Основні завдання організацій роботодавців у справі оздоровлення соціально-трудових відносин в україні:

• ідентифікація, формулювання, представництво та захист спільних інтересів і прав роботодавців у відносинах з органами державної влади й об’єднаннями найманих працівників;

• участь у проведенні переговорів і укладанні дво- і тристоронніх угод на всіх рівнях;

• координація дій у виконанні зобов’язань згідно з укладеними угодами;

• сприяння вирішенню колективних трудових спорів і запобігання страйків;

• координація діяльності щодо виконання науково-технічних і соціально-економічних програм різних рівнів;

• поширення управлінських знань та досвіду, надання роботодавцям різноманітних послуг: інформаційних, консультаційних, навчальних, юридичних, посередницьких у справі врегулювання трудових конфліктів та ін.;

• відстоювання необхідності довгострокових державних інвестицій у людський капітал і державної підтримки розвитку персоналу на підприємствах;

• розвиток співробітництва на засадах соціального партнерства з об’єднаннями найманих працівників;

• налагодження постійних контактів із засобами масової інформації й громадськістю, формування позитивного іміджу роботодавця в Україні;

• розвиток співробітництва з міжнародними організаціями роботодавців, поширення позитивного досвіду соціального партнерства і т.ін.

12.4. Оцінка стану соціального партнерства в Україні і напрями його розвитку

Особливості соціального партнерства в україні:

1. Тривала соціально-економічна криза, початок стабілізації і покращення становища країни

2. Ринкові відносини й інститути лише почали формуватися

3. Сформувалася вкрай поляризована соціальна структура, відбулося майнове розшарування населення

4. Корупція, переважання корпоративних інтересів і настроїв, зрощення підприємництва з апаратними структурами – держава не захищає інтереси підприємців, підприємці не дотримуються законів

5. Виникнення псевдовласників (працівників з невеликими пакетами акцій і без права впливу на рішення керівництва підприємства). Різноспрямованість особистих інтересів директорату і соціально-економічної ефективності діяльності підприємств

6. Ігнорування та невиконання чинних законів різними суб’єктами (у т.ч. органами державної влади)

7. Несформованість соціального партнерства. Неможливість працівників реально протистояти роботодавцям

8. Держава – власник, адміністратор гарантій та інтересів громадян – сьогодні не захищає найманого працівника

9. Профспілки втратили довіру у громадян

10. Поширення «тіньової» економіки, що не сприяє розвитку соціального партнерства. На «тіньових» підприємствах не дотримуються норм трудового законодавства, працівники розглядаються лише як трудові ресурси виробництва

11. Суттєва перешкода становленню соціального партнерства - розмивання ціннісно-нормативної системи суспільства через масове порушення законів і соціальних норм