6.2.2 Сукупна пропозиція на ринку 11рлці

Як відомо, пропозиція – це узагальнюючий термін, який описує поведінку потенційних та фактичних продавців товару. При цьому визначаються обсяг, шкала та крива пропозиції. Об­сяг пропозиції — це кількість товару, який продавці бажа­ють продати за деякий час.

Індивідуальний продавець пропонує на ринку праці:

• кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, знаходячись на ринку праці;

• інтенсивність праці, яку людина проявляє в процесі вироб­ництва продуктів (Е);

• рівень здібностей, підготовки (загальної, професійної) та дос­від індивіда (ТЄ).

Зауважимо, що в економічних дослідженнях третій складовій пропозиції приділяється основна увага, а марксистська теорія саме її називає індивідуальною робочою силою,

Якщо орієнтуватись на взаємозв'язок індивідуальної та суку­пної робочої сили з заробітною платою, то слід визначити шка­лу та криву пропозиції на ринку праці. Шкала пропозиції відо­бражає зв'язок між обсягом пропозиції та заробітною пла­тою. При цьому інші фактори, які можуть впливати на обсяг пропозиції, приймаються незмінними.

Крива пропозиції — це графічне відображення шкали пропо­зиції,

Для того, щоб визначитись, яка частина населення потрапляє на ринок праці, тобто складає обсяг сукупної пропозиції, дамо визначення деяким поняттям, якими оперує вітчизняна та за­рубіжна статистика.

Праце здатний вік — один з елементів умовної градації віку людини залежно від його участі в трудовій діяльності. Межі працездатного віку визначаються законодавче: в Україні вони складають 16-59 років для чоловіків та 16-54 роки для жінок. Для більшості країн світу працездатний вік завершується значно пізніше.

Працездатне населення — населення, здатне до трудової ді­яльності без врахування віку, тобто частина населення, яка по­тенційно володіє працездатністю, або інакше — необхідним фі­зичним розвитком, розумовими здібностями та знанням для ви­конання роботи. Працездатне населення включає працездатне населення працездатного віку (зайняте і незайняте) і населення за межами працездатного віку, потенційно здатне працювати. В практиці обліку, аналізу та прогнозування використовується поняття "трудові ресурси", яке часто ототожнюється з працез­датним населенням,

Працездатне населення або трудові ресурси є носіями (суб'є­ктами) відносин, які складаються в процесі їх формування, розподілу та використання. Тому в сучасних умовах останні е суб'єктом управління, що виражається, зокрема, в державному регулюванні розподілу та перерозподілу трудових ресурсів, підготовки кадрів, забезпеченні зайнятості тощо. Це примушує розглядати трудові ресурси і як економічну категорію, і як планово-обліковий показник в залежності від того, для яких ці­лей це поняття використовується,

Трудові ресурси як економічна категорія виражають віднос­ини з приводу населення, яке володіє фізичною та інтелектуа­льного здатністю до праці у відповідності до встановлених дер­жавою умов відтворення індивідуальної робочої сили.

Трудові ресу­рси - це чисельність населен­ня, зайнятого й суспільному виробництві, а також незайнятого в ньому працездатного населення працездатного віку. Такий об­лік має значення при розробці балансів трудових ресурсів,

Працездатне населення працездатного віку — це населення працездатного віку, за виняткам непрацездатних інвалідів 2 та З груп.

Працездатність визначається як стан, який дозволяє людині без шкоди для здоров'я виконувати певну роботу. Розділяють загальну працездатність, тобто здатність виконувати взагалі будь-яку роботу в звичайних умовах праці, професійну працєз' датність — здатність до виконання роботи з певної професії (спеціальності) і спеціальну працездатність працювати за певних виробничих або кліматичних умов.

Трудова активність — бажання реалізувати свою працезда­тність. Виділяють потенційну та реалізовану трудову актив­ність (зайнятість).

Трудоактивне населення — населення, яке прагне реалізу­вати свою працездатність, беручи участь в трудовій діяльності. В економічно розвинутих країнах визначається як сума зайня­того і незайнятого населення, яке знаходиться в стані активного пошуку роботи і зареєстрованого відповідними службами-

У міжнародній статистиці використовуються також такі по­няття, як "економічно активне населення" та "економічно неак­тивне (пасивне) населення". Згідно з рекомендаціями МОП з статистики праці, до економічно активного населеним, відно­сять всіх, хто бере участь у виробництві товарів та послуг, включаючи виробництво товарів для ринку, бартерного обміну та для особистого споживання.

За категоріями до економічно активного населення відносять осіб найманої праці — робітників та службовців; самостійних працівників; неоплачуваних членів сімей; сезонних та випадко­вих працівників; осіб, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка тощо); учнів, які суміщають навчання з роботою на режимах неповного робочого часу; учнів та осіб, які проходять профпідготовку на виробництві і одержують сти­пендію або заробітну плату.

Статус економічно активного населення кількісно визначаєть­ся за обсягом відпрацьованих тижнів або днів за певний період часу. За цією ознакою економічно активне населення ділиться на зайнятих, безробітних та частково зайнятих.

Економічно активне населення на поточний період в зарубіж­них країнах (наприклад, в США) визначається як "робоча си­ла". Щоб кількісно визначити цю категорію, необхідно ч загаль­ної кількості населення виключити, по-перше, осіб, які не до-сягли 16 років, а також осіб, які знаходяться в спеціаліаованих установах, наприклад, в психіатричних лікарнях або у виправ­них установах (до цієї групи включено осіб, які не е потенцій­ними компонентами робочої сили); по-друге, осіб, які вибули з складу робочої сили, — доросле населення, яке потенційно має можливість працювати (надомники, учні, пенсіонери), але з будь-яких причин не працює І не шукає роботу. У 1988 р. робо­ча сила в США складала 121699 тис.чол,, тобто 4°9о всього на­селення, серед яких 114968 тис-чол. були зайняті (94,47%),

Наймані працівники складають в середньому біля 90% всієї робочої сили в найбільш розвинутих країнах з ринковою еконо­мікою. Певну частину робочої сили складають також так звані самостійні працівники, до яких відносяться в основному дрібні підприємці, які, як правило, не використовують найманої праці, а також особи вільних професій (адвокати, журналісти, пись­менники тощо) (див, Зкономика / Под ред. А.С.Булатова, с.148).

До складу економічно неактивного населення відносяться учні та студенти денних форм навчання; пенсіонери за віком та інвалідністю; рантьє; особи, які отримують матеріальну підтри­мку від суспільних організацій та приватних осіб; зайняті на оплачуваних суспільних роботах; особи, які надають добровіль­ні безплатні послуги; інші особи, зайняті діяльністю по наданню милосердної допомоги соціальне слабким верствам населення; і особливу групу складають особи працездатного віку, які мо­жуть працювати, але не шукають роботу через об'єктивні та суб'єктивні причини. Очевидно, що а поаицій визначення обсягу пропозиції на ринку праці, з метою подальшої розробки дер­жавної політики по регулюванню зайнятості, більш цікавими є показники, які відображають бажання працювати. Наприклад, вітчизняна статистика має справу з категорією "трудові ресур­си", до якої, як вже вказувалось, ВІДНОСЯТЬ Працездатне населення працездатного віку, працюючих пенсіонерів і підлітків.

Отже, з точки зору вузького підходу до визначення обсягів сукупної пропозиції на ринку праці, пропозицію в поточному періоді складатиме частина економічно активного населення, яке є тимчасово незайнятим і активно шукає роботу самостійно, або через відповідні служби. Саме воно потребує матеріальної допомоги та допомоги в працевлаштуванні в поточному періоді.

Потенційними джерелами пропозиції в такому випадку є всі працюючі за наймом, найняте поза ринком праці населення, не­зайняте економічно активне населення та тимчасово непрацез­датні, які не втратили працездатності повністю і можуть повер­нутись на ринок праці. Отже потенційні джерела про­позиції можуть проявитись в майбутніх періодах, тому інфор­мація про них є важливою при розробці програм зайнятості.

Таким чином, джерелами пропозиції робочої сили на ринку праці можуть бути як зайняте, так і незайняте, як працездат­не, так і непрацездатне населення.

В цілому, розглядаючи джерела пропозиції на ринку праці, слід виділити такі сегменти:

• порівняно невелика за кількістю група трудящих, які мають високий соціальний статус та професійно-кваліфікаційний рівень, високу заробітну плату на рівні міжнародних станда­ртів, на які орієнтується дана група. В цій групі надійні гара­нтії зайнятості і в Їх доходах все більшу роль відіграють різ­ні соціальні виплати, премії та доходи від участі в прибугках;

• в основному "професіонали", тобто особи, які мають вищу або середню спеціальну освіту, зайняті в сфері інформаційних систем та високих технологій, а також більшість службовців державного сектору. Їхня заробітна плата йде в ногу з інф­ляцією. В цій групі досить велика конкуренція за робочі міс­ця, але дякуючи високій конкурентоздатності, ця група тру­дящих має досить високі гарантії зайнятості;

• працівники фізичної праці, зайняті в секторах економіки, які мають тенденцію до скорочення.

• складається з працівників тих професій, яких є надлишок на ринку праці. Ця група, яка останнім часом все збільшується за кількістю, має відносно низький рівень заробітної плати і слабкі гарантії зайнятості. Її особливо вражнють спади ви­робництва та ділової активності;

• складається з осіб, які ще не знайшли роботу або виштовху­ються з ринку праці. Це найбільш вразлива категорія трудя­щих: молодь і безробітні, які не можуть робити протягом дов­гого часу, так звані "розчаровані" працівники, тобто, які втра­тили надію знайти роботу, особи похилого віку, інші особи, які мають слабкі гарантії зайнятості або вони повністю відсутні. Як правило, ці люди мають мізерні дходи і знаходяиться за межею бідності.

У сучасній економічній літературі зустрічається розподіл ро­бочих місць на первинні (незалежні та залежні) і вторинні. Відповідно до цього розподілу робоча сила ділиться на три групи. Перша група (займає первинні незалежні робочі місця) — це спеціалісти з вищою і середньою спеціальною освітою, кері­вники, адміністратори всіх ланок і висококвліфіковані робіт­ники. Для цієї групи характерним є високий рівень заробітної плати, висока кваліфікація працівників та високі гарантії зай­нятості. Друга група робочої сили, яка займає первинні залежні робочі місця, включає техніків, адміністративно-допоміжний персонал та робітників середньої кваліфікації. Для другої групи характерним є відносно високий рівень заробітної плати та не­погані гарантії зайнятості. Третя групи, яка займає вторинні робочі місця, — це працівники сфери обслуговування, некваліфіковані робітники, службовці низької категорії і невисо­ким рівнем заробітної плати та недостатніми гарантіями зайня­тості.