон.
Наявністьпротетичнихфрикативнихhтаw:гонуاча,гуроاк,губіاдати,гупцеاньки,
гучиاтелька. вужиاна, воاсінь, воاстрий, вонуاча.
180
Диспалаталізований р: буاра, мраاка, С´еіроاжа, параاдок, баракиا, куاрачий, порй´аاдок, чирйачоاк.
Ствердіння [ц] в абсолютному кінці слова і в кінці слова перед голосним: вуاлица,
хлоاпец, молодеاц.
Твердий кінцевий [т] числівникових форм: дванаاццат, дванаاньцат.
Тверда вимова постфікса -ся зворотних дієслів: одружиاвса, робиاлоса,
вмиваاласа.
Вимова м’якого приголосного звука з можливим сполученням з [й] на місці м’якого
[в]: сяاто, сьяاто.
Південно-західне наріччя:
Ствердіння [р]. Тверда вимова [ц] в кінці слів: расниاй, бураاк, пораاдок. Хлоاпец,
удовеاц.
Голосний звук на місті давнього «ятя»: видроا, ведроا (відро). Ненаголошений [о] зазнає «укання»: тубіا, субіا, куроاва.
Відсутність подовження приголосних в іменниках середнього роду між голосними (крім окремих південноволинських говірок): житєا, знанєا (життя, знання).
Паралельна вимова о,е після шиплячих приголосних: шостий – шеاстий. Шеاпка,
чес.
Вимова голосних звуків: на місці давнього [е] (мед – мід), на місці давнього носового [е] після приголосного [р] та губних приголосних: запріжуا, запрєжуا,
паاмнять, паاмніть.
Тверда вимова [т] у кінці дієслів: біжаاт, люاбит.
Приставні приголосні перед [о]: гораاти, горіاх, вораاти, воріاх. Твердість і м’якість приголосного [л]: меاлник.
Відсутність подовження приголосних: житяا, облиاчя, розуاти.
Вимова слова соняшник: соاнешник, солоاнешник, соاяшник.
Перехід приголосних [н’],[д’],[т’] перед приголосними в [й]: сонеاйко, діاвойка,
шіснаاйціть.
Наявність звукосполук [ир], [ил], [ер], [ел]: керваاвий, гирміاти, кирваاвиця,
кирниاця.
Поширеність звукосполучень кі, гі, хі: ноاгі, ріاкі, троاхі, хіاтрий.
Південно-східне наріччя:
Етимологічні [е], [о] заступаються [і]: кінь, стіл, піч.
Відповідно до давнього «ятя», як і в південно-західному наріччі, вживається [і]:
діло, сніг, біда.
Пом’якшення колишнього твердого [р] та збереження кінцевого м’якого [р]:
р’ама, квартир’а, косар’, базар’.
Альвеолярний [л*]: л*ебідь, пол*е.
Вставний [н] після [м]: мнята, мнясо, памнять.
Пом’якшування шиплячих [ч’], [дж’]: курчя, джьміль.
Вживання [к] замість [т] перед голосним і в словах тісто, тісний: кісто, кіс-
ний.
Вживання школярами діалектизмів у зв’язному тексті вчитель може дослідити, використавши метод фонетичного транскрибування (див. таблицю).
181
Спрощений варіант фонетичної транскрипції для запису діалектних текстів
Вимова звука або звукосполучення |
Позначення на письмі |
|
|
[йа], [йу], [йе] на початку слова, після голосного, |
|
апострофа, м’якого знака або [а], [у], [е] в інших |
я, ю, е |
позиціях |
|
|
|
΄ — знак м’якості приголосного |
я, ю, є, і або ь |
|
|
’— знак напівпом’якшення приголосного |
|
|
|
[Ĭ], [ў] — нескладова вимова у та і |
у, і |
|
|
[еи], [ие] — вимова ненаголошених |
е, и |
[оу] — вимова перед наголошеним у |
о |
[н] — знак подовження приголосного |
Приголосні |
|
|
[дж], [дз] — африкати з лігатурою |
дж, дз |
|
|
[шч] — два звуки |
щ |
|
|
|, або || на місці пауз |
розділові знаки |
|
|
[уо], [уи], [уе], [уі], [іе] — дифтонги |
|
|
|
[иі], [іи] — вужча артикуляція |
и, і |
Наведемо приклад:
[рукавичка ║жиў-бýў д´іед ║ jáкос´ пошоў д´іед у-л´éс і-згубив рукавиецу ║ подб’éигла до-jé миш ║ загл´анýла в-рукавиецу і-подýмала | дóбра бýде м’іен´é хáта ║ подб’éигла до-рукавиеци ж´аба│а-хтó-хтó в рукавиеци живé ║ мишканорýшка ║ а-ти хтó ║ jа жáпка-креикотýшка │ давáі рáзом бýдем жит ║ давáі
║аж беижит за jец ║ побáчиў рукавиецу і-пиетá jеца │ а-хтó-хтó в-рукавиеци живé ║ мишка-норýшка │ жáпка креикотýшка │ а-ти-хтó ║ já зájчиек- постриебájчиек ║ ўпуст´éт і-менé ║ захóд | веисеил´éі бýде ║ заjшóў і-вóун ║ живýт собjé-живýт │ аж-тут хтóус´ стýкаjе і-питájе | а-хтó-хтó в рукавиеци живé ║ мишка-норýшка │ жáпкакреикотýшка | зájчиек-постриебájчиек │ а-ти-хтó ║ jа лиесичка-сеистричка | ўпуст´éт і-менé ║ зáход´ │ тики скраjéчку
║вл´éизла і-лиесица ║ жиевýт-собjé-поживájут ║ аж-тýт кушчéи треишчáт │ кабáн сýне ║ побáчиеў рукавиецу дие-і-питájе ║ а-хтó-хтó в-рукавиеци живé ║ мишка-норýшка │ жáпка-креикотýшка│зájчиек-постриебájчиек │ а-ти-хто ║ já кабáн-jеіклáн │ ўпуст´éт і-менé ║ да-м´нéсц´а немájе-ж ║ ну-ўпуст´éт │ jа помáлу бýду л´éзсти ║ ну-залáз´-ўже ║ зал´éз і-вóун ║ т´éісно з´вéирам │ затеи вéсеило ║ коли-це чýjут вони собáчи гáвкот ║ повиескáкували з-рукавиеци і-давáj втеикáт хтó-кудá║то-булá д´éидова собáка || вонá забрáла рукавиецу і-одала д´éиду ║ од´о-вáм кáзочка │ а-м´іен´é бубликоў в’jáзочка|| ]
182
(записановчителькоюМ.Бовсунівською,уродженкоюс.БовсуниЛугинського району Житомирської області від учня 4 класу Сергія Л.).
З метою вдосконалення орфоепічних умінь молодших школярів доцільно використовувати завдання на спостереження за вимовою окремих звуків та звукосполучень в українській літературній мові. За допомогою звукового та звукобуквеногоаналізівучительусуваєвмовленніучніввимовнівідхиленнядіалектного походження і відповідно — орфографічні помилки в словах, написання яких здійснюється за фонетичним принципом української орфографії. Наведемо приклади завдань, пропонованих для роботи з учнями:
Прослухайте уривок із казки «Вовк і семеро козенят» братів Грім. Учитель зачитує текст, відтворюючи особливості говірки Житомирщини. Чи правильно звучали слова у тексті?
[вéрнец:а козá додому │ постукаjе рожкам’і ў-двéр’і і – спеивájе ║ козен’áта│ д’іéтонк’і │ одомкн’éт хатинон’ку │ вáша мáт’і пр’іишлá │ молокá пр’іинеслá ║ козен’áта почýjут мáтер і – одм’іикájут jóі двéр’і ║]
Прослухайте уривок іще раз. Учитель читає текст частинами. Діти під час читання виправляють орфоепічні помилки, правильно вимовляючи слова.
Прочитайте уривок. Учні читають текст, дотримуючись орфоепічних норм літературної мови.
Виконайте звуко-буквений аналіз слів: вернеться, дітоньки, відімкніть.
Поряд із фонетичними помилками діалектного походження в усному й писемному мовленні молодших школярів особливої уваги потребують граматичні помилки.Дограматичнихпомилок,зумовленихвпливомрегіональнихдіалектів на мовлення учнів, відносять такі:
Північне наріччя:
Форма називного відмінка однини займенника той: тей.
Форма інфінітива дієслів з основою на голосний: сидіاт, сидіاть (сидіти), хоاдіт,
хоاдить (ходити).
Форма 1-ї особи однини теперішнього часу дієслів ІІ відміни з основою на зубні приголосні: хоاдю, воا дю, будюا, сидюا, ноا сю, проا сю.
(ходжу, воджу, буджу, сиджу, ношу, прошу).
Форма3-їособиоднинитеперішньогочасудієслівІІвідміни:хоاдит,ноاсит,проاсит,
воاзит, баاчит (ходить, носить, просить, возить, бачить).
Форма 3-ї особи множини теперішнього часу дієслів І і ІІ дієвідмін: несуاт,
стережуاт, хоاдят, проاсят, хоاдють, проاсють, ноاсють (несуть, стережуть, ходять, просять).
Формародовоговідмінкаодниниприкметниківіприкметниковоїформизайменни-
ків жіночого роду: доاбреї, доاбрей, доاброй, доاбри, наاшеї, наاшей, наاшой, наاши.
Форма орудного відмінка числівника два; називного відмінка числівника двісті:
двиاма, двіاма, двоاми, двуاми; двіاсти.
Форма прислівника літом: ліاтом, вліاто.
Форма 1-ї особи множини наказового способу дієслів на - ом: ходьоاм, бероاм,
несоاм.
Вживання іменникових суфіксів -ель-, -аш-: горобеاль, ліваاш (горобець, лівша).
Вживання прикметникового суфікса -ейк-: лигеاйкий, малеاйкий, тонеاйкий (ле-
генький, маленький, тоненький).
Форма місцевого відмінка множини іменників на -ох: двероاх, грудьоاх (дверях,
грудях). |
183 |
|
Формиродовоговідмінкаодниниприкметниківізайменниківна-ей: доاбреї,наاшеї
(доброї, нашої).
Форма 1-ї особи однини дієслів майбутнього часу: браاтим, косиاтим (братиму,
коситиму).
Форми найвищого ступеня прикметників і прислівників з префіксом нав-; ви-
щого ступеня прикметників – із суфіксом -ійш-: навстаاрший, навскоріاше; біліاйший.
Поширеністьубагатьохполіськіхговіркахіменниковогосуфікса-ухн-ідієслівного -ова-: матуاхна, куповаاть.
Поширеність конструкцій давального відмінка з прийменником ік, к, родового відмінка з прийменником ля, лє; поширеність конструкцій зі сполучниками
да, дак, дик, дак: к сеاрцю, ля хаاти.
Південно-західне наріччя:
Форми інфінітива на -ти, -чи; складені форми майбутнього часу недоконаного виду дієслів та складені форми минулого часу: носиاти, могчиا; буду ходиاти,
му ходиاти; ходиاлисьмо, буліاхмо.
Форма давального відмінка однини іменників ІІ відміни на -ові: товаاришові,
коньоاві. Браاтови, коньоاви. Конеاви.
Форма орудного відмінка однини іменників І відміни на -ою: земльоاю, душоاю.
Форма 2-ї особи однини теперішнього часу від дієслів дати, їсти: їсиاш, дасиاш.
Дасиا, їсиا, дась, їсь, даш, їш.
Форми 1-ї і 2-ї осіб однини теперішнього часу дієслова лити: лєاю, лєاїш, ляاю,
ляاєш.
Форми 1-ї особи множини дієслів минулого часу та 1-ї і 2-ї особи однини умовного способу: ходиاлисмо, робиاлисмо, даاвбим, даاвбис.
Вживання часток нехай, нех, най, ней.
Форма орудного відмінка однини іменників І відміни м’якої групи. Форма орудного відмінка однини іменників жіночого роду та узгоджувані прикметники порядкові числівники, займенники мають стягнене закінчення -оу, -еу, ойу, -ейу: долонею – долоاньою, долоاнев, долоاнем, долоاньом, рукоўا, землеўا, тобоўا, собоўا.
Форма місцевого відмінка однини іменників ІІ відміни з основою на -ц: у кінциا,
у вінциا.
Форми давального та орудного відмінків однини іменників 4-ї відміни з суфіксами -ат-, -ят-: лошєاтом, телєاтом, лошаті, теляті – лошєاту, телєاту, лошєاтови, телєاтови.
Форма називного відмінка числівника дев’яносто: девиноاсто, дев’ядесєاт,
девідесєاт.
Варіанти сполучників що, щоб, поки, доки: шо, ож, же, шоб, жеб, жебиا, шобиا. Кобиا, коб, кобись, кед, заки, заким, закля.
Варіанти частки ся: сі, си, сє.
Форма множини іменників у родовому відмінку має закінчення -ий:люاдий, діاтий,
гоاстий.
Збереження давніх форм давального і знахідного відмінків однини особових і зворотного займенників: тя, ня, ся, ню.
Форми числівників один, чотири: їден, єден, оден, штири.
Форми інфінітива на -ти, -чи: бігчи, нести, могчи, печи.
184
Вживання безприйменникових конструкцій давального відмінка: отець дітьоاм.
Вживання давального відмінка з прийменником к (ґ, ґу, д, ід): к собі, д ньому, ґ
вечору.
Вживання прийменника за (про) у знахідному відмінку: за нього казали.
Зворотна частка ся стоїть як у препозиції, так і в постпозиції: їм ся хотіло
(хотілося), ме сердити си.
Південно-східне наріччя:
Ненаголошені закінчення іменників з основою на м’який приголосний і шиплячий змінюються з -ейу на -ойу: диاньою, каاшою.
У частині говірок вплив прикметників м’якої групи на тверду: гарній, білій, на-
родній (чол. рід).
Відсутність приставного [н] у займенниках чоловічого і середнього роду: до йоاго, за йоاго.
Інфінітив дієслова на -ть: робиاть, ходиاть.
Відсутність чергування [д], [т], [з], [с] з відповідними шиплячими у формі І дієвідміни 1-ї особи однини дієслів теперішнього часу: ходюا, крутюا, возюا,
носюا.
Усічені (стягнені) форми дієслів: зна, гра, співа, літа (знає, грає, співає, літає).
Дієслова 2-ї дієвідміни в З-й особі однини теперішнього часу з наголосом на основі втрачають кінцевий [т]: хоاде, люاбе, ноاсе, воاде.
Форма вищого ступеня прикметників і прислівників на -іш поряд з -іщ: біліاщий,
добріاще.
Заміна протиставного сполучника але: та, так, но, ну.
Відповідно до концентричного принципу (повторюваності та зростаючої складності), учні до кінця четвертого класу отримують уявлення про будову слова, частини мови, засвоюють елементи синтаксису, ознайомлюються з пунктуацією та інтонаційним оформленням речення. Спираючись на евристичний, частково проблемний, проблемний, пояснювально-ілюстративний та репродуктивний методи навчання граматики української мови, вчитель зосереджує увагу на застосуванні здобутих учнями теоретичних знань у мовленнєвій діяльності. У боротьбі
зграматичними помилками діалектного походження ефективно використовувати схеми, таблиці-опори, індивідуальні картки; організовувати роботу в парах та малих групах, проводити різноманітні ігри (метаграми, кросворди, ребуси). Це можуть бути такі завдання: «Упізнай назви предметів за описом», «Склади слова
зодного кореня, дібравши до нього різні префікси та суфікси», «Зміни слова за зразком», «Склади речення за малюнком»; вибіркове списування, зорово-слухові диктанти, вправи на доповнення речень, на групування слів за різними ознаками тощо. Зазначимо, що у зв’язних текстах-розповідях, описах, міркуваннях, складених учнями, граматичні помилки діалектного походження (йдеться не тільки про усні висловлювання, а й про орфографічні помилки морфологічного або фонетико-морфологічного характеру в писемному мовленні) не характеризуються такою частотністю, як фонетичні помилки, які є значно стійкішими. У диктантах діалектних граматичних помилок ще менше, однак учитель, аналізуючи письмові роботи школярів, обов’язково повинен у доступній формі пояснити (навіть якщо йдеться про одного-двох учнів) причину неправильного написання.
Упроцесі вивчення граматики в основу завдань, спрямованих на роботу
з діалектизмами, слід покласти функціонально-комунікативний підхід. Наведемо приклади.
185