7.3 Система законодавчих актів і правових природоохоронних норм в Україні.

Закони про охорону природи (ЗОП) – вищі законодавчі акти, що відображають комплексний підхід до правового регулювання суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем.

Вони розповсюджуються на всі галузі народного господарства і всі сторони життя людей – їх трудову діяльність, побут і відпочинок, а так само на всі елементи природного середовища – землю, її надра, води, ліси, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря в межах юрисдикції держави.

В Україні основним законом, що визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони навколишнього середовища є Закон України про охорону навколишнього середовища, прийнятий в 1991 році.

Він складається з 16 розділів. У другому розділі визначені екологічні права і обов'язки громадян України. Так, кожен громадянин України має право на безпечну для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище, участь в обговоренні проектів законодавчих актів, об'єднання в громадські природоохоронні організації, отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього середовища, участь в проведенні суспільної екологічної експертизи і так далі

Разом з цим громадяни України зобов'язані берегти природу, раціонально використовувати її багатства, вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів і штрафи за екологічні правопорушення, здійснювати діяльність з дотриманням вимог екологічної безпеки.

Окрім цього закону в Україні існує:

Земельне законодавство – галузь законодавства, що визначає правовий режим всіх земель в країні, порядок їх використання і охорони. Воно передбачає строго цільове використання земель для задоволення потреб народного господарства і населення, встановлює пріоритет використання продуктивних (родючих) земель для потреб с/г виробництва. Для будівництва підприємств, житлових об'єктів, дорогий, ліній електропередач і так далі виділяються землі, непридатні для сільського господарства.

Лісове законодавство – галузь законодавства, що визначає правовий режим лісів, порядок їх використання і охорони.

Повітряне законодавство – законодавство про охорону атмосферного повітря – включає сукупність правових норм, направлених на регулювання відносин по використанню і охороні атмосферного повітря.

Правові норми повітряного законодавства передбачають, що якість атмосферного повітря визначається відповідно до норм ГДК забруднюючих речовин.

Повітряне законодавство передбачає також охорону атмосферного повітря від шкідливих фізичних і інших дій (шуму, електромагнітних випромінювань і так далі)

Водне законодавство – галузь законодавства, що визначає правовий режим водних ресурсів країни, порядок їх використання і охорони, а також запобігання їх шкідливій дії

За порушення природоохоронного законодавства передбачають різні види юридичної відповідальності: адміністративну, дисциплінарну, матеріальну, кримінальну. В області природокористування найбільш поширеними є заходи адміністративної відповідальності: штрафи, попередження, тимчасове закриття підприємств, заборони на користування природними ресурсами.

Поділа по вирішенню господарських суперечок, пов'язаних з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища розглядаються органами державного арбітражу.

Найбільш поширеними арбітражними справами є справи про відшкодування збитків:

• рибному господарству у випадках масової загибелі риби в результаті забруднення водних об'єктів промисловими, комунальними і іншими стічними водами;

• мисливському господарству у разі загибелі диких тварин в результаті порушення вимог охорони навколишнього природного середовища (по позовах органів мисливського господарства);

• лісовому господарству (по позовах органів лісового господарства).

Підприємства, установи і організації, що відшкодували збитки відповідно до рішень органів державного арбітражу, мають право пред'являти в суді регресивні позови до своїх посадових осіб і інших працівників, безпосередньо винних в порушенні законодавства про охорону навколишнього середовища і спричиненні вказаних вище збитків народному господарству.

Питання до самоконтролю:

1. Механізми з регулювання екологічної безпеки (екологічний аудит, ліцензування небезпечних видів діяльності тощо).

2. Визначення критеріїв і норм екологічної безпеки, контроль за безпечним використанням природних ресурсів.

3. Організація і здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням вимог екологічної безпеки у процесі поводження з небезпечними, радіоактивними і токсичними речовинами, дотримання умов безпечного розміщення та збереження небезпечних, токсичних та радіоактивних відходів.

4. Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації.

Використана література: 2, 6, 21, 24, 29, 31.

ЗАКЛЮЧЕННЯ

Сучасний стан економічного і соціального розвитку країни, техногенне навантаження регіону та його екологічна небезпека, незворотні процеси у природному середовищі, - потребують невідкладних заходів щодо зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій, підвищення рівня безпеки населення та готовності територіальної підсистеми цивільного захисту до дій за призначенням.

Тому, вивчення питань цивільного захисту повинно бути направлено на зниження техногенних ризиків та підвищення рівня захисту населення шляхом забезпечення ефективного функціонування єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій (далі – ЄДС ЦЗ), її територіальних та функціональних підсистем, забезпечення готовності до проведення ефективних заходів захисту населення при виникненні надзвичайних ситуацій, у тому числі проявів можливих терористичних актів, а також забезпечення готовності до переводу системи цивільного захисту з мирного часу на особливий період.