47. Загальна характеристика кримінального законодавства.

Під терміном „законодавство” прийнято розуміти сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що забезпечують правове регулювання суспільних відносин на всій території держави. Кримінальний закон (закон про кримінальну відповідальність) складається із сукупності систематизованих і окремих законодавчих актів, які визначають загальні принципи відповідальності. Закон про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України (далі – Конституція)та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

КК – це прийнятий ВРУ закон, що містить систему взаємопов’язаних і взаємозумовлених юридичних норм, що розкривають загальні поняття та принципи кримінального права України, умови й підстави притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї і визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання слід застосовувати до осіб, котрі їх скоїли.

КК прийнятий 5 квітня 2001 року, а вступив в дію з 1 вересня 2001 року. Складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких складається з розділів, а розділи – зі статей.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи та загальні положення кримінального права; чинність кримінального закону в просторі та часі; визначають поняття злочину; стадії вчинення злочину; ознаки суб’єкта злочину; зміст вини; співучасть у вчиненні злочинів; види множини злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; підстави звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування; загальні засади призначення покарання. Загальна частина складається з 15 розділів.

Особлива частина КК поділена на 20 розділів, назва кожного з них відображає вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, схожих між собою за родовим об’єктом посягання.

Загальна і Особлива частини КК взаємозв’язані між собою і складають єдину систему кримінально-правових норм. Норми Особливої частини КК поділяються на диспозицію та санкцію.

Диспозиція – частина норми-заборони Особливої частини КК, в якій називається конкретне злочинне діяння чи описуються його ознаки. В КК розрізняють чотири види диспозицій: просту, описову, бланкетну та відсильну.

Санкція – це частина норми-заборони Особливої частини КК, що встановлює вид і розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції. В КК розрізняють два види санкцій: відносно визначену та альтернативну.

48. Поняття та ознаки суб’єкту злочину.

У Кримінальному кодексі України сформульовано загальні умови, яким повинен відповідати суб'єкт злочину, тобто особа, здатна і зобов'язана нести кримінальну відповідальність. Ці умови є обов'язковими і вичерпними. Якщо особа, яка вчини­ла суспільно небезпечне діяння, не має хоча б однієї з трьох названих у ст. 18 КК України ознак, кримінальна відповідаль­ність виключається.

Перша загальна умова — осудність. Це психічний стан особи, що полягає в її здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) і керувати ними під час (у момент) здійснення злочину і нести у цьому зв'язку кри­мінальну відповідальність. При цьому необхідно враховувати, що до осудних належать також особи, які мають дефекти психічно­го здоров'я (так звані психічні аномалії), що не виключають кри­мінальної відповідальності, але впливають на поведінку людини. Згідно зі ст. 20 КК України ця обставина враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для призначення примусових заходів медичного характеру.

Неосудність і осудність належать до правових понять, але не є передумовою винності чи невинності особи. Насправді ці правові категорії лише характеризують суб'єкта, його здат­ність або нездатність нести кримінальну відповідальність. Тому при з'ясуванні питання про осудність чи неосудність особи слід аналізувати питання про особистість суб'єкта і його поведінку під час здійснення діяння.

Підставою для ухвалення рішення про осудність чи неосуд­ність є висновок судово-психіатричної експертизи, що поряд з іншими даними справи оцінюється слідчим і судом.

Неосудність буває двох видів: медична (біологічна) і юри­дична (психологічна). Лише сукупність цих критеріїв визначає неосудність особи, тому що кожний з них окремо характеризує тільки медичну чи тільки юридичну сторону психічного став­лення особи до вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Медичний (біологічний) критерій неосудності передбачає наявність у особи хронічного психічного захворювання, тимча­сового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливо­го стану.

Тимчасовий психічний розлад — це короткочасне захворю­вання або таке, що минає саме собою. Зокрема, це "несвідомі стани", що розуміються буквально, тобто стан відсутності сві­домості, а також патологічний афект, патологічне сп'яніння, деякі види гострих психічних розладів та ін.

Слабоумство як вада психіки цілком обґрунтовано зарахову­ється до ознак медичного критерію, тому що залежно від сту­пеня розумового недорозвинення слабоумство може свідчити про неосудність.

До хворобливого стану належить також психічний розлад, що може бути як хронічним, так і тимчасовим. Наприклад, хво­робливим станом вважаються деякі форми психопатії, а також психічні розлади, спричинені інфекційними захворюваннями.

Кожне з перелічених захворювань психіки окремо може ви­явитися достатнім для визнання особи неосудною з позицій медичного критерію неосудності. Взагалі сучасне формулюван­ня медичного критерію неосудності охоплює всі варіанти пси­хічної патології.

Психологічний (юридичний) критерій неосудності включає відсутність у особи здатності усвідомлювати фактичний харак­тер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) (інтелекту­альна ознака) або відсутність здатності керувати ними (вольова ознака). Для визнання особи неосудною з позицій психологіч­ного критерію достатньо однієї з цих ознак.

Інтелектуальна ознака свідчить про те, що особа, яка вчи­нила певну дію (чи бездіяльність), не усвідомлювала фактич­них обставин вчиненого чи не могла усвідомлювати його сус­пільне значення.

Вольова ознака психологічного критерію неосудності ви­являється в нездатності особи керувати своїми діями. Це са­мостійна ознака, яка й за відсутності інтелектуальної ознаки може свідчити про наявність неосудності. Як засвідчує прак­тика, особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння, за пев­ного стану психіки може, здійснюючи таке діяння, зберігати можливість формальної оцінки подій, їх усвідомлення за від­сутності, однак, здатності керувати своїми діями. У такому разі про наявність психологічного критерію неосудності може свідчити лише одна вольова ознака. Разом з тим нездатність усвідомлювати свої дії (інтелектуальна ознака) завжди свід­чить про нездатність керувати цими діями і, отже, про наяв­ність психологічного критерію неосудності.

Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 19 КК України за рішенням суду особі, визнаній неосудною, можуть бути призначені примусові заходи медичного характеру. Це означає, що такі заходи мо­жуть і не застосовуватися.

Друга загальна умова кримінальної відповідальності поля­гає в тому, що суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа — людська особистість. Це громадяни України, особи без громадянства, а також іноземці. Кримінальний кодекс не за­раховує до суб'єктів злочину юридичних осіб. При настанні суспільно небезпечних наслідків у результаті дій тварин, сил природи положення Кримінального кодексу про кримінальну відповідальність не застосовуються.

Третьою загальною умовою кримінальної відповідальнос­ті є досягнення віку настання кримінальної відповідальнос­ті — шістнадцяти років, а за деякі злочини проти особис­тості й власності — чотирнадцяти років. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК України "особи, що вчинили злочини у віці від чотир­надцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній від­повідальності лише за умисне вбивство (ст. 115-117), посяган­ня на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охо­рони громадського порядку і державного кордону або військовос­лужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисни­ка чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст. 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкоджен­ня (ст. 121, частина третя ст. 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 ст. 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст. 113), бандитизм (ст. 257), те­рористичний акт (ст. 258), захоплення заручників (ст. 147, 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення стате­вої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжку (ст. 185, ч. 1 ст. 262, 308), грабіж (ст. 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З ст. 262, 308), вимагання (ст. 189, 262, 308), умисне знищен­ня або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194, 347, 352, 378, ч. 2 і З ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних за­собів (ст. 277), угон або захоплення залізничного рухомого скла­ду, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), неза­конне заволодіння транспортним засобом (ч. 2, 3 ст. 289), хуліганство (ст. 296)". Перелік злочинів, що містяться в ч. 2 розглядуваної статті, за здійснення яких кримінальна відповіда­льність настає з чотирнадцяти років, вичерпний і обов'язковий для виконання органами слідства і судами при вирішенні пи­тань кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Разом з тим необхідно враховувати, що деякі злочини, за які кримінальна відповідальність настає тільки з шістнадцяти років, містять елементи інших злочинів, відповідальність за які настає з чотирнадцяти років. Так, згідно з Кримінальним кодексом Україні при вирішенні питання про кримінальну від­повідальність підлітків за деякі інші злочини, наприклад, за активної участі в масових безладдях (ст. 294), що можуть включати грабежі (ст. 186), хуліганство (ст. 296) і бандитизм (ст. 257), їхні дії будуть кваліфіковані відповідно тільки за ст. 186, 296, 257, а не за ст. 294.

Спеціальний суб'єкт. Спеціальний суб'єкт — це особа, яка крім загальних ознак суб'єкта має ще додаткові ознаки, зазна­чені в диспозиції кримінально-правової норми, що характери­зують специфічні властивості злочинця. Вказівка в диспозиції норми на ознаки спеціального суб'єкта означає, що не будь-яка фізична осудна особа, яка досягла зазначеного в законі віку й заподіяла шкоду суспільству, може бути притягнута до кримі­нальної відповідальності. Кримінальний закон іноді обмежує коло осіб, що можуть нести кримінальну відповідальність, шляхом вказівки на певні специфічні риси суб'єкта.

Ознаки спеціального суб'єкта за змістом доволі різноманіт­ні. Вони можуть належати до різних характеристик особисто­сті злочинця: до положення, яке особа обіймає на службі й ро­боті, посади, професії, негативної характеристики, пов'язаної із вчиненням злочину, до військового обов'язку, родинного стану тощо.

Наприклад, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 276 КК Україні (порушення правил безпеки руху та експлуатації за­лізничного, водного, повітряного транспорту), може бути не будь-яка фізична особа, що досягла 16-річного віку, а тільки та, що має зазначені в законі особливості — вона повинна бути працівником залізничного, водного чи повітряного транспорту. У цьому разі особливості суб'єкта злочину пов'язані з характе­ром його професії.

Загальні ознаки суб'єкта не вказуються в диспозиції норм Особливої частини Кримінального кодексу, а зараховані зако­нодавцем як загальні принципові положення до Загальної час­тини. І навпаки, у Загальній частині Кримінального кодексу не наводиться визначення поняття спеціального суб'єкта. Оз­наки, що характеризують спеціальний суб'єкт, вказуються в диспозиціях кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу.

У примітці до ст. 368 КК України (одержання хабара) як ознака спеціального суб'єкта для посадових злочинів зазна­чається службове становище особи, що є суб'єктом злочину.

Ознаки спеціального суб'єкта класифікуються так:

• за громадянством — громадянин України, іноземець, осо­ба без громадянства;

• за демографічною ознакою — жінка або чоловік; повно­літній або неповнолітній;

за сімейними, родинними відносинами — батьки й особи, що їх заміняють, діти;

• за військовим обов'язком — призовник, військовослуж­бовець і військовозобов'язаний;

• за посадовим положенням — посадова особа;

• за посадовим положенням осіб, що працюють у спеціаль­них державних системах — слідчий, прокурор, суддя, працівник міліції;

• за професійними обов'язками — медичний працівник;

• за характером виконуваної роботи — особа, якій відомо­сті, що становлять державну таємницю, були довірені по службі чи по роботі;

• за обійманою посадою;

• за іншими обставинами.