6.1.5 Типи ринків праці

Типи ринків праці можна розглядати а різних точок зору. Це пов”язано зі складністю ринкової системи господарювання та притаманних їй відносин, які стосуються всього комплексу економічних. політичних, соціальних, правових, моральних, психологічних та інших аспектів життєдіяльності людини і суспільства.

Розрізняють такі структурні ознаки класифікації ринків пра­ці територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; кількісне співвідношення покупців та продавців товару "робоча сила"; умови конкуренції.

З точки зору територіального підходу бувають ринки праці:

• внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

• зовнішній — транснаціональний та світовий.

В залежності від соціального підходу виділяють ринки:

• робочих кадрів (працівників переважно фшичноі праці);

• спеціалістів та менеджерів (працівників переважно нефізичної праці).

Залежно від професій розрізняють ринок, наприклад, вер­статників, зокрема, токарів, шліфувальників і т. п.

З точки зору ланки суспільного виробництв виділяють рин­ки праці:

• внутрішньофірмовий, тобто ринок праці підприємства, фірми. установи, організації тощо;

• галузевий;

• національний. Даний тип ринку праці співпадає з одной­менним типом ринку за територіальною ознакою.

З точки зору умов конкуренції розрізняють ринки праці:

• необмеженої конкуренції (повної конкуренції, вільний ри­нок);

• обмеженої конкуренції (неповної конкуренції). Кожному з типів ринків притаманний свій механізм ціноут­ворення в залежності від співвідношення попиту та пропозиції. Кожному з типів ринків в певний період часу відповідають свої шкали та графіки попиту і пропозиції робочої СИЛИ,

Коментуючи наведену тут класифікацію типі» ринків праці, звернемо увагу на деякі моменти. По-перше, відносини купівлі-продажу робочої сили безперервні від моменту найму працівників аж до їх звільнення.

По-друге, розглядаючи класифікацію ринків праці залежно від кількісного співвідношення суб'єктів, треба мати на увазі, що під продавцями робочої сили розуміють як індивідуальних наійманих працівників, так і їх спілки. Донедавна за умов адміністративно-командної економіки в Україні ринок праці виступав у формі монополії, при якій безлічі продавців робочої сили протистояв по суті один покупець — держава, що була єдиним власником засобів виробництва. Сьогодні формують­ся нові категорії роботодавців. Тому вже можна говорити про частковий перехід до такої форми ринку праці, як олігополія, при якій обмеженій кількості роботодавців (блиаько 5-7) про­тистоїть велика кількість претендентів на робочі місця. Ця фор­ма ще близька до абсолютної монополії, без ліквідації якої не­можливо сформувати дійовий, повноцінний, високоефективний ринок праці. Його бажано в перспективі розвивати в напрямку поступового переходу від олігополії до обопільної поліполії.

6.1.6 Теоретичні підходи до аналізу гиііку праці

У західних економічних теоріях переважає уявлення про ри­нок праці як про ринок, де реалізується лише один з наявних виробничих ресурсів. При цьому виділяють чотири основні концепції аналізу механізму функціонування сучасного ринку. Відповідно до першої концепції, якої дотримуються неокласики [Дж.Пері, Р.Холл, М.Фелдстайн) та прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гілдер, А.-Лафер та ін,), ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги. Саміе ціна робо­чої сили (заробітна плата) регулює попит та пропоаицію робочої сили. Ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збіль­шуючись чи зменшуючись в залежності від попиту та пропо­зиції. При цьому рівновага виключає безробіття.

У відповідності до моделі цінової рівновагии, індивід "інвестує в кваліфікацію" до тих пір, поки не знизиться норма прибутку на ці вкладення. Наявність безробіття пояснюється прихильни­ками цієї концепції її добровільним характером і прагненням працівників до максимально вигідної робити.

На відміну від неокласиків, кейнсіанці та монетаристи розглядають ринок праці як явище постійної і фундаменталь­ної рівноваги. Вони виходять з того, що ціна робочої сили жор­стко фіксується і практично не вмінюеться (особливо в бік зменшення). Ціна не е регулятором ринку праці, тому вона му­сить бути привнесена зовні державою. Держава може, змен­шуючи або збільшуючи сукупний попит, інакше — обсяги ви­робництва, ліквідувати нерівновагу.

Якщо порівнювати погляди неокласиків та кейнсіанців на причини безробіття, то можна зробити виснооок, що неокласики пояснюють безробіття надмірним подорожчанням робочої сили, а кейнсіанці — падінням сукупного попиту.

Представники школи монетаристів (перш за все М.Фрідмен) виходять з жорсткої структури цін на робочу силу. Вони використовують поняття "природного" рівня безробіття, яке відби­ває структурні характеристики ринку праці, що обумовлюють негнучкість заробітної плати, заважають нормальному його функціонуванню, збільшують його нерівновагу та безробіття.

Представники цієї школи розглядають встановлення державою мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність необхідної інформації про наявність вакансій та резервної робочої сили як фактори негативного характеру, які збільшують ринкову нерівновагу. На думку монетаристів, врівноваженню ринку більше сприяють інструменти грошово-кредитної політики, зокрема облікова ставка національного ( центрального) банку, розміри обов'язкових резервів комерцій­них банків на рахунках центрального (національного) банку.

Школа інституціоналістів основну увагу приділяє аналізу професійних та галузевих розбіжностей в структурі робочої си­ни і відповідних рівнів заробітної плати. Інституцюналісти від­цідять від макроекономічного аналізу і пробують пояснити характер ринку праці особливостями динаміки окремих галузей і професійно-демографічних груп.

Марксистська теорія розглядала ринок праці як ринок особливого роду, особливість якого пояснюється різницею товару "робоча сила" та фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише пе­реносяться на нову вартість самою працею. В зв'язку з цим ринок праці, підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має суттєві особливості, тому що сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту і пропозиції та на свою ринкову ціну.

Короткий аналіз вказаних шкіл та концепцій дає основу стверджувати, що вони лише відбивають окремі елементи рин­ку праці, але не дають повної та адекватної картини механізму його функціонування. Більшість з вказаних концепцій базується на допущеннях про те, що:

- ринок праці може бути співставлений з іншими ринками, а параметри робочої сили як товару раз і назавжди задані і незмінні. Передбачається, наприклад, що кваліфікація працівника набуваеться до виходу його на ринок;

- продуктивність праці людини заздалегідь відома і залежить тільки від її особистих зусиль;

- тільки заробітна плата служить для працівника достойною оцінкою його праці і відображенням ступеня його задоволен­ня своїм станом у виробництві і на ринку праці. Проте на практиці оцінити потенціал працівника досить складно в зв'язку з тим, що, по-перше, працівник досить часто набуває кваліфікації вже на виробництві, тобто після найму на роботу; по-друге, крім заробітної плати, багато інших матеріа­льних і нематеріальних стимулів спонукають людину до праці і служать оцінкою Її діяльності; по-третє, в процесі праці основ­ний внесок у виробництво досягається в більшості випадків шляхом не індивідуальних, а колективних зусиль.

Таким чином, ринок праці, в цілому підкоряючись законам попиту та пропозиції, має ряд суттєвих розбіжностей з іншими товарними ринками. Регуляторами тут є фактори не тільки макро- та мікроекономічні, але і соціальні та соціально-психологічні, які не завжди мають відношення до ціни робочої сили — заробітної плати.