Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
крим право заг.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
08.08.2019
Размер:
826.88 Кб
Скачать
  1. Підстави та умови застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ст. 75 КК, «Якщо суд при призначенні пока­рання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для вій­ськовослужбовців, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років...». У таких випадках суд ухвалює звільнити засу­дженого від відбування призначеного покарання, якщо він протя­гом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового зло­чину і виконає покладені на нього обов'язки (ч. 2 ст. 75 КК).

Іспитовий строк при звільненні від відбування покарання з випробуванням встановлюються тривалістю від одного до трьох років. Тривалість іспитового строку залежить від виду основного покарання та його розміру.

На особу в разі звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням суд покладає певні обов'язки, які вона сумлінно по­винна виконувати протягом усього іспитового строку:

а) попросити публічно або в іншій формі пробачення у по­терпілого;

б) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу Державного департаменту України з питань вико­нання кримінальних покарань;

в) повідомити Держдепартаменту про зміни місця прожи­вання, роботи або навчання;

г) періодично з'являтися для реєстрації в органи Держдепа­ртаменту;

д) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Якщо засуджений не виконує покладених на нього обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потяг­ли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його неба­жання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 78 КК).

  1. Поняття складу злочину, його елементи та ознаки.

Склад злочину — це сукупність встановлених у кри­мінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктив­них), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як зло­чинне.

У кожному складі злочину прийнято виділяти йо­го елементи, а саме: об'єкт злочину, об'єктивну сторону злочи­ну (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивну сторону злочину (вони в сукупності на­зиваються суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності ці об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину — це те, на що завжди посягає злочин і чо­му він завжди заподіює певну шкоду. Це ті суспільні відноси­ни, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, що вира­жається у вчиненні передбаченого законом діяння ( дії чи без­діяльності), що заподіює чи створює погрозу заподіяння шко­ди об'єкту злочину.

Як обов'язкові (необхідні) ознаки об'єктивної сторони як елемента складу виділяють діяння (дію чи бездіяльність), су­спільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок. Тому у зло­чинах з так званим матеріальним складом має бути встановле­ний причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечним наслідком, що настав. Суб'єкт злочину — це особа, яка вчинює злочин. У відповідності зі ст. 18 «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до цього кодек­су, може наставати кримінальна відповідальність».

Тому юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бу­ти суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відпо­відальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до ст. 19 суб'єктом може бути тільки осудна осо­ба, тобто така, яка під час вчинення передбаченого Кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керува­ти ними. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпеч­ного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану психі­ки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

У ч. 1 ст. 22 передбачено, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений у ч. 2 ст. 22 (наприклад, вбивство, розбій, зґвалтування) — з 14 років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, бо вона містить ті психічні процеси, що характеризують свідо­мість і волю особи в момент вчинення злочину. Ознаками су­б'єктивної сторони як елемента складу злочину є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) ознакою суб'єктив­ної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. У відпо­відності з ст. 23 КК виною є «психічне ставлення особи до вчи­нюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». При відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. У цьому положенні відобра­жається найважливіший принцип — принцип суб'єктивного ставлення, закріплений у ст. 62 Конституції України.

Стаття 24 передбачає умисел і його види: прямий і непря­мий. При прямому умислі особа усвідомлювала суспільно не­безпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. ІІри непрямому умислі особа усвідомлювала суспільно небез­печний характер діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але сві­домо припускала настання цих наслідків.

Стаття 25 передбачає необережність і її види: злочинну са­мовпевненість і злочинну недбалість. Злочинна самовпевненість полягає в тому, що особа передбачала можливість настання су­спільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяль­ності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Зло­чинна недбалість має місце там, де особа не передбачала мож­ливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передба­чити.

2. Кожний з розглянутих елементів складу злочину має пев­ну сукупність ознак. Залежно від їх ролі в характеристиці за­гального поняття складу злочину, ці ознаки поділяються на обов'язкові і факультативні. Обов'язкові — це ті ознаки, які притаманні будь-якому складу злочину, без яких взагалі немає складу злочину. Факультативними визнаються ті ознаки, що ие є обов'язковими для всіх складів злочинів і в різних скла­дах можуть відігравати різну роль. До таких ознак слід віднести час, місце, обстановку і спосіб вчинення злочину (характеризу­ють об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єк­тивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину і деякі інші. Наведений розподіл ознак складу на обов'язкові і фа­культативні має важливе значення, тому що він сприяє більш глибокому з'ясуванню складів окремих злочинів і їх відмежу­ванню від суміжних. Так, наприклад, відкритий спосіб викра­дення майна при грабежі (ч. 1 ст. 186) є обов'язковою ознакою цього складу; а в п. 5 ч. 2 ст. 115 спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, при вбивстві розглядається як кваліфікуюча озна­ка. Якщо розглянуті ознаки в статтях Особливої частини КК не передбачені ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі, то вони на кваліфікацію злочину не впливають і можуть грати тільки роль обставин, які пом'якшують або обтяжують вину, що вра­ховуються при призначенні покарання (наприклад, п. 12 ст. 67 передбачає як обставину, що обтяжує вину, вчинення злочину загально небезпечним способом).