61. Примусові заходи виховного характеру (правова природа та види).

Особливістю відповідальності неповнолітніх г застосування до них примусових заходів виховного характеру. Під цими захо­дами розуміють передбачені кримінальним законом заходи впли­ву, ідо застосовуються судом до неповнолітніх за вчинення зло­чину, але не с кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи с заходами виховання, переконання і спря­мовані на забезпечення правильного формування особистості не­повнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, запобігання вчиненню ними правопорушень. Обов'язковими ознаками цих заходів є:

а) передбаченість їх кримінальним законом;

б) застосування їх тільки судом (або спеціально уповнова­женим суддею);

в) застосування їх тільки до неповнолітніх, які вчинили зло­чин;

г) відсутність у цих заходах ознак кримінального покарання.

КК містить вичерпний перелік примусових заходів вихов­ного характеру:

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити виба­чення в потерпілого;

• застереження;

• передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому ко­лективу, а також окремим громадянам;

• покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцяти­річного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;

• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Обов'язок публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого передбачає прохання вибачення в присутності не тільки потерпілого, а й інших осіб, на зборах колективу, де пра­цює чи вчиться винний або потерпілий.

Застереження полягає в оголошенні судом осуду соціально небезпечної поведінки, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосувати більш суворі заходи відповідальності.

Передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому ко­лективу по своїй суті передбачає посилення контролю і виховно­го впливу з боку тих осіб, які зобов'язані через сімейні, виробничі або інші відносини здійснювати позитивний вплив на неповнолі­тнього. Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив мають можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього.

Більш суворим видом примусових заходів виховного харак­теру є покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

З урахуванням специфіки і суворості цього заходу закон об­межує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути засто­сований тільки до неповнолітніх, які досягали п'ятнадцятирічного віку і мають майно або заробіток.

62. Діяння, пов’язані з ризиком – обставини, що виключає злочинність діяння.

Виконання професійних чи службових функцій. Чинне кри­мінальне законодавство не передбачає виконання професійних чи службових функцій як самостійну обставину, ідо виключає суспіль­ну небезпечність чи протиправність діяння, такою її визнають су­дова практика і теорія кримінального права, а правомірність дій при виконанні професійних чи службових функцій визначається законо­давчими та іншими нормативними актами, які регулюють відповідні види професійної чи службової діяльності.

Вид її синя як самостійних обставин окремих випадків вико­нання професійних і службових функцій доцільне, по-перше, ко­ли законодавець вважає необхідним звернути увагу на важливість правових гарантій для тих чи інших дій на певному етапі розвит­ку суспільства, щоб стимулювати їх вчинення. По-друге, в тих випадках, коли певні дії, крім осіб, які здійснюють їх у зв'язку з виконанням професійних і службових функцій, згідно із законом можуть (або зобов'язані) вчиняти також інші особи.

Обов'язок виконувати накази компетентних посадових осіб також виникає, як правило, у зв'язку з виконанням особою про­фесійних і службових функцій. Це стосується, зокрема, обов'язку громадян викопувати накази представників влади у передбачених законом випадках (наприклад, обов'язку власників транспортних засобів надавати їх співробітникам міліції для переслідування й затримання злочинців.

Під професією розуміється основний рід занять, трудової ді­яльності. Для робітників і службовців, інших працівників їхній рід занять є професією.

Таким чином, в одних випадках ідеться про виконання про­фесійних, у тому числі й посадових функцій, у других про ви­конання лише посадових функцій. Це слід відобразити й у на­йменуванні самої обставини: «Виконання професійних чи служ­бових функцій».

Кожний вид професійної та службової діяльності, дозво­лений законом на певному етапі розвитку суспільства, с суспіль­но корисним. Правомірне виконання професійних і службових функцій не завжди свідчить про їх суспільну корисність, проте ці дії внаслідок того, що закон дозволяє або зобов'язує їх чинити, завжди правомірні.

Загальними умовами правомірності виконання про­фесійних чи службових функцій є:

1. соціальна корисність або ж допустимість відповідної діяльності;

2. виконання професійних чи службових функцій компетен­тною особою і в межах її компетенції;

3. дотримання правил, які регламентують конкретний вид професійної чи службової діяльності;

4. вибір таких засобів і методів, які або виключали б взагалі можливість заподіяння шкоди інтересам, що охороняються пра­вом, або робили б її мінімально допустимою;

5. наявність у необхідних випадках згоди особи, життю чи здоров'ю якої створюється загроза заподіяння шкоди.

Однією з найважливіших умов правомірності виконання професійних чи службових функцій є наявність у необхідних випадках згоди особи, життя чи здоров'я якої ставиться під за­грозу в процесі виконання професійних чи службових функцій. Відсутність такої згоди у випадках, прямо передбачених законом, робить професійну чи службову діяльність неправомірною навіть тоді, коли шкода реально не заподіяна.

Виконання наказу. Внутрішньою властивістю будь-якого суспільства на будь-якому щаблі його розвитку є управління, яке встановлює узгодженість між індивідуальними діями (поведін­кою) і виконує загальні функції керівництва суспільством.

Владні волевиявлення посадових осіб органів управління можуть бути в різній формі (письмова, усна, конклюдентні дії). Називаються вони в законодавстві та літературі по-різному: на­каз, розпорядження, вимога, вказівка тощо. їх найменування за­лежить від того, якими посадовими особами вони видаються, ко­му вони адресуються (окремій особі чи групі осіб), у якій формі видаються, які питання ними вирішуються тощо.

Наказ у кримінально-правовому розумінні це звернена до конкретної особи чи групи осіб вимога посадової особи органу управління чи громадського формування з охорони громадського порядку вчинити чи утриматися від вчинення певної дії.

Віддання наказу та обов'язок його виконання повинні ґрунтуватися на законі чи інших нормативних актах.

Обов'язковому виконанню підлягає лише законний наказ. «Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпоря­дження чи наказу настає юридична відповідальність» (ст. 60 Кон­ституції України).

Законним треба вважати наказ, який:

1. відданий компетентним органом чи посадовою особою:

2. відданий у межах компетенції цього органу чи посадової особи;

3. відданий із дотриманням необхідної форми і порядку йо­го віддання;

4. ґрунтується на законі чи іншому нормативному акті;

5. не передбачає вчинення протиправних дій. Перші три умови стосуються форми

віддання наказу, дві останні його змі­сту. При цьому наказ, незаконний за формою, може бути закон­ним за змістом, і навпаки. Проте і в першому, і в другому випад­ках наказ у цілому є незаконним.