1. Основні положення рятувальних і інших робіт

Планування, організація виконання і безпосереднє керівництво проведенням РіІНР щодо життєзабезпечення населення у НС знаходяться у компетенції органів виконавчої влади на місцях, постійно діючих територіальних комісій із надзвичайних ситуацій, відповідних територіальних, функціональних і відомчих підсистем єдиної державної системи, спеціалізованих органів управління, сил і формувань ЦО.

Рятувальні роботи - це дії щодо порятунку постраждалого населення, матеріальних і культурних цінностей, захисту природного середовища у зоні НС, локалізації НС, придушенню або зведенню до мінімально можливого рівня впливу характерних для них небезпечних факторів. Рятувальні роботи проводяться в умовах, які загрожують життю і здоров'ю та потребують спеціальної підготовки, екіпірування і оснащення рятувальників.

Невідкладні роботи при ліквідації НС - це діяльність щодо всебічного забезпечення аварійно-рятувальних робіт, надання населенню, яке постраждало у НС, медичної й інших видів допомоги, створення умов, мінімально необхідних для збереження життя і здоров'я людей, підтримки їхньої працездатності.

Відповідно до Законів України «Про Цивільну оборону України» (1993 р.) і «Про аварійно-рятувальну службу і статус рятувальника» (1999 р.) комплекс рятувальних та інших невідкладних робіт містить у собі:

1. організацію розвідки маршрутів висування формувань ЦО у зону НС, з'ясовування обстановки і ступеня руйнацій, розмірів осередку зараження, швидкості і напрямку поширення зараженої хмари або пожежі;

2. виявлення об'єктів і населених пунктів, для яких існує реальна погроза ураження;

3. пошук постраждалих людей і витяг їх з-під завалів, з ушкоджених, загазованих, затоплених, задимлених палаючих будинків;

4. життєзабезпечення населення й особового складу формувань, які залучаються до участі у рятувальних та інших невідкладних роботах;

5. скресання зруйнованих, ушкоджених і завалених захисних споруд і порятунок людей, які знаходяться у них;

6. подачу повітря у завалені захисні споруди з ушкодженою фільтровентиляційною системою;

7. забезпечення людей ЗІЗ;

8. надання невідкладної медичної допомоги ураженим, травмованим і хворим і їхню евакуацією у медичні установи;

9. вивід (вивіз) населення за межі зон дії небезпечних і шкідливих для їхнього життя і здоров'я факторів;

10. проведення санітарної обробки людей; дезактивації, дегазації, дезинфекції ЗІЗ, одягу, взуття, територій;

11. прокладку колонних шляхів і устрій проїздів (проходів) у завалах і зонах радіоактивного, хімічного, бактеріологічного зараження;

12. локалізацію аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних системах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт;

13. зміцнення або завалення конструкцій будинків і споруд, що загрожують обвалом і перешкоджають безпечному виводу людей, руху транспорту і проведенню рятувальних робіт;

14. ремонт і відновлення ушкоджених і зруйнованих ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж, з метою проведення рятувальних робіт;

15. ремонт і відновлення захисних споруд для укриття людей у випадку повторної загрози виникнення НС або впливу повторних вражаючих факторів;

16. виконання ритуальних робіт;

17. забезпечення громадського порядку;

18. соціально-психологічна реабілітація постраждалого населення тощо.

Відповідно до статей 9-12 Закону України «Про Цивільну оборону України» і Положенням про цивільну оборону України для ліквідації наслідків НС створюються сили цивільної оборони: війська ЦО, спеціалізовані і невоєнізовані формування.

Рятувальник - це громадянин, професійно підготовлений і атестований на проведення аварійно-рятувальних, пошукових і невідкладних робіт в осередках НС.

Спеціалізовані формування - це організаційно оформлені підрозділи (організації, підприємства), утворювані для виконання рятувальних і інших невідкладних робіт, що потребують спеціальної кваліфікації особового складу і використання спеціальних технічних засобів.

Спеціалізовані формування мають три рівні підпорядкування: центральний, територіальний (не нижче міста) і об'єктовий.

Відповідно до рівня підпорядкування створюються такі спеціалізовані формування:

- центрального підпорядкування - Кабінетом Міністрів України;

- територіального підпорядкування – місцевою держадміністрацією;

- об'єктового підпорядкування - адміністрацією підприємства.

Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються своєму засновнику, а оперативно для використання у НС - відповідному Управлінню (штабу) ЦО і на них покладаються:

а) профілактичні роботи з попередження аварій і катастроф;

б) рятувальні та евакуаційні роботи в осередках НС, надання медичної допомоги постраждалим безпосередньо на робочому місці або на маршрутах евакуації;

в) виробництво, ремонт і технічне обслуговування засобів аварійного зв'язку, дозиметричних приладів, ізолюючих дихальних апаратів і іншого устаткування, необхідного для ліквідації наслідків НС;

г) підготовка персоналу потенційно небезпечних об'єктів до дій у НС.

Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється на основі фахового добору у відповідності зі статтею 12 Закону України «Про Цивільну оборону» створюються такі служби: енергетики, медичного захисту населення, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерного, комунально-технічного, матеріального забезпечення, оповіщення і зв'язку, торгівлі і громадського харчування, транспортного протипожежного забезпечення тощо.

Невоєнізовані формування ЦО - це групи людей, об'єднані у ряди, команди, дружини тощо, оснащені спеціальною технікою, майном, призначені для дій у НС. Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, установи, організації, їхній персонал і матеріально-технічні засоби. Невоєнізовані формування ЦО створюються завчасно.

Для успішного проведення РіІНР особовий склад формувань ЦО повинний бути професійно підготовленим, мати психологічну стійкість, повинний додержуватися правил і мір безпеки в умовах НС.

Основними принципами діяльності рятувальних служб (формувань) і рятувальників є:

1. принцип гуманізму і милосердя, який передбачає пріоритетність завдань порятунку життя і здоров'я людей, захисту навколишнього середовища при виникненні НС;

2. принцип постійної готовності до оперативного реагування на НС і проведення робіт із локалізації осередку і ліквідації наслідків НС;

3. принцип єдиноначальності керівництва рятувальними службами і формуваннями;

4. принцип виправданого ризику і забезпечення безпеки при проведенні рятувальних і невідкладних робіт.

Послідовність, прийоми і засоби виконання РіІНР

Послідовність, прийоми і засоби виконання РіІНР залежать від причин виникнення НС, від характеру і масштабів руйнацій виробничих і житлових будинків, ступеня радіоактивного і хімічного зараження, рівнів води при повенях, затопленнях і інших умов.

У першу чергу формування ЦО повинні забезпечити швидкий і організований вхід в осередок НС з метою проведення оцінки обстановки, устрою проїздів і проходів до зруйнованих будинків, захисних споруд, де можуть знаходитися люди і безпосередньо до місця аварії (катастрофи), щоб локалізувати або ліквідувати джерело небезпеки.

Рятувальними формуваннями здійснюється пошук потерпілих, витяг їх з-під завалів, місць затоплення, задимлених і заражених приміщень радіоактивними речовинами, СДОР, бактеріальними засобами тощо.

В осередках НС у найкоротші терміни повинна надаватися медична допомога найбільшій кількості травмованих, уражених, поранених і хворих. Першу медичну допомогу в осередках НС надають санітарні дружини, які заздалегідь формуються для цієї цілі з числа персоналу промислових об'єктів, установ і організацій. До складу санітарних дружин варто включати тільки осіб, спеціально навчених загальним прийомам надання само- і взаємодопомоги. Крім того, вони беруть участь у виносі постраждалих у безпечні місця. Але головна вага у наданні допомоги у перші години після виникнення НС лягає на: бригади швидкої допомоги, лікарсько-фельдшерські (сестринські) бригади; бригади екстреної спеціалізованої медичної допомоги (нейрохірургічні, травматологічні, токсикологічні, опікові тощо); мобільні (пересувні) госпіталі різноманітного призначення. У великих містах України (Києві, Харкові, Донецьку та інших) створені центри «Медицини катастроф» у рамках державної служби медицини катастроф.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, через годину після катастрофи вмирають 30% тяжко постраждалих, котрим своєчасно не надавалася перша медична допомога, через 3 години - 60%, а через 6 годин - 90%. Світовий досвід показує, що надзвичайні ситуації техногенного, природного, військового характеру дуже часто призводять до значного погіршення санітарно-гігієнічної обстановки. Можливість виникнення епідемічних осередків у районах стихійних лих і катастроф обумовлена низкою причин:

- руйнація системи водопостачання, каналізації, опалення;

- погіршення харчування, стресові стани, відсутність належного сезонного одягу, взуття призводять до підвищення сприйнятливості постраждалого населення до різноманітних інфекційних захворювань;

- різке погіршення санітарно-гігієнічних умов перебування людей в осередках землетрусу, повені, ураганів тощо;

- інтенсивна міграція населення (організованих контингентів у вигляді піших колон евакуйованих людей, рятувальників, які беруть участь у ліквідації наслідків НС, і неорганізованих - із числа постраждалих і здорових людей;

- масове розмноження гризунів і поява серед них епізоотій.

При виникненні інфекційних захворювань серед населення необхідно в терміновому порядку проводити протиепідемічні заходи, які містять у собі:

- виявлення хворих і їхню ізоляцію (госпіталізацію) в інфекційні лікарні, а в умовах НС військового часу - у пересувний інфекційний госпіталь;

- виявлення осіб, які контактують із хворими.

При виникненні особливо небезпечних інфекцій (чуми, холери, жовтої лихоманки, лихоманок Ласса) уводиться карантин.

При масових інфекційних захворюваннях, де людина не є джерелом інфекції, або виявлені збудників, що не відносяться до особливо небезпечних інфекцій - вводиться обсервація - медичне спостереження за усіма контактними і проведення профілактичного лікування. До таких хвороб відносяться бруцельоз, черевний тиф, сап, туляремія тощо.

Карантин - це комплекс режимних, адміністративно-господарських, лікувально-профілактичних, санітарних, ізоляційних і протиепідемічних заходів, спрямованих на локалізацію та ліквідацію епідемічного осередку і на повну ізоляцію хворих. Найважливіша мета карантину – недопущення розповсюдження інфекційних хвороб як усередині осередку, так і за його межами.

Організація і проведення карантинних заходів здійснюється під керівництвом надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК). Ці заходи містять у собі:

• оточення осередку або збройну охорону для чого залучаються сили і засоби служби охорони громадського порядку МВС;

• суворий контроль за в'їздом і виїздом із зони карантину;

• санітарну експертизу продуктів і води;

• організацію і проведення до установлення виду збудника інфекційних захворювань екстреної профілактики, для чого використовуються антибіотики й інші антимікробні препарати;

• організацію і проведення екстреної специфічної профілактики після установлення виду збудника (антибіотики спрямованої дії, імуноглобуліни тощо);

• проведення імунізації населення (вакцинація, уведення імуноглобулінів, імунних сироваток, анатоксинів).

З уведенням карантину міський транспорт, підприємства громадського харчування переводяться на обслуговування головним чином працюючих змін підприємств, що не припиняють роботу в умовах карантину.

У комплексі протиепідемічних заходів у бактеріологічних осередках, ведуче місце займає дезинфекція місцевості, транспорту, виробничих і житлових приміщень тощо.

При проведенні РіІНР в осередках стихійних лих, значних техногенних катастроф обов'язково використовуються усі необхідні в країні, місті, районі типи і марки будівельних, дорожних машин і механізмів, техніки комунального господарства. У залежності від виду робіт вони підрозділяються на такі групи:

а) машини і механізми для розкриття завалених захисних споруд і укриттів, розбирання і розчищення завалів, підйому, переміщення і транспортування вантажів (екскаватори, трактори, бульдозери, крани, тягачі-трейлери, самоскиди з причепами, лебідки, блоки, домкрати);

б) пневматичний інструмент (бурильні і відбійні молотки), що використовується для пророблення отворів у кам'яних, цегельних і бетонних стінах, перекриттях завалених шахт, сховищ із метою подачі в них повітря або виводу з них людей;

в) устаткування для різання металів (керосинорізи, бензорізи, автогенні електрозварювальні апарати);

г) механізми для відкачки води (насоси, мотопомпи, поливомиючі і пожежні машини);

д) засоби, які забезпечують транспортування або переправу через водяну перепону різноманітних видів техніки й устаткування (баржі, пороми, понтони тощо);

е) ремонтні й обслуговуючі засоби (ремонтні майстерні, станції технічного обслуговування, бензо-, газо- і водозаправщики).

Перелічена техніка і засоби використовуються не тільки для устрою проходів і проїздів до зруйнованих будинків, споруд, але й для розбору завалів і витягу людей у місцях їхнього ймовірного скупчення, наприклад, які переховуються у захисних спорудах. З ними встановлюється зв'язок через збережені засоби зв'язку, труби водопостачання й опалення.

У першу чергу в укриття подається повітря, для чого розчищають повітрязаборні канали або проробляють отвори у стіні або перекритті. При розкритті захисної споруди використовуються різноманітні засоби у залежності від її конструкції і характеру завалу.

Проблема, яку поки не вдалося вирішити у жодній країні світу, полягає у швидкому і достатньо обережному розборі руїн будинків для порятунку заживо похованих. Землетруси останніх років показують, що люди під руїнами можуть залишатися живими більш двох тижнів, якщо вони не поранені. Наприклад, у Мексиці після землетрусу у вересні 1985 р., що забрав 4,5 тис. життів, людей знаходили після закінчення 13 діб. У 1988 р. у м. Ленінакані на п'яту добу після землетрусу розкопали і витягли живих 5398 чоловік.

Є сумна статистика: із тисячі чоловік, що потрапили в завали після землетрусу, щогодини вмирають 50 чоловік, тому кожна хвилина зволікання забирає життя одного з тисячі живцем похованих.

При ліквідації наслідків землетрусу велику допомогу надають спеціалісти з Франції, Англії, Швейцарії, США й інших країн, що прибувають на місце катастрофи з унікальною апаратурою: чутливими інфрачервоними камерами (тепловізори), які допомагають знаходити людей у завалах і віброфонами, устроями для спрямованого прослуховування звуків у завалах: якщо відстань невелика, можна почути навіть прискорене серцебиття у постраждалого.

Велику допомогу надають спеціально навчені собаки, здібні знаходити живих людей на великій глибині. Так, група французьких рятувальників (84 чоловіки із тридцятьма спеціально навченими собаками), яка прибула у м. Ленінакан уночі 9 грудня 1988 р., тобто через дві доби після землетрусу, за добу врятувала з-під руїн більш 60 людей.

В осередках НС виникають первинні або повторні осередки пожеж. З метою гасіння пожеж і відновлення водопостачання населення в осередках різноманітних НС використовуються запасні і водонапірні резервуари, відновляються насосні станції і свердловини.

При ушкодженні системи теплопостачання усередині будинків і загрозі ураження людей гарячою водою, парою або гарячим повітрям її відключають від зовнішньої мережі засувками на увід у будинок. Усунення аварій на газових мережах здійснюється відключенням окремих ділянок на газорозподільних і газгольдерних станціях, а також за допомогою спеціальних запірних устроїв і засувок за межами будинків. Всі роботи з усунення газових аварій проводяться в ізолюючих протигазах і з використанням вибухонебезпечних ламп.

Аварії на електромережах усуваються тільки після їхнього знеструмлення. Невідкладні роботи у випадку руйнації технологічних трубопроводів провадяться з метою запобігання вибухів і пожеж (шляхом відключення насосів, що підтримують тиск, перекриття трубопроводів засувками).

Своєчасне й організоване проведення РіІНР в осередках НС сприяє підвищенню виживаності людей в екстремальних умовах.