Аналіз рівня економічної активності та працездатності населення

Коефіцієнт, %	Формула
Загальної економічної активності
Економічної активності населення працездатного віку
Загальної працездатності
Працездатності населення у працездатному віці

де S_{16- 59} та Sⁿ_{16- 59} - чисельність відповідно осіб працездатного віку та працездатних осіб працездатного віку;

S^а – чисельність економічно активного населення;

S – загальна чисельність населення.

Таблиця 4.3

Розрахунок коефіцієнтів навантаження

Коефіцієнт, ‰	Формула
Загального навантаження
Пенсійного навантаження
Заміщення трудових ресурсів

Таблиця 4.4

Розрахунок показників інтенсивності економічної активності населення

Показник, %	Формула розрахунку за методологією
	офіційної статистики	МОП
Економічної активності
Загальної зайнятості		-
Зайнятості населення працездатного віку
Зайнятості економічно активного населення		-
Використання трудових ресурсів		-
Рівня безробіття, де S^зБ – чисельність зареєстрованих безробітних.

Співвідношення попиту на робочі місця та їх пропозиції відбиває коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце, вакансію К_н:

(4.2)

Характеристики зайнятості та безробіття свідчать не лише про стан трудових ресурсів та ринку праці. Вони є побічними показниками рівня добробуту, стану системи соціального забезпечення та захисту населення, загального рівня життя.

Рух та відтворення трудових ресурсів оцінюють абсолютними і відносними статистичними величинами. Природне поповнення (вибуття) трудових ресурсів :

коефіцієнт природного поповнення (вибуття) трудових ресурсів:

(4.3)

коефіцієнт природного приросту (зменшення) трудових ресурсів:

К_{прир. п.} = К_пп – К_пв . (4.4)

Важливим процесом на ринку праці є міграція робочої сили, тобто механічний рух працездатного населення в межах країни чи регіону або за їх межами. Міграція може бути пов’язана із зміною місця проживання, але частіше із пошуком місця роботи. Характеристиками міграційних процесів є абсолютні показники (чисельність мігрантів різного виду – тих, що виїхали з країни (регіону), та тих, що в’їхали в країну (регіон), їх групують за статтю, за віком, за країнами вибуття (прибуття) та ін.; показники валової міграції та сальдо міграції). Крім того визначають відносні характеристики – коефіцієнти.

Механічний рух трудових ресурсів оцінюють за формулами:

коефіцієнт механічного поповнення К_мп (аналогічно – вибуття К_мв):

(4.5)

коефіцієнт міграції:

К_м = К_мп – К_мв; (4.6)

За абсолютними характеристиками чисельності прибулих і вибулих визначають такі показники, як сальдо міграції (різниця прибулих та вибулих за відповідний період часу) та валова міграція (сума прибулих та вибулих за відповідний період часу).

Загальну характеристику руху трудових ресурсів дає коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів:

К_зп = К_прир.п. + К_м. (4.7)

Прогнозна чисельність трудових ресурсів на період тривалістю n років може бути визначена кількома методами, один із них - при незмінних значеннях К_зп по роках:

ТР_n=ТР₀∙, (4.8)

де ТР₀ – чисельність трудових ресурсів на вихідну дату;

К_зп – вірогідне значення коефіцієнта загального приросту трудових ресурсів.

Якщо відомі тенденції в зміні чисельності населення, то прогнозну кількість трудових ресурсів обчислюють за формулою:

ТРn=S₀∙d , (4.9)

де S₀ – чисельність населення на вихідну дату;

К_зп– коефіцієнт загального приросту населення;

d - вірогідна в перспективі частка трудових ресурсів в чисельності населення, яка визначається з урахуванням тенденції розвитку.

2. Показники ринку праці

Ринок праці характеризується такими поняттями як працевлаштування (зайнятість), безробіття, пропозиція робочої сили, попит на робочу силу.

Пропозиція робочої сили вивчається за даними служби зайнятості стосовно осіб, які до неї звернулися у пошуках праці. Використовують:

• абсолютні показники (всього, в тому числі: за статтю, віком, освітою, професією, причиною незайнятості тощо),

• відносні, що характеризують інтенсивність пошуку роботи (обчислюються діленням числа зареєстрованих на чисельність ЕАН працездатного віку або зайнятого).

Попит на робочу силу характеризують такі абсолютні показники:

• число підприємств, що дали інформацію про потребу в робочій силі;

• число вільних робочих місць;

• число новостворених робочих місць;

• число робочих місць, заброньованих за 5-тивідсотковими квотами для мало захищених.

Співвідношення між попитом і пропозицією характеризує кон’юнктуру ринку праці. Кон’юнктура ринку праці формується під впливом різних чинників і може бути :

• врівноваженою,

• праценадлишковою;

• працедефіцитною.

Для вивчення працевлаштування і безробіття використовують групування за:

• статтю, віком, освітою, професією,

• причиною звертання,

• тривалістю пошуку праці,

• тривалістю безробіття;

• галузями економіки;

• формами власності підприємства тощо.

Характеристиками ринку праці є також показники професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, що надаються через службу зайнятості; показники соціальної допомоги безробітним.

Показники наявності, структури, стану та руху робочої сили

Становлення ринкової економіки України й ринку праці потребує раціонального, ефективного розподілу та використання трудових ресурсів. Це, у свою чергу, передбачає облік чисельності та складу працівників, а також їхній рух на кожному робочому місці.

Основним показником наявності робочої сили на всіх суб’єктах господарювання, незалежно від форм власності, які використовують найману працю (робочу силу), є облікова чисельність працівників (моментний показник).

Для характеристики чисельності працівників за період розраховується середньооблікова чисельність працівників, яка за звітний місяць обчислюється діленням чисельності працівників облікового складу за кожен календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого – по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні, на кількість календарних днів звітного місяця.

Середньооблікову чисельність за більший період часу (квартал, рік) на практиці розраховують за формулою простої середньої арифметичної – діленням суми середньооблікових чисел за відповідні місяці на їх кількість, тобто на 3 або на 12 (у цьому разі допускається деяка похибка, бо тривалість місяців неоднакова; точніше середньооблікову кількість можна визначити, узявши до уваги справжню тривалість окремих місяців).

Середньооблікова чисельність працівників по групі підприємств, галузей та економіці в цілому визначається як сума середньооблікової чисельності працівників окремих підприємств.

Залежно від ознаки, що покладена в основу вивчення, склад працівників може бути вивчений за допомогою різних статистичних групувань.

У державній статистичній звітності з питань праці передбачено розподіл працівників на персонал, зайнятий:

• основною діяльністю, тобто персонал, який безпосередньо бере участь у процесі виробництва або обслуговує його;

• неосновною діяльністю (в обслуговуючих та інших господарствах), тобто персонал який не пов’язаний безпосередньо з основною діяльністю підприємства, з процесом виробництва.

На рівні підприємств та організацій вирізняють такі категорії персоналу: керівники, спеціалісти, службовці, робітники. У окремих галузях ті чи інші категорії персоналу розглядаються докладніше. Особливо це стосується категорії робітників (за рівнем кваліфікації, за стажем роботи та ін.) [15, 17, 32, 36, 37, 39].

Мірою кваліфікації окремого робітника найчастіше слугує відповідний розряд за встановленою тарифною сіткою. Узагальнюючою мірою рівня кваліфікації робітників є середній тарифний розряд.

Середній тарифний розряд можна обчислити двома методами:

1. Як середню арифметичну з тарифних розрядів робітників, зважених за кількістю робітників кожного розряду.

2. З урахуванням тарифних ставок на підставі даних про середній тарифний коефіцієнт.

Показники статистики робочого часу

Робочий час осіб, що працюють за наймом, регулюється трудовим законодавством. Статистика робочого часу безпосередньо пов’язана зі статистикою оплати праці та статистикою соціального страхування, тому має важливе значення в системі показників статистики ринку праці. Інформація про робочий час необхідна для аналізу використання угод між роботодавцем та найманими працівниками.

Одиницями обліку робочого часу служать людино-години, людино-дні, а в деяких випадках людино-місяці, хоча останній вимірник є еквівалентом показникові середньооблікової чисельності працюючих за місяць.

Відпрацьованою людино-годиною є години роботи працівника на своєму робочому місці; відпрацьованим людино-днем рахується явка працівника на роботу і той факт, що він приступив до роботи незалежно від тривалості робочого часу (простій не з вини працівника не впливає на відпрацьований людино-день).

Статистика визначає такі фонди робочого часу [23, 36, 37]:

Календарний фонд робочого часу (КФРЧ) – це сума облікової чисельності працюючих (сума явок і неявок на роботу) за всі календарні дні періоду. Розраховується в людино-днях та в людино-годинах (останній визначають множенням КФРЧ в людино-днях на середню нормальну тривалість робочого дня);

Табельний фонд робочого часу (ТФРЧ) визначають як КФРЧ мінус кількість людино-днів, що припадають на вихідні та святкові дні в періоді;

Максимально можливий фонд робочого часу (ММФРЧ) дорівнює ТФРЧ мінус людино-дні чергових відпусток працівників. ММФРЧ поділяються на фактично відпрацьований час і час, невикористаний протягом звітного періоду;

Фактичний відпрацьований робочий час (ФВРЧ) включає :

а) людино-години, відпрацьовані в межах нормальної тривалості робочого дня;

б) людино-години, відпрацьовані понадурочно;

в) час, витрачений на підготовку робочого місця, ремонт, догляд за обладнанням, заповнення облікових документів тощо;

г) години, проведенні на робочому місці під час простою не з вини працівника;

д) час на короткі перерви на робочому місці (перерви на чай), якщо вони передбачені трудовою угодою.

Повну інформацію про фонди робочого часу та їх використання можна отримати з балансу робочого часу.

Використання фондів робочого часу характеризується відповідними показниками:

коефіцієнт використання календарного фонду:

К_кф = (ФВРЧ : КФРЧ) · 100. (4.10)

Він використовується як для аналізу та порівняння ступеню використання робочого часу на рівні підприємства, галузі, економіки в цілому так для міжнародних зіставлень;

коефіцієнт використання табельного фонду (використовується переважно для міжгалузевих порівнянь):

К_тф = (ФВРЧ : ТФРЧ) · 100. (4.11)

коефіцієнт використання максимально можливого фонду:

К_мф = (ФВРЧ : ММФРЧ) · 100; (4.12)

фактична середня тривалість робочого періоду (місяця, кварталу, року):

Відпрацьовані людино-дні

Середньооблікова чисельність працюючих (Т) , (4.13)

де Т = (сума всіх явок + сума всіх неявок : число календарних днів періоду).

середня встановлена тривалість робочого періоду (місяця, кварталу, року):

ММФРЧ (4.14)

Т

середня фактична тривалість робочого дня:

Відпрацьовані людино-години (4.15)

Відпрацьовані людино-дні

Для оцінки використання робочого часу обчислюється коефіцієнт використання робочого періоду:

К_рп = Д_ф : Д_н,, (4.16)

де Д_ф – середнє число днів, відпрацьованих працівником за період;

Д_н – число днів які повинен працювати один працівник в періоді за режиму роботи підприємства [14, 16, 18, 32].

Показники статистики продуктивності праці [16, 18, 23]

Одним з найважливіших аспектів вивчення використання трудових ресурсів є аналіз результативності праці в процесі виробництва товарів і послуг: вимірювання рівня динаміки продуктивності праці, вивчення факторів зростання продуктивності праці.

Рівень продуктивності праці може бути визначений двома показниками:

• кількістю продукції, що виробляється за одиницю часу (цей показник називається середнім виробництвом продукції за одиницю часу або продуктивністю праці);

• витратами часу на одиницю продукції (цей показник називається трудомісткістю одиниці продукції).

Розрізняються показники рівня продукції праці: середньогодинний, середньоденний, середньомісячний, середньоквартальний, середньорічний виробіток продукції.

Залежно від вибору одиниць вимірювання продукції розрізняють натуральний, трудовий і вартісний методи вимірювання рівня продуктивності праці.

Для вивчення динаміки продуктивності праці використовують індекси продуктивності праці. Для вивчення впливу окремих факторів на динаміку продуктивності праці використовують різні статистичні методи: індексний, ланцюгових підстановок, групувань, кореляційний тощо [16, 17, 26].

Показники статистики оплати праці

Нові процеси, які відбуваються в економіці у зв’язку з переходом до ринкових відносин, зумовлюють об’єктивну необхідність реформи оплати праці. Остання має бути спрямована на формування ефективної системи матеріального стимулювання працівників, основними принципами якої стає винагорода їх у розмірах, що об’єктивно відображають особистий трудовий внесок працівників, надання підприємствам та установам різних форм власності максимальної самостійності в питаннях оплати праці.

Усе це потребує внесення істотних змін у діючу статистичну практику й відповідного вдосконалення статистичного аналізу оплати праці в статиці та динаміці. До головних завдань статистики оплати праці належать:

• обчислення розміру коштів споживання та фонду оплати праці, вивчення їх складу та динаміки;

• вивчення форм і систем заробітної плати, зокрема нових, обумовлених розвитком ринкових відносин;

• аналіз формування і використання коштів на споживання та оплату праці, впливу окремих факторів на їх зміну;

• обчислення показників середнього рівня доходів і заробітної плати та їх динаміки;

• аналіз розподілу чисельності працівників за розміром заробітної плати;

• обчислення й аналіз співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати (доходів).

Статистика вивчає диференціацію заробітної плати. Найчастіше використовують коефіцієнти диференціації заробітної плати: децільний, квартильний, коефіцієнт фондів та ін. Показники диференціації заробітної плати розраховують на рівні підприємства, галузей, економіки в цілому.

На основі даних рядів розподілу працівників за розміром отриманої ними заробітної плати можна визначити загальну чисельність і питому вагу чисельності працівників, зарплата яких нижча прожиткового рівня працездатного населення.

Основним джерелом статистичних даних про диференціацію заробітної плати є матеріали щорічних вибіркових обстежень трудової активності населення. Статистичні дані використовуються для аналізу диференціації оплати праці різних професійних груп працівників, працівників різного рівня кваліфікації в межах однієї галузі, для зіставлення динаміки рівнів заробітної плати за різними професіями [14, 16, 18, 32].