9.1.Поняття соціального часу. Соціальний час як характеристика існування, функціонування і розвитку суспільства. Бюджет часу: основні класифікації, система показників, методика їх розрахунку

Раціональна структура використання часу населенням – запорука високої якості життя кожної окремої людини й суспільства в цілому.

Соціальний час – це час життєдіяльності суспільства. Він становить ряд зв’язків, що впорядковують послідовність і ритмічність соціальних подій. Поняття "соціальний час" характеризує людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів.

Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість - це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність - порядок виникнення та реалізації соціальних процесів та явищ. Категорія "становлення" використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах.

Особливою характеристикою способу життя населення є бюджет часу і його розподіл. Розподіл добового фонду часу всього населення або окремих соціально-демографічних груп за напрямками його використання являє собою бюджет часу населення. Статистичний аналіз бюджетів часу проводиться з метою обліку витрат часу населення на здійснення різних видів діяльності, пов’язаних з виконанням своїх трудових обов’язків, задоволенням фізіологічних, побутових і культурних потреб та потреб у відпочинку. В свою чергу, це дозволяє визначити час, використання якого суспільству необхідно відповідним чином забезпечувати й організовувати.

Відповідно до законодавства про працю і вільний час при дослідженні добового фонду часу застосовується наступна класифікація:

1) робочий час і час, пов’язаний з роботою;

2) позаробочий час.

Робочий час і час, пов’язаний з роботою, характеризується діяльністю людини щодо здійснення трудового обов’язку. Він включає робочий час за основним видом діяльності, час на здійснення позанормованої та додаткової роботи, а також час пересування до місця роботи і назад (з урахуванням тривалості пересування й очікування транспорту).

Позаробочий час характеризується витратами часу на: ведення домашнього господарства (приготування їжі, прибирання квартири, ремонт побутових приладів та ін.), роботу в особистому підсобному господарстві (у садку, на дачі, на іншій земельній ділянці), догляд за собою (дотримання особистої гігієни, користування лікувальними закладами, перукарнею тощо), виховання дітей (перевірка і допомога у підготовці уроків, читання, прогулянки та ін.), задоволення фізіологічних потреб (приймання їжі, сон), інші витрати часу. Специфічною складовою позаробочого часу є вільний час.

Витрати вільного часу на відпочинок як елемент позаробочого часу можна охарактеризувати за тривалістю. Розрізняють щоденний відпочинок, щонедільний, відпочинок у святкові дні, відпочинок у черговій відпустці.

Статистичне вивчення вільного часу проводиться за системою показників, об’єднаних у такі групи:

1) показники обсягу та структури використання вільного часу (в тому числі з урахуванням соціально-демографічних характеристик населення);

2) показники, що визначають закономірності використання вільного часу;

3) показники, які характеризують засоби проведення дозвілля;

4) показники обсягу й структури витрат на проведення дозвілля.

Дослідження розподілу вільного часу в соціальній статистиці проводиться з урахуванням статево-вікового складу населення, для окремих соціальних груп і за типами місцевості. При цьому застосовується низка показників, які дозволяють одержати узагальнюючу оцінку розбіжностей у структурі різних груп населення.

Для аналізу структури використання населенням робочого часу і часу, пов’язаного з роботою; позаробочого часу і, зокрема, вільного часу, використовують відносні величини структури.

Крім загальновідомих лінійного і квадратичного коефіцієнтів структурних зрушень, для оцінки розбіжностей щодо структури використання вільного часу населенням у статистичній практиці широкого застосування набув індекс А. Салаі, який визначається за формулою:

, (9.1)

де d_im, d_jm – витрати вільного часу на m-й вид діяльності відповідно i-ю та j-ю групами населення;

n – число видів діяльності.

Наведений індекс набуває значень від 0 до 1. Якщо I_d дорівнює нулю, це означає, що порівнювальні структури цілком ідентичні. Якщо I_d дорівнює одиниці, то є максимально можливі розбіжності у структурах порівнюваних сукупностей.

Крім статево-вікового складу, істотний вплив на розподіл вільного часу населення чинить сезонний фактор, який обмежує можливості людини, зокрема в галузі дозвілля. Тому доцільним є вивчення структури вільного часу окремо для літнього і зимового періодів для чоловіків та жінок з урахуванням їх соціальної приналежності.

У статистичній практиці, крім показників оцінювання розбіжностей в окремих структурах витрат вільного часу за допомогою методу групувань, розраховуються такі показники використання вільного часу [30]:

• середнє значення витрат часу на певний вид діяльності в розрахунку на одну особу;

• частота витрат часу на певний вид діяльності.

Слід зазначити, що наведені показники є характеристиками лише тих осіб, чиї бюджети вільного часу були обстежені, проте результати розрахунків можуть бути поширені на все населення за умови дотримання методів побудови вибіркової сукупності.

Показник середнього значення витрат часу на певний вид діяльності в розрахунку на одного обстежуваного визначається як відношення суми витрат часу на певний вид діяльності всіма обстеженимидо загальної кількості обстежених бюджетів вільного часуN_T:

. (9.2)

Показник частоти витрат часу на певний вид діяльності характеризує кількість або повторюваність випадків витрат часу на певний вид діяльності серед усіх обстежених осіб. Він може бути розрахований як частка у бюджеті вільного часу, у складі якого є витрати на даний вид діяльності серед усіх обстежених бюджетів вільного часу.

Про особливості розподілу вільного часу можна судити також на підставі розрахунку загальновідомих характеристик ряду розподілу, таких як мода, медіана, середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації. До показників, які визначають закономірності використання вільного часу, можна віднести багато факторів, зумовлених не лише соціально-демографічними характеристиками населення, а й природно-кліматичними умовами життя, фізіологічними особливостями окремих людей, рівнем матеріального забезпечення населення тощо. Розподіл напрямів витрат вільного часу пов’язаний також зі структурою добового фонду часу і часткою витрат у ньому на домашню роботу (виконання якої забирає більшу частину позаробочого часу людини).

Оцінка ступеня впливу окремих факторів на розподіл вільного часу населення проводиться за допомогою методів кореляційного аналізу.

Оцінку зв’язку між атрибутивними ознаками доцільно проводити на підставі аналізу таблиць взаємного сполучення. Висновку щодо істотності впливу того чи іншого фактора на витрати вільного часу за окремими напрямками можна дійти, використовуючи непараметричний критерій 2 – квадрат.

Статистичне вивчення вільного часу на підставі показників, які характеризують засоби проведення дозвілля, передбачає оцінку показників стану і діяльності установ та організацій, що надають населенню послуги в сфері інформації, культури, мистецтва, спорту, відпочинку. Це – і кількість місць у закладах культури, і тираж друкованої продукції, і кількість телевізійних каналів, і таке інше, що забезпечує населенню максимально корисне використання вільного часу.

Основними кількісними показниками, за допомогою яких визначаються витрати на проведення дозвілля, є обсяги і частка внутрішнього валового продукту, який припадає на витрати у галузі дозвілля, та розміри й частка приватних витрат на товари та послуги щодо організації відпочинку і розваг для населення.

Вивчаючи бюджет часу населення, слід пам’ятати, що інформація про специфіку використання вільного часу різними соціальними групами населення є необхідною для розвитку системи освіти, охорони здоров’я, рівня соціального обслуговування та інших складових, що формують якість життя суспільства

2. Завдання та система показників статистики навколишнього середовища [30]

Однією з найактуальніших проблем розвитку суспільства є проблема збереження навколишнього середовища. Наслідки діяльності людини, природні явища і процеси спричиняють істотні зміни у довкіллі та вимагають постійного спостереження, обліку, аналізу стану умов проживання людини, дослідження використання, відновлення й охорони природних ресурсів. Здійснення цих функцій покладено на статистику, яка відіграє провідну роль і у відображенні екологічного моніторингу навколишнього середовища.

Навколишнє середовище (довкілля) являє собою систему взаємопов’язаних природних елементів, які визначають умови проживання суспільства та є чинниками впливу на здоров’я, стан і тривалість життя людей. Складовими системи навколишнього середови­ща є такі елементи, як атмосфера (повітряний простір), гідросфера (водний простір), літосфера (ґрунт і корисні копалини), флора (рослинний світ) і фауна (тваринний світ). Шкідливий вплив на будь-який з цих елементів викликає руйнування системи в цілому.

Статистика навколишнього середовища вивчає стан довкілля, дії на нього господарської діяльності, розміри, склад та використання запасів корисних копалин, земельного і лісового фонду. Її завдання полягає у систематичному зборі, опрацюванні, накопиченні, аналізі, прогнозуванні даних про стан навколишнього природного середовища, рівень споживання населенням сировинних ресурсів, про забруднення довкілля із застосуванням відповідних статистичних методів і інформаційних технологій. Особлива увага в системі соціальної статистики приділяється оцінці наслідків взаємодії природи й людини та ефективності заходів послаблення впливу цих наслідків на здоров’я населення як у цілому, так і окремих його соціальних груп.

Джерелом даних про навколишнє середовище та природні ресурси в Україні є єдина статистична звітність, яка охоплює показники використання корисних копалин, земельного і лісового фонду, їх територіальне розміщення, обсяги геологорозвідувальних робіт тощо. Вся інформація, яка збирається, має річну періодичність (за винятком звіту по охороні атмосферного повітря, який подається також за півріччя, й звітів лісового господарства — форма № 1-лг, 3-лг, 5-Чорнобиль).

Збір звітності здійснюється районними відділами статистики, які потім надсилають первинні дані для опрацювання в обласні управління. Обласні управління статистики передають у районні відділи інформацію по навколишньому середовищу для ведення динамічних рядів, здійснення аналітичної та публікаційної роботи.

Оцінка стану та якості навколишнього середовища проводиться одночасно з дослідженням ступеня впливу людської діяльності на природні ресурси, які є компонентами довкілля. Виходячи з цього, в статистиці застосовується система показників навколишнього середовища, яка характеризує:

• стан забруднення повітряного середовища;

• стан і використання водних ресурсів;

• склад і використання запасів корисних копалин;

• склад і використання земельного фонду;

• склад і використання лісового фонду;

• стан і охорону заповідних територій;

• використання й охорону тваринного світу.

Окрему групу в цій системі складають показники утворення й утилізації промислових і побутових відходів та охорони довкілля від забруднення ними.

Контроль за якістю навколишнього середовища проводиться шляхом аналізу ефективності заходів щодо збереження природних ресурсів. Іншим способом такого оцінювання є проведення порівняльного аналізу фактичного стану довкілля з гранично допустимими нормами щодо його забруднення і безпеки здоров’я людини. Такі нормативи встановлюються в законодавчому порядку і становлять критерії для оцінки санітарного стану навколишнього середовища. Зокрема, застосовують показник гранично допустимої концентрації, що характеризує максимальну кількість певної шкідливої речовини в одиниці об’єму або маси різних компонентів навколишнього середовища, яка при періодичному чи постійному впливі не чинить загрози для здоров’я людини.

Одним з найнеобхідніших компонентів навколишнього природного середовища у межах земної поверхні є атмосферне повітря, забруднення якого згубне для всіх живих організмів.

Статистична звітність щодо стану повітряного середовища збирає дані по групах показників, які характеризують [6]:

1) викиди в атмосферу забруднюючих речовин та специфічних шкідливих речовин (бензапірен, сірчана кислота та ін.);

2) джерела викидів забруднюючих речовин в атмосферу;

3) виконання заходів щодо зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу.

В статистиці стану повітряного середовища облік шкідливих викидів ведеться в цілому і по групах домішок (тверді, газоподібні, рідкі) за наступними показниками:

• кількість сполук, що фактично проходять очистку і які викидаються без очистки;

• питома вага організованих та неорганізованих викидів у загальній кількості викидів у повітря;

• питома вага викинутих в атмосферу, уловлених, знешкоджених і утилізованих речовин у загальній кількості сполук, які відійшли від джерел викидів;

• кількість шкідливих сполук, що надходять до повітряного басейну, (т/рік).

Сумарне значення показника загальної кількості шкідливих речовин, викинутих в атмосферу, визначається за формулою:

, (9.3)

де В_ш.р. – загальна кількість шкідливих речовин, викинутих в атмосферу;

В_д.в. – кількість шкідливих речовин, що відходять від усіх джерел викидів;

В_у.з. – кількість уловлених і знешкоджених викидів.

Другу групу характеристик складають переважно показники забруднення навколишнього середовища промисловими підприємствами й транспортом, які є основними джерелами викидів. У статистиці ведеться облік кількості джерел забруднення повітря, з виділенням серед них:

• кількості і частки джерел забруднення, які мають очисні споруди, в тому числі тих, у яких потужність очисних споруд недостатня для очищення викидів;

• кількості і частки джерел забруднення, у яких очисні споруди відсутні, в тому числі таких, що потребують очисних споруд.

У сучасних умовах господарювання найбільшої шкоди повітряному середовищу завдає автомобільний транспорт, який не тільки забруднює повітря шкідливими викидами, але й споживає кисень для своєї роботи.

Статистична оцінка діяльності автотранспорту щодо ступеня забруднення навколишнього середовища ведеться згідно з «Методикою розрахунку викидів забруднюючих речовин у повітря автотранспортом, який використовується суб’єктами господарської діяльності та іншими юридичними особами всіх форм власності». Відповідно до цієї Методики проводяться розрахунки для виявлення в повітрі таких шкідливих речовин, як оксид вуглецю, азот, вуглеводень, діоксид сірки, свинець, сажа, які є продуктами згоряння палива.

2. Статистика житлових умов та житлово-комунального обслуговування населення

Житлові умови займають важливе місце в системі забезпечення потреб населення. Житло є не просто середовищем проживання людини, а й місцем ведення домашнього господарства, виховання дітей, трудової діяльності, спілкування, відпочинку тощо. Тому умови житла – це ще й індикатор якості життя суспільства.

Житлове господарство являє собою одну з найважливіших галузей економіки, завдання якої полягає у розселенні населення відповідно до потреб економіки і в створенні для людини сприятливого середовища проживання шляхом задоволення її житлово-комунальних та побутових потреб.

Соціальна статистика вивчає житлові умови населення і житловий фонд, інформація про які є необхідною для проведення житлової політики та реалізації Програми житлових субсидій у нашій країні.

Задачами статистики житлових умов є аналіз:

• забезпеченості населення житлом з урахуванням його зручності і ступеня зносу;

• якості комунально-побутового обслуговування населення;

• диференціації житлових умов різних соціальних груп населення з урахуванням регіону проживання й типу місцевості;

• стану і руху житлового фонду та проведення його капітального ремонту;

• розвитку й ефективності функціонування ринку житла;

• взаємозв’язків житлових умов з рівнем матеріальної забезпеченості населення, вартістю житла, доходами і витратами на житлово-комунальні послуги тощо.

Відповідно до перелічених задач статистичні показники житлових умов населення і рівня його обслуговування поділяють на такі групи:

1) наявність, стан і рух житлового фонду;

2) житлові умови населення;

3) обслуговування й фінансування житлового фонду;

4) оцінка населенням житлових умов і якості комунального обслуговування;

5) розвиток ринку житла.

Джерелами інформації про житлові умови населення є державна й відомча статистична звітність, дані спеціальних обстежень та переписів населення. Так, вибіркові обстеження умов життя домогосподарств розкривають вид власності на житло, кількість кімнат, розміри загальної і жилої площі, обладнання житла, витрати на оплату житлово-комунальних послуг тощо. Окремим напрямком дослідження є аналіз умов життя сімей – учасниць Програми житлових субсидій. Крім того, в межах програми вибіркових обстежень передбачено проводити одноразові тематичні опитування. У 1999 р. таке опитування стосувалося витрат домогосподарств на будівництво та ремонт житла і господарських будівельⁱ.

При дослідженні умов життя населення особлива увага приділяється аналізу житлового фонду, який є основним джерелом задоволення потреб населення у житлі. Детально питання розглянуто в [30, 31].

Система показників житлово-комунального і побутового обслуговування населення складається з двох груп характеристик. Першу групу становлять показники розвитку житлово-комунальної інфраструктури. Другу групу складають показники забезпеченості населення житлово-комунальними послугами, які характеризують доступність, споживання і витрати населення на житлово-комунальні послуги.

Статистичне дослідження житлових умов населення стає дедалі актуальнішим, оскільки в ринкових умовах житло є товаром тривалого користування, наявність або відсутність якого у людини – один з індикаторів величини рівня бідності населення країни.