Типові групи населення за соціальним змістом

Контингенти населення	Віковий інтервал, років
Немовлята	до 1
Ясельний	0 - 2
Дитсадковий	3 - 6
Дошкільний	1 - 6
Шкільний: діти підлітки	6 – 14 15 - 18
Допрацездатний (до робочий)	0 - 15
Працездатний (робочий)	16 - 59
Післяпрацездатний (післяробочий, пенсійний)	60 і старші
Дітородний контингент жінок	15 - 49
Демографічні покоління	Віковий інтервал, років
Діти	0 - 14
Батьки	15 - 49
Прабатьки	50 і старші

Також рівень старіння населення можна визначити за оціночною шкалою Ж. Боже-Гарньє та Розета (таблиця 7.2):

Таблиця 7.2

Рівень старіння населення за оціночною шкалою ж. Боже-Гарньє та Розета

Рівень демографічної старості населення	d60+, %
Надзвичайно молоде	До 6
Молоде	6 - 8
Початок старості	9 – 10
Середня старість	11 – 15
Старе	16 – 20
Надзвичайно старе	20 і більше

Співвідношення окремих поколінь характеризують коефіцієнти навантаження демографічного і соціально-економічного, які розраховують у ‰:

• загальний коефіцієнт демографічного навантаження

; (7.4)

• коефіцієнти навантаження дітьми та прабатьками

; (7.5)

• коефіцієнти навантаження особами допрацездатного віку і старшими за працездатний вік

, . (7.6)

Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури: прогресивний, стаціонарний та регресивний (модель шведського демографа Г. Зундберга).

Прогресивний тип – діти 40%, батьки – 50%, прабатьки - 10% - швидка зміна поколінь через високу народжуваність та смертність, інтенсивне зростання чисельності населення.

Стаціонарний тип – діти - 27%, батьки - 50%, прабатьки - 23% - врівноважується чисельність дітей і прабатьків через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя.

Регресивний тип – діти – 20%, батьки – 50%, прабатьки -30% - умови скорочення та навіть часткового виродження населення.

Статистичні групування населення за віком є основою для обчислення середніх та відносних показників. А саме, визначаються частки окремих вікових груп, контингентів, демографічних поколінь у загальній чисельності населення, в межах окремої статі та за місцем проживання.

На підставі вікового розподілу населення визначають його середній, модальний і медіанний вік.

7.2. Методи вивчення динаміки складу населення. Методи вивчення відтворення і руху населення

Значну увагу слід приділити розгляду методів визначення показників відтворення населення.

Загальний абсолютний приріст (скорочення) чисельності населення розкладається на природний приріст ∆е та механічний приріст ∆м. Природний рух – це процес, що змінює чисельність та склад населення шляхом його оновлення, а механічний рух –за рахунок його територіального переміщення.

Процес зміни лише складу населення внаслідок його соціально-економічного та культурного розвитку називається соціальним рухом.

Абсолютний розмір природного приросту населення може набувати додатних і від’ємних значень або дорівнювати нулю та визначається за формулою:

∆e = N - M, (7.7)

де N – чисельність народжених за період; М – чисельність померлих за той самий період.

Абсолютну чисельність померлих, народжених, а також одружених і розлучених подають у розрізі статі, віку, за видами поселень та регіонами. На підставі їх розраховують відносні показники природного руху (коефіцієнти інтенсивності та порівняння протилежних явищ). До групи останніх належить коефіцієнт життєвості (Покровського):

(7.8)

Він показує, яке число народжених припадає на 100 випадків смертей. Аналогічно обчислюється коефіцієнт несталості шлюбів:

(7.9)

де D – число розлучених; С – число одружених пар за рік.

Інтенсивність природного руху та відтворення населення оцінюють відносними величинами - коефіцієнтами інтенсивності (‰): загальними (відносно всього населення регіону або виду поселення); спеціальними (відносно сукупності населення, яка продукує процес – чоловіки та жінки); частковими (відносно окремої вікової групи чи вікового контингенту); сумарними (використовуються при досліджені плідності, шлюбності та розлученості). При цьому обчислюються коефіцієнти інтенсивності - смертності, народжуваності, шлюбності, розлученості та природного приросту.

Кожний із зазначених коефіцієнтів має своє призначення та сутність залежно від демографічного процесу, силу якого вони характеризують. Показники, що належать до однієї групи, мають спільний алгоритм розрахунку, тому можуть бути подані в системі:

Загальні коефіцієнти

смертності (7.10)

шлюбності (7.11)

народжуваності (7.12)

розлученості (7.13)

Загальні коефіцієнти показують, скільки в середньому померлих або народжених (одружених чи розлучених) припадає на 1000 осіб середньої чисельності населення за період, що розглядається. Як правило, це однорічний період, тому в знаменнику подається середньорічна чисельність населення (), яка розраховується за середньою арифметичною простою (у разі, коли відомі дані про чисельність населення на початок S₀ та на кінець року S₁) або за середньою хронологічною (коли відомі дані на початок кожного місяця або кварталу).

Спеціальні коефіцієнти смертності обчислюються окремо для кожної статі:

(7.14)

де m^F, m^m – відповідно коефіцієнти смертності жінок та чоловіків.

За допомогою спеціальних коефіцієнтів можна обчислити загальний коефіцієнт смертності як середньоарифметичну зважену на частку чоловіків d_sm та жінок d_sF в усьому населенні:

m = m^m d_sm + m^F d_sF. (7.15)

Спеціальний коефіцієнт народжуваності обчислюється в розрахунку на 1000 жінок дітородного віку і називається коефіцієнтом плідності (F_15-49):

, (7.16)

де - середньорічна чисельність жінок у віці 15 – 49 років.

Спеціальні коефіцієнти шлюбності та розлученності розраховуються окремо для кожної статі по відношенню до населення шлюбоздатного віку (15 і більше років).

Наприклад, для чоловіків:

; . (7.17)

Інтенсивність процесів природного руху в окремих х-вікових групах визначають часткові коефіцієнти:

смертності , (7.18)

де М_х – число померлих за рік ух-віковій групі,

- середньорічна чисельність населення х-вікової групи;

народжуваності (плідності), (7.19)

показують, скільки народжених припадає на 1000 жінок кожної х - вікової групи ();

шлюбності ,(7.20)

розлученності .(7.21)

За віковими (частковими) коефіцієнтами плідності та шлюбності визначаються відповідні сумарні коефіцієнти:

плідності , (7.22)

де h – величина вікового інтервалу (5 років).

Коефіцієнт показує, скільки дітей може народити в середньому одна жінка за існуючого режиму плідності, якщо вона проживе весь дітородний період. Сумарний коефіцієнт, який показує, скільки разів у середньому кожна людина візьме шлюб за все своє життя, обчислюється як сума вікових коефіцієнтів плідності. Оскільки останні розраховуються в проміле, то для обчислення плідності в середньому на одну жінку сума коефіцієнтів ділиться на 1000. Якщо Fx обчислюються за 5-річними віковими інтервалами, то їх сума помножується на 5;

шлюбності , (7.23)

Показник смертності немовлят характеризує смертність дітей віком до одного року і показує, скільки в середньому за рік померло немовлят в розрахунку на 1000 живонароджених, (‰).

Коефіцієнт смертності немовлят має особливості розрахунку через те, що частина немовлят, померлих у поточному році, народилась у попередньому календарному році. Тому формула коефіцієнта смертності немовлят набуває вигляду:

, (7.24)

де М₀ – чисельність померлих дітей до 1 року в році спостереження;

N, N_-1 – число народжених відповідно в поточному та попередньому календарному році;

α‚ β – частка померлих дітей серед народжених дітей відповідно в кожному році.

Оскільки ймовірність померти в році народження більша, то α > β і, залежно від співвідношення померлих немовлят в ранньому та пізньому періодах, набуває значень: α=2/3, або α=3/4, чи 4/5 (β, відповідно дорівнює 1/3, 1/4, 1/5). Коефіцієнт смертності немовлят розраховується в цілому та у межах статі.

Далі у табл. 7.3. – 7.5. наведені нормативні значення коефіцієнтів інтенсивності та показника середньої очікуваної тривалості життя, які використовують у порівняльному аналізі рівня народжуваності, плідності, смертності , як для окремих регіонів, так і для країни в цілому.

Таблиця 7.3