Макроекономічні показники, що характеризують рівень матеріального добробуту населення

Сумарні показники	Середні показники (по відношенню до середньорічної чисельності наявного населення)
Валовий внутрішній продукт	Валовий внутрішній продукт на душу населення
Наявні доходи домогосподарств	-
Реальні наявні доходи домогосподарств	Реальні наявні доходи на душу населення
Витрати на кінцеве споживання домогосподарств	-
Фактичне кінцеве споживання домогосподарств	Фактичне кінцеве споживання на душу населення

Якщо концепції економічного зростання передбачають збільшення обсягів ВВП та національного багатства, то теорія людського розвитку визначає метою забезпечення можливостей жити довго й не хворіти, мати доступ до нагромаджених людством знань тощо. При цьому можливості, вибір і свобода окремої людини тісно пов’язані між собою і мають умови для максимальної реалізації. Саме по собі збільшення споживання товарів та послуг може сприяти розширенню можливостей людини щодо задоволення її потреб, але не є самоціллю.

Іншими є також основні інструменти розвитку. На відміну від економічних теорій концепція людського розвитку віддає перевагу інвестиціям не в основний капітал, а в «людський» – освіту та професійну підготовку. А вже це підвищує не тільки якість життя людей, а й ефективність усіх факторів виробництва.

Людський розвиток – це процес зростання людських можливостей – людина має прожити довге життя, бути здоровою, освіченою, користуватися політичними та економічними свободами, правами людини, суспільною повагою до особистості. Людський розвиток являє собою «як процес розширення вибору, так і досягнутий рівень добробуту».

Матеріальний добробут, який був метою попередніх концепцій розвитку, продовжує залишатися найважливішою цінністю. Проте у міру зростання рівня життя і задоволення первинних потреб (у їжі, одязі та житлі) на перший план виходять соціальні цінності (політична й економічна свобода, творчість, дозвілля, повага, безпека, доступ до досягнень науки і культури, творча й суспільна активність, збереження довкілля тощо). Концепція людського розвитку базується на чотирьох основних положеннях: рівності, продуктивності, сталості та розширенні можливостей. Це означає:

• усі люди споконвічно повинні мати рівні можливості незалежно від статі, раси, національності, класової приналежності, походження, місця проживання, рівня добробуту і т.п.;

• люди повинні мати можливість підвищувати продуктивність своєї діяльності, повноцінно брати участь у процесі формування доходу і трудитися за справедливу грошову винагороду;

• доступ до можливостей має бути забезпечений не тільки нинішнім, а й майбутнім поколінням за рахунок усіх форм фізичного, людського і природного капіталу;

• розвиток має здійснюватися зусиллями людей, а не тільки в інтересах людей. Розширення можливостей означає підвищення в людей відповідальності за долю своєї сім’ї, країни і людства в цілому.

Відповідно до наведеної концепції людського розвитку для України визначені такі пріоритетні напрями:

• підвищення ролі кожної окремої людини в суспільстві, розширення її можливостей щодо прийняття рішень та несення відповідальності;

• забезпечення соціальної справедливості в розподілі доходів, у доступі до освіти, послуг охорони здоров’я, роботи, соціальних благ;

• досягнення повної продуктивної зайнятості, яка забезпечувала б добробут працюючих та соціальний статус, стимулювала б легальну економічну діяльність;

• досягнення екологічної безпеки, передусім ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи та наслідків нераціонального використання природних ресурсів.

Людський розвиток – це процес розширення можливостей людей вибирати шляхи і засоби підвищення якості (стандарту) свого життя.

Ці можливості різноманітні і постійно змінюються залежно від рівня розвитку економіки і соціально-політичного устрою суспільства. Проте на всіх рівнях розвитку суспільства є можливості, ступінь реалізації яких визначає рівень людського розвитку. До таких можливостей належать: можливість прожити довге життя, підтримуючи добрий стан здоров’я, можливість одержати освіту і можливість доступу до засобів, які забезпечують гідний рівень життя. За відсутності цих можливостей всі інші є або несуттєвими або недосяжними. Отже, розвиток передбачає, з одного боку, формування можливостей людини покращувати своє здоров’я, здобувати знання і професійні навички, а водночас використання цих можливостей для відпочинку, праці, політичного, громадського та культурного життя. Якщо ці два аспекти не збалансовані, то успішний людський розвиток буде неможливим.

Важливою умовою входження України до світового ринку і європейського торговельного простору є відповідність вітчизняних соціальних стандартів міжнародним. Велику роль у вирішенні цієї проблеми відіграють такі міжнародні організації, як МОП, ООН, Світовий банк. Вони відпрацьовують норми й рекомендації, що застосовуються з урахуванням національних особливостей кожної конкретної країни. [Микола Шаповал: Індекс людського розвитку Міжнародний досвід застосування соціальних стандартів і український феномен http://www.narodnapravda.com.ua/authors/48fccbbc997a9/8.11.2009 ].

При розробці соціальних стандартів потрібно враховувати два аспекти:

а) стандартизацію соціальних прав;

б) розробку соціальних стандартів рівня життя.

Головна мета розробки соціальних стандартів — забезпечити в країні стабільність і мінімізацію соціального ризику, що в цілому дасть змогу знизити соціальну напругу.

Перша група соціальних стандартів була розроблена у 1961 р. і отримала назву Європейської соціальної хартії, повністю присвяченої формуванню й захисту соціальних прав. У 1996 р. Рада Європи підготувала нову редакцію Європейської соціальної хартії, яку схвалила Рада міністрів 3 квітня 1996 p., а з З травня того самого року вона була відкрита для підпису європейськими країнами. Нині 15 європейських країн цей документ ратифікували. Стандартизація соціальних прав передбачає: право на працю, професійну підготовку, справедливі умови праці, свободу професійних об'єднань, укладення колективного договору, право працівників на інформацію, участь в управлінні підприємством; права дітей та підлітків, працюючих жінок, матері та сім'ї, інвалідів і осіб похилого віку, а також права на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей, право на безоплатну медичну допомогу і соціальне забезпечення. Значна частина стандартизації соціальних прав відображена у чинних законах України.

Друга група соціальних стандартів пов'язана із стандартизацією рівня життя в країні. Насамперед ці стандарти повинні характеризувати мінімальні соціальні норми, що гарантують гідний рівень життя. До соціальних стандартів рівня життя відносять: тривалість життя; грамотність населення; середню тривалість навчання; реальний ВВП на душу населення (у купівельній спроможності до долара); сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у фертильному віці від 20 до 45 років); коефіцієнт старіння населення (частка населення, старшого за 65 років у загальній чисельності населення); співвідношення 10 % найбагатших до 10 % найбідніших осіб (в Україні службою статистики відстежується співвідношення грошових витрат 20 % найбільш та 20 % найменш забезпеченого населення (квінтильний коефіцієнт фондів); частку населення, яке проживає за межею бідності; мінімальний рівень погодинної заробітної плати; рівень безробіття (з урахуванням прихованого); кількість правопорушень на 100 тис. населення; рівень депопуляції (кількість народжених до кількості померлих); кількість психічних патологій на 100 тис. душ населення.

Перші чотири стандарти використовуються у світовій практиці співробітниками ООН для розрахунків індексу людського розвитку країни. Цей показник у цілому інтегрує три складові: рівень життя, освіту і довголіття.

У міжнародній та вітчизняній статистиці для вимірювання людського розвитку використовують узагальнюючий показник – індекс людського розвитку (ІЛР). Існують різні методики його розрахунку. У щорічних звітах Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) широко використовують ІЛР, який враховує:

• стан здоров’я;

• рівень освіти;

• реальну купівельну спроможність населення.

Стан здоров’я населення характеризується показником очікуваного довголіття – тривалістю майбутнього життя після народження.

Показник досягнутого рівня освіти має дві складові: частку грамотного дорослого населення (віком понад 24 роки) і частку учнів початкових, середніх та вищих навчальних закладів у населенні віком до 24 років.

У якості рівня життя приймається реальний обсяг ВВП на душу населення, обчислений у доларах США, з урахуванням паритету купівельної спроможності національної валюти (ПКС).

Індекс людського розвитку розраховується як середня арифметична зі стандартизованих показників, що входять до його складу:

(8.1)

де І_Д – індекс очікуваного довголіття;

І_ОС – індекс рівня освіти;

І_РЖ – індекс рівня життя.

При цьому стандартизовані показники, наведені в чисельнику, обчислюються за формулою:

(8.2)

де Х_ф – фактичне значення показника;

Х_min, X_max – відповідно мінімальне та максимальне значення цього коефіцієнта, які прийнято за еталон у міжнародній практиці.

За еталон прийнято такі мінімальні та максимальні значення відповідних показників.

1. Очікуване довголіття, років:

• Х_min в цілому для населення – 25; для чоловіків – 22.5; для жінок – 27.5;

• Х_max – відповідно 85; 82.5; 87.5.

2. Досягнутий рівень освіти:

• Х_min – грамотність дорослого населення та учнів становить 0 %;

• Х_max – 100 %.

3. Рівень життя, дол. США ПКС:

• Х_min – 100; Х_max – 40 000.

Показники І_ОС та І_РЖ мають деякі особливості розрахунку. Так, показник досягнутого рівня освіти обчислюється з використанням вагових коефіцієнтів: для дорослого населення (І_ГР) – 2/3; для сукупної частки учнів (І_УЧ) – 1/3.

(8.3)

ІЛР набуває значень у межах від 0 до1. При визначенні рівня розвитку країни використовують такі градації індексу ІЛР:

• високий рівень – 0,8 і більше;

• середній рівень – 0,5 до 0,799;

• низький рівень – 0,499 і нижче.

Методологія обчислення індексу людського розвитку постійно вдосконалюється.