9.6 Специфіка структури зайнятості населення України і її формування під впливом пріоритетів розвитку

Реформування суспільства, трансформація всієї системи соціально-економічних відносин безпосередньо змінює і ринок праці, його структуру та методи регулювання. В нинішніх умо­вах це означає, то необхідно знайти свої орієнтири, сформува­ти свої пріоритети, які власне визначатимуть і масштаби про­позиції робочої сили на ринках праці, і рівень зайнятості, і її структуру. Ця залежність є неминучою, і вона реалізується по­за конкретними прагненнями правлячих структур,

Якщо згадати галузеву структуру зайнятості в Україні хоча б середини 80-х рр., то впадає в око нацзвичайно висока концентрація працюючих у виробничому секторі, зокрема в так званій важкій промисловості. І дійсно, розподіл праці в ко­лишньому Радянському Союзі, природні багатства України, зокрема її унікальні чорноземи і запаси корисних копалин, на­решті, географічне положення зумовили її статус не лише в СРСР, а й в РЕВ. Зрозуміло, що з розпадом цих структур про­мисловий комплекс України і відповідно зайнятість у промис­ловості неминуче були приречені на глибоку кризу.

Але це - лише один бік проблеми. Насправді ж галузе­вий розподіл працюючих мав ще декілька особливостей, які відрізняли Україну від ринково орієнтованих країн світу. Йдеться про зяйнятість у невиробничому секторі. Широко відомо, що питома вага працюючих у невиробничих галузях традиційно була надзвичайно низькою. Навіть після перера­хунків згідно із міжнародною методологією обліку, яка дозво­ляє елімінувати вплив тієї обставини, що багато послуг працю­ючим, наприклад, великих підприємств надавалося на їх тери­торії. І відповідно ті, хто згадані послуги надавав, обліковува­лись як робітники цього ж підприємства і цієї ж галузі промис­ловості, а не, скажімо, громадського харчування чи побутового обслуговування.

Та принципова різниця була й в розподілі працюючих у самій невиробничій сфері. Якщо питома вага зайнятих в обслу­говуючих галузях дійсно була набагато нижчою за аналоги еко­номічно розвинених країн, то за рівнем концентрації робочої сили в соціальних галузях (освіта та охорона здоров'я) ми ви­переджали іншіх. Так, з урахуванням заочної та вечірньої форм навчання на одного викладача в середньому припадає в шко­лах 12,8 учнів, а в вищих навчальних закладах - 4,8 студента. Один лікар в середньому припадає на 223 чоловік, тоді як навіть в таких країнах з високорозвиненою службою охорони здоров'я, як Канада і Німеччина аналогічні розрахунки показу­ють цифри в 450 і 370 чоловік.

Згадані особливості відбивали насамперед довгострокові пріоритети радянської, зокрема української соціально-еко­номічної стратегії.

9.7. Забезпечення повної зайнятості як один з пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії розвинених країн

У системі пріоритетів сучасної соціально-економічної стратегії демократичних держав забезпеченню повної зайня­тості належить чинне місце. Вагомість цієї мети визначається як економічними наслідками безробіття (для суспільства в цілому і для кожної особи, що втратила роботу), так і суто соціальними. Проте необхідність надання робочого місця всім, хто може і хоче працювати, тобто пропонує свою робочу силу на ринку праці, - не тотожна забезпеченню зайнятості за будь- яку ціну. Суспільство дійсно зацікавлене в тому, щоб всі його працездатні члени працювали, оскільки це за інших рівних умов забезпечує зростання валового внутрішнього продукту і скорочує рівень демоекономічного навантаження (співвідно­шення чисельності незайнятого і зайнятого населення); більше того, керуючись економічними і соціальними міркуваннями су­часне суспільство створює умови для загального зростання рівня трудової активності (жінок, зокрема, чи осіб пенсійного віку). Але зростання рівня зайнятості ефект матиме тільки тоді, коли він буде зумовлений економічно, коли результати цієї зай­нятості будуть дійсно корисними.